Журналіст, редактор The PharmaMedia
Патологія печінки негативно відображається на стані шкіри й часто стає причиною її захворювань. Але розпізнати ці процеси вчасно складно через непросту диференційну діагностику до того ж хвороби печінки зазвичай розвиваються повільно й мають латентний характер.
Отже, як саме наша шкіра сигналізує про негаразди з печінкою, як ці сигнали розпізнати, і чому сучасне дерматологічне лікування складно уявити без гепатопротекторів, розповідає Олена САРІАН, лікар-дерматовенеролог вищої категорії, к.м.н., доцент кафедри дерматовенерології ХМАПО.
Шкіра – дзеркало здоров’я печінки
Чому так відбувається?
Клітини паренхіми печінки – гепатоцити – секретують близько шестисот гепатокінів (секреторні білки, цитокіни), більшість з яких, своєю чергою, регулюють метаболічні та запальні реакції в печінці та віддалених органах через кровообіг.
Існує навіть вислів про те, що шкіра – дзеркало здоров’я печінки. Таким чином, шкірні позапечінкові прояви можуть допомогти виявити латентне її захворювання, не діагностоване раніше.
Як саме відбиваються ураження печінки на шкірі?
Часто, саме дерматовенеролог є лікарем, який першим діагностує зміни шкіри, характерні для захворювань печінки:
- зміни кольору шкіри (жовтяниця, темно коричневий, блідо сірий колір);
- зміни кольору та форми нігтів (ксантоми тощо);
- зміни кольору слизових (жовті склери при гіпербілірубінемії);
- сухість шкіри (заїди, що не пов’язані зі зневодненням);
- надмірна жирність шкіри;
- розширення капілярної сітки (зірчасті ангіоми/«судинні зірочки»; їх особливість – вони ніколи не локалізуються нижче пупка);
- пігментні плями тощо.
Слід знати також, що відтінки при жовтяниці відіграють важливе діагностичне значення. Так, жовте забарвлення – визначає білірубін, помаранчевий відтінок – ксанторубін, зеленуватий – білівердин, темно зелений – виражена білівердинемія (приміром, через рак панкреатодуоденальної зони).
При хронічних гепатитах спостерігається два типи жовтяниці – печінкова (розвивається швидко та має помаранчевий відтінок)та холестатична.
«Печінкові долоні»/пальмарна еритема – симетричне почервоніння долонь, ще один приклад небезпечних печінкових змін шкіри, що можуть свідчити про цироз печінки, хронічний вірусний гепатит, токсичний гепатит, печінкову недостатність та/або алкогольну хворобу печінки. Причиною цих змін є порушення мікроциркуляції внаслідок гормональних розладів (найчастіше, надлишку естрогенів).
Еритема може з’являтися при захворюваннях легень, тиреотоксикозі, лейкозі, під час вагітності. Долонну еритему слід відрізняти від спадкової долонної еритеми (хвороба Лейна), яка характеризується раннім початком, доброякісним безсимптомним перебігом за відсутності будь-яких причин.
Схожі зміни можуть з’явитися при тривалому перебігу ревматоїдного артриту, системного червоного вовчака.
При пальмарній еритемі людина може відчувати пульсацію в ділянці долоней та/або свербіж.
Нігті
Зміни кольору, форми, стану нігтьової пластини найчастіше асоційовані з цирозом печінки. Так, симптом «білих нігтів» (внаслідок непрозорості нігтьової пластини) виявлено у 82% хворих.
Ураження симетричне (на правій та лівій руках); кінчики нігтів при цьому набувають рожевого або коричнюватого забарвлення; найбільш виражені зміни на вказівних та великих пальцях.
Клінічні форми змін нігтьових пластинок різноманітні, що дозволило деталізувати симптом білих нігтів, виділивши варіанти оніхопатій у пацієнтів з цирозом:
- Лінії Мюрке (причина – гіпоальбумінемія) – дві смужки білого кольору, розташовані паралельно лунулі, але не переміщуються разом ыз зростанням нігтя;
- Симптом Террі/Terryʼs symptom – симетричне побіління нігтів з рожево-коричневою смужкою на дистальному краю;
- Нігті Ліндсі — наполовину білі, а наполовину темні.
