Олег Клімов: «Соціально спрямовані, сільські та малі аптеки приречені на банкрутство»

Олег Клімов /Фото із особистого архіву
Олег Клімов Фото із особистого архіву

Сьогодні українців найбільше цікавить питання ціни та якості ліків. Але нинішня політика щодо вирішення цих питань або її відсутність поки що не вселяє оптимізму. Забаганки одних диктують умови, інших загнано в глухий кут. А у випадку надзвичайних ситуацій населення може взагалі залишитися без ліків. Чому?

Про це – наша розмова з головою правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата», членом Ради Міжнародної Фармацевтичної Федерації (FIP) Олегом КЛІМОВИМ.

Контроль якості ліків мізерний

Отож, чи можна вважати достатнім контроль за якістю ліків в Україні, якщо підробку вже можна купити навіть в аптеках?

Хоча реалізація ліків, які не пройшли державного контролю якості, заборонена вітчизняним законодавством і кожен препарат, який надходить на полиці аптек, обов’язково має проходити такий контроль, вітчизняні реалії сумні. Сьогодні і повноваження, і фінансування Держлікслужби настільки обмежені, що вона спроможна зробити повний кількісний та якісний аналіз лише 1,4% ліків, які надходять в Україну, а в решті випадків перевіряється виключно наявність супроводжувальної документації. Таким чином, держава перекладає свою бездіяльність в цій царині на плечі фармацевтичних працівників.

Щоб досягти позитивних зрушень у цьому питанні, нам потрібна така ж дієва служба як FDI у США, котра допускає на ринок тільки ті ліки, які відповідають найвищим світовим стандартам. Інші країни також дбають про здоров’я й безпеку свого населення. Під час візиту до Південної Кореї я був вражений їхнім підходом у цьому питанні: щоб якийсь лікарський засіб потрапив на ринок цієї країни, він має відповідати майже 100 критеріям! І, до речі, його ціна – це один з останніх критеріїв. Тому Держлікслужбу потрібно забезпечити достатнім фінансуванням і наділити правом суворого контролю, а також дати можливість здійснювати позапланові перевірки й контрольні закупки, без жодних попереджень, запровадивши значні штрафи за порушення. Тоді можна буде чекати результату. Інакше то все – балаканина. На разі у нашій державі не працює система контролю за якістю та ефективністю лікування, а відповідно й ліків.

Вартість ліків завищена в рази

Про баланс «ціна — якість» також не доводиться говорити?

– Який баланс! Якщо, наприклад, один з онкопрепаратів, вартість одного флакону якого у виробника 7 доларів, в українських аптеках продається за 64 долари. В цілому ми відстежили, що вартість ліків, яку пропонують виробники, та їх ціна в аптеці відрізняються в середньому в 2,5 разів. І цього ніхто «не бачить», українцям або не пояснюють, чому ліки дорогі і стають ще дорожчі, або наводять «аргументи», котрі вони перевірити не можуть. Тільки коли їдуть у Європу, то на власні очі переконуються, що багато ліків там дешевші ніж у них вдома.

ГО «ВФП» неодноразово подавала пропозицію до Уряду щодо необхідності обов’язкового декларування виробниками (як резидентами, так і не резидентами України) заводських цін на їхні препарати.

Олег Клімов Голова правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата»

Тоді не буде «накруток» на ввізних (митних) цінах, а дистриб’ютори мають отримувати лише кошти за логістичні послуги. Так відбувається у Польщі, у Німеччині та інших країнах, де виробники декларують свої ціни на ліки двічі на рік, а в разі відсутності інформації про індикативні ціни, їх ніхто не розмитнить. У нас теж можна навести в цьому лад, достатньо видати кілька відповідних постанов Кабміну.

Маркетингові угоди – кому вигідно

Чи ж можна розчерком пера змусити бізнес поступитися своїми інтересами?

У всьому світі фармринок є одним з найбільш регульованих і держава вибудовує чіткі правила, яким має слідувати бізнес, аби не постраждало населення. Наприклад, у країнах Заходу заборонені маркетингові угоди на просування ліків. Зокрема, у Польщі, Німеччині, якщо доведено, що лікар призначає, а фармацевт продає маркетингово мотивований лікарський препарат – передбачена кримінальна відповідальність у вигляді 7 років ув’язнення. У нас же маркетингові угоди процвітають і відбиваються на цінах на ліки, підвищуючи їх на 60%. На наш лист до Антимонопольного комітету України ми отримали відповідь, яка не потребує коментарів: реалізація лікарських засобів із застосуванням маркетингових угод є сталою розповсюдженою практикою та за своєю суттю є фінансовим стимулюванням продажів аптек з метою пожвавлення товарообігу, де кінцевою метою є отримання економічного ефекту, що є розумною економічною метою.

Монополії — це крах економіки

Але ж ринкова конкуренція має позитивно впливати на ціни.

– Річ у тім, що в Україні сформувалася монополія на ринку роздрібної реалізації лікарських засобів. У Європі власником аптеки може бути тільки фармацевт. Це по-перше. По-друге, він не може утримувати мережу аптек, наприклад, у Франції їх може бути тільки дві, в Угорщині – одна. Самі розумієте, за таких умов монополія неможлива. А у нас вона укорінилася, диктує ціни на лікарські засоби, спотворює статус аптек як закладів охорони здоров’я й нав’язує свою політику.

Державі чи суспільству?

