Печінка «під прицілом» ліків: як прийти в норму після медикаментозного навантаження

Як повернути здоров’я печінці, чи завжди це можливо за допомогою харчування, і чим ще допомогти на різних етапах її «реабілітації», розповідає професор кафедри гастроентерології, дієтології і ендоскопії НУОЗ України імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук Галина АНОХІНА. 

Голодування – не вихід

Іноді пацієнти вважають, що найкращий метод «почистити» печінку, яка зазнала інтоксикаційного впливу, — голод. Однак голодування, як і неповноцінне харчування лише шкодить печінці. Для виконання своїх функцій вона потребує належного харчового забезпечення. Дефіцит у раціоні повноцінних білків, незамінних жирних кислот, фосфоліпідів, вітамінів призводить до ожиріння печінки, зменшення знешкодження токсинів, в тому числі й впливу медикаментів.

Тому при наявності жирової інфільтрації печінки, а цей стан має місце при всіх захворюваннях органа, включаючи алкогольні, токсичні, вірусні ураження, в дієті слід обмежити рафіновані джерела вуглеводів та збільшити вживання ліпотропних факторів – метіоніну, холіну, інозітолу, вітамінів групи В тощо.

Важливу роль у покращенні стану печінки має нормалізація кишкової мікробіоти. Тому в харчуванні надають важливу роль достатньому вживанню клітковини (14 г на 1000 ккал раціону).

Та найбільш несприятливим для печінки є раціон з низьким вмістом білка.

Тваринні білки містять всі необхідні для відновлення клітин печінки амінокислоти. Деякі важливі амінокислоти слід вводити у вигляді препаратів чи добавок:

• аргінін (знешкоджує аміак, позитивно впливає на імунітет, судинну стінку),
• метіонін — має виражені ліпотропні властивості,
• таурин – зв’язує вільні жовчні кислоти, позитивно впливає на печінку, мозок, міокард.

«Правильні» жири не нашкодять

Також особливо небажаним для печінки є дефіцит фосфоліпідів, які становлять основу клітинних мембран гепатоцитів. Встановлено, що на безжировому раціоні знижується рівень ферментів цитохрому Р450, які беруть участь у знешкодженні багатьох токсинів та активність ферментів гідроксилювання. Виявлено зміни мітохондрій при холіндефіцитній дієті.

Водночас високий вміст у раціоні поліненасичених жирних кислот омега-6, якими багаті сучасні олії та продукти, що їх містять, змінюють рецепторну функцію клітинних мембран та роблять їх легко проникними для вірусів та ксенобіотиків. Велика кількість рослинних олій збільшує процеси перекисного окислення ліпідів.

Відомо, що поліненасичені жирні кислоти не входять в структуру жирової тканини людини, а їх метаболізм включає процеси окислення в мембранах, що завжди супроводжується утворення продуктів перекисного окислення ліпідів, збільшення яких є небажаним при гепатитах. Частина поліненасичених жирних кислот перетвориться в простагландини, які є тканинними регуляторами.

Тому основна кількість жиру повинна надходити за рахунок тваринних жирів, квота рослинного жиру не повинна перевищувати 25-30% — це 3-5 чайні ложки рослинної олії. Проте, захоплюватись великою кількістю жирних сортів м’яса, молочних продуктів теж не слід. Омега-3 жирні кислоти мають становити в середньому 1,5-2,5 г на добу. Для цього достатньо 2 рази на тиждень їсти жирну морську рибу, бажано без термічної обробки, або випити 2 капсули риб’ячого жиру. Омега-3 жирні кислоти також містяться в яєчному жовтку, ікрі риб, а попередниця омега-3 жирних кислот — ліноленова кислота присутня в лляній олії.

Незамінна роль вітамінів

Важлива роль вітамінів у процесах біотрансформації ксенобіотиків обумовлена тим, що вони виконують функцію коферментів (активаторів ферментів) безпосередньо в ферментних системах, які відповідають за відновлення та антиоксидантний захист печінки.