Волосся
У понад 60% хворих реєструють інші позапечінкові ознаки, наприклад, трихопатії. Вони проявляються порідінням довгого волосся, що супроводжується зміною його структури (витончення, сухість, ламкість).
У деяких пацієнтів трихопатії поєднуються з порідінням та випаданням волосся у місцях вторинного оволосіння, а також з ознаками гірсутизму, вірилізації (маскулінізація або вірільний синдром).
Універсальна та гніздова алопеція частіше відзначається у пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки.
Сьогодні також обговорюється зв’язок між жировою дистрофією печінки та алопецією.
Свербіж – «вірний супутник» хвороб печінки
Свербіж є частим проявом патології гепатобіліарної системи, зокрема, захворювань печінки. У поєднанні з жовтяницею, мальабсорбцією харчових жирів та жиророзчинних вітамінів, свербіж належить до основних симптомів гострого та хронічного холестазу. Точний патогенез свербежу при холестазі невідомий, але його вважають вторинним, пов’язаним з накопиченням у шкірі жовчних кислот.
При хронічних дифузних захворюваннях печінки свербіж починається з долоней та стоп, міжпальцевих складок кистей і стоп, а також у місцях тертя одягу. Згодом він набуває генералізованого характеру, посилюється у нічний час. Розчісування шкіри не приносить полегшення.
Свербіж шкіри спостерігається практично у всіх хворих з первинним біліарним цирозом печінки і, часто, є одним з перших симптомів, з’являючись на один-два роки раніше інших ознак захворювання.
Як хронічні вірусні та аутоімунні гепатити позначаються на шкірі
Шкірний васкуліт є проявом змішаної кріоглобулінемії. Останні дослідження показали, що чинником її розвитку є HCV-інфекція (вірусний гепатит С). Характерною ознакою є геморагічна пурпура (петехіальний висип або дрібні плямки), який можна пропальпувати, бо він вище рівня шкіри. Зазвичай висип не свербить, локалізується на ділянках гомілок.
Розацеа може бути видимим біомаркером жирової дистрофії печінки. У половини хворих з розацеа наявний гепатит, що персистує.
У понад третини пацієнтів з себорейним дерматитом наявний стеатоз печінки.
Псоріаз, на думку дослідників є свідченням високого ризику розвитку патології печінки. Вважається, що підвищений при псоріазі рівень прозапальних цитокінів призводить до ураження різних органів та порушення регуляції метаболізму.
Сьогодні підтверджено також тісний зв’язок псоріазу та НАЖХП (неалкогольної жирової хвороби печінки), що обумовлено патогенезом загальним для двох патологій. У хворих на псоріаз спостерігається підвищена експресія прозапальних цитокінів, що може сприяти розвитку інсулінорезистентності, порушенню обміну ліпідів, а в результаті – до НАЖХП.
Гепатотоксичність в дерматології
Таким чином, НАЖХП погіршує результати лікування псоріазу, а дерматологічні препарати, що застосовуються для лікування псоріазу, тяжких випадків акне, мікозів волосистої частини голови тощо, часто, володіють гепатотоксичною дією. До таких належать: азатіоприн, синтетичні ретиноїди, гризеофульвін, циклоспорин та інші.
Варто також зазначити, що смертність від лікарських засобів значно вища серед осіб з наявними захворюваннями печінки або супутніми важкими шкірними реакціями проти такої у пацієнтів без таких патологій.
Резюме
Отже, як будь-яке захворювання печінки та погіршення її функціональної ефективності негативно позначається на функціях інших органів та систем, так і захворювання інших органів і систем відображаються на функціональному стані печінки.
Цей взаємозв’язок стає очевидним при захворюваннях шкіри, особливо хронічного характеру (псоріаз, екзема, атопічний дерматит, пізня шкірна порфірія, вітиліго, алопеція тощо). Саме тому сьогодні широко застосовують гепатопротектори як адʼювантну терапію в комплексному лікуванні багатьох хронічних захворювань, у т.ч. шкіри. Препарати цієї групи перешкоджають руйнуванню клітинних мембран та стимулюють регенерацію гепатоцитів, захищаючи печінку від агресивної дії фармакопрепаратів.
