Малі аптеки зникнуть з ринку, якщо його правила не відповідатимуть світовим стандартам

Своїм баченням ситуації поділилася Аліса Смурова, ФОП м. Херсон.

Війна стала випробуванням на міцність та відповідальність перед людьми

Свій ФОП я зареєструвала у 2003 році, коли в нашому місті практично не було таких закладів, крім декількох спорожнілих державних аптек. А моя аптека стала однією з найкращих у місті, навіть на вигляд — з дубовими меблями, кришталевою люстрою, як то кажуть, все для душі та для людей.

З часом я відкрила ще 5 аптек у селах різних районів Херсонщини. Вони практично нічим не відрізнялися від міської, скрізь працювали фармацевти за освітою, ми закуповували ліки у тих же дистрибуторів і реалізували їх за приблизно однаковими цінами, так само стежили за розмаїттям асортименту.

А потім на нашу землю прийшла війна.

Вже за перший тиждень моя міська аптека спорожніла, в асортименті залишилися тільки напальчники та хірургічні шапочки. В перші дні важких боїв під Херсоном я відвезла всі перевʼязувальні матеріали та розчини в нашу лікарню, куди привозили тяжких поранених. А потім, впродовж всього березня, тільки й думала, як завозити медикаменти з Великої Землі. Їх вкрай не вистачало, а мережеві аптеки враз зникли.

Перші дві коробки з ліками мені привезли волонтери. На той момент здалося, що то були не ліки, а діаманти. До цього часу зберігаю переписку в соцмережах і на телефоні, де сотні людей щодня писали, що в них закінчуються життєво необхідні ліки й просили про допомогу. А привезли тільки 2 коробки. Від безсилля, що не можу допомогти всім, я плакала. Непокоїла одна думка – як швидко доставити нову партію ліків.

Добре, що залишилося кілька людей, які взяли на себе забезпечення населення окупованих територій медикаментами. Ми самі налагоджували їх завезення, спочатку через Кривий Ріг, потім через Запоріжжя.

Працювали по 20 годин на добу, не вистачало грошей, щоб закупити по передоплаті якомога більше ліків. Намагалися якось домовитися з оптовиками, хоча жодна оптова фірма, звісно, не відпускала товар «під чесне слово». Але щоразу ми збільшували кількість завезених ліків. У Фейсбуку повідомляла адресу аптеки, куди їх завезуть. Біля аптеки вишиковувалися довжелезні черги, ми працювали в три зміни. Я вважала, що інакше й бути не може, що кожен на моєму місці вчинив би так само, адже то наш громадянський обов’язок.

Сьогодні моя аптека в Херсоні знаходиться вже не в окупації, а в «червоній зоні» – під постійними артобстрілами й дронами. Вікна без скла, забиті наглухо, але заклад працює, туди приходять жителі ближніх будинків, іноді приїздять військові. Маємо виторг 1,5-2 тисячі гривень в день, з яких я повинна оплатити роботу фармацевта, послуги з охорони приміщення тощо. Але я не можу закрити аптеку, бо туди приходять люди, яким вкрай потрібні ліки, які в нас вірять і чекають, що вранці ми відкриємося. Часто вони ховаються у нас від обстрілів.

«Давайте якось самі»

Так і живемо після деокупації. Допомоги від місцевої влади немає, бо ми не комунальна аптека, тож нам відповідають: «Давайте якось самі». От і виживаємо самі.

Оптовики давно не привозять товар безпосередньо в аптеку, бо ж «червона зона». Всі як один сказали, що свої машини й людей вони під обстріли не посилатимуть. Хочете, вирішуйте це питання самі. Тому зараз наш фармацевт телефонує водію, який підвозить товар до більш-менш безпечного місця і йде до вказаної точки Х пішки, щоб забрати ліки з рук у руки. Добре, що хоч постачання відбувається без затримок, всього, що замовляємо.

Також прикро, що ніхто з постачальників не запропонував нам (хоча б на період окупації) ліки за дешевшими цінами, бодай за такими, як вони завжди надають мережевим аптекам. Більше того, пізніше я дізналася, що ці ціни деякі постачальники навіть завищували для нас, адже розуміли, що в Херсоні критично не вистачає ліків, тож аптеки заберуть, все що є, й з умовами не посперечаються.

Та найбільший шок чекав попереду.

В лютому 2023 року мені повідомили, що один з постачальників подав на мене до господарського суд у з приводу стягнення боргу, який виник, коли ми працювали в окупації, на початку війни, у сумі 20 тис. грн та пені у 25 тис. грн за цей період. Я навіть не могла повірити в таке. Бо ніколи за час своєї діяльності у фармбізнесі не мала жодних боргів чи бодай затримок у виплатах. Тому запідозрити мене у тому, що без жодних об’єктивних причин таке сталося, не можна було. Та найбільше вразило те, що за весь час окупації й після того ніхто від компанії не зателефонував нам, не запитав, чи працюють наші аптеки й, чи є з чого борг заплатити (а п’ять сільських аптек ми взагалі втратили на території окупації), навіть не поцікавилися, чи живі ми там. Подали до суду. Процес тривав пів року. Ми виграли справу, але неприємні відчуття залишилися досі. Весь світ знав, що Херсон окуповано, співчував жителям, а тут виявилося, що головне – гроші. Хоча, звісно, дистрибутори різні. Все залежить від особистих якостей менеджерів і керівництва. Однак у цілому дистрибуторів мало цікавлять малі аптеки, адже ми не беремо товар у таких обсягах, як великі мережі. Тому й умови для них та для нас вони надають нерівні.