• Вітамін В1 — прискорює знешкодження деяких ксенобіотиків, покращує обмін глюкози і зменшує її перетворення в жир.
• Вітамін В2 — його дефіцит знижує активність окислення токсинів.
• Вітамін В5 — бере участь у біосинтезі жирних кислот, пригнічує синтез ліпопротеїдів дуже низької щільності в печінці.
• В6 (піридоксин) — має важливе значення в обміні всіх амінокислот, включаючи нейромедіатори. Відомо, що при захворюваннях печінки виникає слабкість, безсоння вночі та сонливість вдень, часто — депресії, тому вітамін В6 дуже важливий для таких пацієнтів.
• Фолієва кислота і вітамін В12 зменшують жирову інфільтрацію печінки, знижують рівень гомоцистеїну в крові.
• Вітамін С бере участь в окисленні ксенобіотиків. Його дефіцит знижує детоксикаційну функцію печінки. Найкращий ефект вітамін С проявляє в комбінації з біофлавоноїдами. Флавоноїди є супутниками вітаміну С в рослинах і тільки в такій комбінації вони проявляють свої протизапальні, онкопротекторні, гіпоазотемічні, гепатопротекторні властивості. У поєднані з селеном та вітамінами А і Е вітамін С виступає есенціальним антиоксидантом.
• Вітамін А має велике значення для обміну амінокислот, вуглеводів. Його дефіцит знижує антиоксидантну активність, може провокувати розвиток кіст печінки, а також сприяти розвитку жовчнокам’яної хвороби.

Проте, не слід захоплюватись великими дозами жиророзчинних вітамінів при захворюваннях печінки, оскільки вони в ній депонуються і надмірна їх кількість може зашкодити органу. Тому їх слід призначати лише за умови дефіциту, краще короткими курсами. Водорозчинні вітаміни в цьому плані більш безпечні, оскільки легко виводяться з сечею.

У разі потреби поповнити організм необхідними вітамінами та мінералами рекомендовано прийом вітамінно-мінеральних комплексів.

Різні проблеми – різний підхід

• Підсилення регенераторних процесів, зменшення запальної реакції та попередження фібротизації печінки здійснюється шляхом призначення харчування збагаченого повноцінним білком.
• З метою зменшення запальної реакції слід призначати харчові компоненти, які сприяють нормалізації функції наднирників та співвідношення дезоксикортизон-кортизон. Нормальний синтез кортизону – природного протизапального фактора має особливе значення для захворювань печінки з аутоімунним компонентом. З цією метою додатково приймати есенціальні фосфоліпіди або лецитин, а також пантотенову кислоту, вітамін С, В6, В2. До того ж вказаними харчовими компонентами багаті молочні продукти, свіжа ти висушена печінка, зелені листяні овочі, пшеничні висівки, волоські горіхи, паростки пророслої пшениці, дріжджі.
• З метою зменшення запальної реакції слід призначати омега-3 жирні кислоти ( також містяться у волоських горіхах, лососі, скумбрії, риб’ячому жирі, льняній олії). Механізм протизапальної дії жирних кислот омега-3 зумовлений дією на циклооксигеназу-2, подібно дії нестероїдних протизапальних препаратів.

Гепатопротектори і не тільки

Одним із центральних механізмів пошкодження паренхіми печінки є інтенсифікація процесів перекисного окислення та зменшення її антиоксидантного забезпечення. Печінка належить до органів, у яких найбільша глутатіонова система антиоксидантного захисту.

Стан цієї системи залежить від амінокислотного забезпечення, особливо такими амінокислотами як глутамат-цистеїн – гліцин, а також вітамінами Е, А, С та селеном, що  підвищує активність системи.

У гепатології широко використовуються гепатопротектори рослинного походження, які мають антиоксидантну дію, завдяки якій забезпечують мембранотропний ефект. Деякі продукти також надзвичайно багаті антиоксидантами – кверцетином, олігомерними проантоціанідами, рослинними фенолами та іншими антиоксидантними факторами.

Особливо виражені антиоксидантні властивості виявлені в ягодах чорниці, чорної смородини, малині, цибулі, часнику, зеленому чаї, капусті, морській капусті, овочевих та фруктових соках. Тому їх рекомендовано систематично вживати при захворюваннях печінки.

Не допускайте застою жовчі

У разі застою жовчі слід двічі на день вживати харчові стимулятори жовчовиділення (яєчні жовтки, гранульований лецитин, рослинна олія, вершки, свіже сало). Для нормалізації жовчоутворюальної функції печінки важливим є достатня кількість харчових волокон у раціоні, особливо пектину, який має здатність абсорбувати надлишок жовчних кислот, холестерину в просвіті кишечника, що за принципом зворотного зв’язку стимулює утворення жовчних кислот в гепатоцитах, а це своєю чергою підсилює виділення компонентів жовчі.

Тож, як бачимо, при захворюваннях печінки зростають потреби у регуляторних факторах. Для поповнення ними організму необхідно використовувати харчові продукти, а також безпечні форми та дози мікронутрієнтів.