Все дуже просто: маркетинг

Як приклад: мені, як ФОПу, оптовик продає препарат за 10 гривень, з націнкою я відпущу його за 12 грн, а у великих мережах цей же препарат коштує 7 грн. Звідки така ціна? Все дуже просто: маркетинг. Це й є основною причиною, чому на ринку вже залишилися поодинокі малі аптеки, хоча свого часу це була найактивніша частина аптечного бізнесу. Й, до речі, найгуманніша та найякісніша. Наші фармацевти завжди пояснювали людям все про ліки, і продавали не ті, що найдорожчі, а ті, що найефективніші.

Конфлікт ФОПів і мережевих аптек виник не сьогодні, йому вже років 15, але останнім часом між ними вже ні конфлікту, ні конкуренції немає – ФОПів практично витіснили з ринку мережеві аптеки, які тепер на кожному кроці, двері у двері – там, де це вигідно.

Це вони конкурують між собою, а нас вже давно витіснили на узбіччя ринку.

Маленькі регіональні аптеки закриваються й відходять в небуття. Бо їх власники не витримують натиску з боку великих мережевих аптек. Несправедлива цінова політика на рівні закупки ліків їх вбиває. У малих аптек вищі ціни на ліки – до таких наслідків призводить маркетинг і бажання монополізувати фармринок з боку великих мереж.

Хоча з досвіду окупації Херсонщини ми побачили, що відповідальнішими щодо своїх професійних і громадянських обов’язків виявилися саме власники малих аптек. Мережеві ж аптеки почали відкриватися приблизно через місяць після деокупації й зазвичай у зонах поза обстрілами. Вони можуть дозволити собі обрати будь-яке, найвигідніше місце, в тому числі й орендують приміщення аптек, які не витримали конкуренції з ними й збанкрутували.

Війна закінчиться, але більшість проблем залишиться

Ми всі чекаємо, коли закінчиться війна. У мене на окупованій території залишилося 5 аптек, три з них наразі розгромлені, пограбовані, тож не працюють, а дві забрали колаборанти, з усім, що там було на момент початку війни, і відкрили свої аптеки. З тих, хто працював там до війни, ніхто не залишився. Як свого часу ці люди не пішли працювати у великі мережеві аптеки, хоча їх туди запрошували, адже з фармацевтами там складно – на таку кількість нових аптек не вистачає фахівців. І переманюють вони звичайно ж набагато вищими зарплатами, яких не зможуть платити ФОПи, бо не мають такого виторгу.

Так, ми всі чекаємо на перемогу. Водночас розуміємо: якщо нічого не зміниться в регулюванні аптечного ринку в державі, він і надалі монополізуватиметься, а середній і малий бізнес знищать. Бо, як і раніше, постачальники пропонуватимуть нам ліки за вищими цінами ніж великим мережам.

Тож, як і раніше, у мережевих аптеках ціни на ліки будуть значно нижчі ніж у нас, навіть якщо ФОПи ставитимуть нульову націнку. Як і раніше, у зв’язку з низькими доходами ми не зможемо забезпечити такий асортимент ліків, як великі мережі, тому пропонуватимемо найелементарніші засоби, які найчастіше купують пацієнти. Хоча асортимент великих аптек часто різноманітний лише завдяки продукції різних виробників (одна й та ж МНН), а що конкретно запропонувати – вирішує працівник закладу з точки зори вигоди. Тож часто пацієнт іде за одним препаратом, а після таких «порад» виходить з трьома, бо зазвичай не розуміється ні в назвах, ні в складі, ні тим більше у фірмах.

І знову ж таки, якщо на ринку не буде цивілізованих правил, ФОПи не зможуть відкривати аптеки у найпривабливіших з точки зору потоку клієнтів місцях, бо оренда там коштує дорого, а ціни неконкурентні. Мережеві аптеки з вигідніших позицій домовляються про відкриття своїх точок продажу навіть у лікарнях.

Дочекатися європейських стандартів

Тому хочеться вірити, що все-таки держава наведе лад у на фармринку, приведе правила його діяльності до європейських стандартів, як це декларується. Я була в багатьох країнах Європи й можу порівняти ці правила. Вони разюче відрізняються від хаосу на нашому ринку. Вартість ліків у різних аптеках там практично однакова, і населенню навіть не спаде на думку вишукувати по всьому місту, де ліки дешевші, бо якщо і є такі, то з різницею в копійки. А наші громадяни їздять навіть в інші районні центри за ліками, якщо там відкривають аптеки монополістів, які певний час знижують ціни, щоб закріпитися й витіснити інших.

Також у країнах Європи Rx–препарати суворо відпускаються за рецептами. Тому немає такого, як у нас: якщо навіть одна аптека відмовить у вільному продажу рецептурного препарату, споживач тут же піде в ту, що навпроти, і там йому не відмовлять, бо контроль за цим недостатній. А той, хто чинить за правилами, втрачає виторг. Довго шукати «добру аптеку» не доведеться – їх багато.

Тому я вважаю, що держава має врегулювати й це питання, встановивши або певну відстань між аптеками, або їх норму на певну кількість населення, як це регулюється в країнах Європи.

Тоді аптеки, яких стане менше, дбатимуть не про те, як хитрувати з маркетингом, а про те, як надати якісну послугу, бо інакше до них не прийдуть. Для цього їм доведеться набирати на роботу фармацевтів, які спроможні надати такі послуги. Тож і споживач від того однозначно виграє.

Доки всі ці моменти не будуть враховані й забезпечені державою та органами контролю, наш аптечний ринок переслідуватиме єдину мету: отримати надприбутки, поглинути чи витіснити конкурента, наростити «м’язи» монополії, щоб диктувати свої умови не тільки ринку, а й державі, й, зрештою, споживачам.

P.S. Якщо ви є власником середнього чи малого аптечного бізнесу, запрошуємо поділитися своїм досвідом і пропозиціями.