– Усім. Цінові умови монополісти диктують навіть виробникам та постачальникам ліків. І ті терплять, платять, адже це єдиний шанс потрапити на полиці аптек зі своєю продукцією. На разі навіть наші вітчизняні виробники відкривають свої виробництва в Словенії, Польщі, Узбекистані, Таджикистані, тобто переходять на інші ринки. Думаєте, від хорошого життя у власній державі? Ні. А хтось подумав про те, що буде через 3-4 роки, коли ці виробники зміцняться на тих ринках? Чи будуть вони працювати в Україні, непридатній для прозорого бізнесу?

Адже у виробників немає корупції, вони вкладають кошти у виробництво, самі заробляють їх. Чому вони мають терпіти корупцію стосовно себе?

Олег Клімов Голова правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата»

В усьому світі знають, що монополії — це крах економіки. І тільки в Україні цього не хочуть визнавати.

Комунальні аптеки – уже раритет?

Чи може держава провадити свою політику щодо лікарських засобів бодай через комунальні аптеки?

На жаль, вона дозволяє відкриття аптек «двері у двері», чим практично знищує комунальний сектор аптечних закладів, які є соціально спрямованими, охоплюють своїми послугами сільське населення тощо. Точніше буде сказати охоплювали, бо таких аптек уже зовсім мало.

Станом на 01.01.2022 року кількість аптечних закладів комунальної форми власності становить близько 9% від загальної кількості, а в деяких регіонах цей показник не перевищує і 3%.

Олег Клімов Голова правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата»

Одне втратили, іншого не здобули?

Схоже, мова не тільки про кількість, а й про суть їх діяльності?

– Безперечно, зі знищенням цих аптек ми втратили дуже багато. З отриманням незалежності Україні перейшла у спадок потужна система медикаментозного забезпечення населення. На початку 90-х років минулого століття всі аптечні заклади були державної форми власності, в кожному районі було щонайменше 5-6 аптек з виготовлення лікарських засобів, в тому числі й препаратів з наркотичними діючими речовинами. Всі аптеки зобов’язані були відпускати, а не продавати ліки за пільговими рецептами більше ніж за 80 нозологіями. Структура товарообігу на той час виглядала наступним чином: 80% — лікарські засоби рецептурної форми відпуску (60% — пільговий відпуск, 40% — за готівку), 15 % — безрецептурний відпуск за готівку, 5% — вироби медичного призначення (за готівку). У всіх аптеках 1-4 категорій було по два відділи: рецептурний, де працювали виключно провізори, та безрецептурний, де працювали фармацевти. Отримати рецептурні ліки без рецепта було неможливо. Відповідальними за виготовлення внутрішньоаптечних заготовок були дефектари-провізори. Контроль якості ліків здійснювали провізори-аналітики. Один раз на п’ять років аптека мала підтвердити категорію, а за необхідності змінити її. Державні контролюючі органи проводили як планові, так і на позапланові перевірки аптек, контрольні закупки тощо.

Що з того збереглося чи навпаки зникло?

Ліквідовано категорійність аптек за видами діяльності, рецептурні й безрецептурні відділи в них, процедура акредитації аптеки вже не є обов’язковою, скасовано професійні вимоги до персоналу (за виключенням Уповноваженої особи), ліцензія аптекам видається довічно за заявним принципом (одна ліцензія на всі місця з проведення діяльності), ліквідовано процедуру підтвердження ліцензії. Заборонено позачергові перевірки аптек й контрольні закупки.

Практично всі лікарські засоби, за виключенням програми «Доступні ліки» та невеликої кількості лікарських засобів, які призначаються пільговим категоріям, оплачуються з кишені пацієнта.

Олег Клімов Голова правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата»

Ні доплат, ні уваги

А чи втратили якісь соціальні гарантії самі фармпрацівники?

— Безперечно. Раніше до основного посадового окладу фармпрацівники отримували доплати за наявність кваліфікаційної категорії та за роботу з фармацевтами -практикантами, а також подвійний тариф за роботу у нічний час, вихідні й святкові дні, а дехто — дієтичне харчування за роботу з небезпечними лікарськими засобами. Нині власники аптек не беруть на себе таких зобов’язань.

Одним – обов’язок, іншим – право?

І все-таки частина комунальних закладів уціліла. Якщо немає надії на відродження їх потужної мережі, чи зможуть вони втримати свій статус соціальних аптек?

— Сьогодні на аптечні заклади комунальної форми власності покладено обов’язок брати участь у державних та регіональних соціальних програмах із забезпечення ліками пільгових категорій населення (осіб з інвалідністю, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, інсулінозалежних пацієнтів, тих, хто потребує метадонової терапії). Але вони вимушені брати участь у соціальних програмах (на відміну від приватних аптек, для яких це не обов’язок, а акт добровільний), оскільки того вимагає їхній власник – місцева влада.

Аптеки й керівники – залежні

Але ж власник повинен не тільки вимагати, а й підтримувати.

— Аби ж то! Основна проблема аптек комунальної форми власності нині полягає в тому, що вони перебувають в адміністративному підпорядкуванні територіальних громад, які використовують ці заклади виключно для реалізації своїх політичних амбіцій і меркантильних інтересів. При цьому вони не інвестують у розвиток своїх аптек. Ще одна проблема таких закладів — відсутність економічної та політичної свободи у їхніх безпосередніх керівників, оскільки ті вимушені виконувати забаганки власника.

Куди не ступає нога аптекаря?

І куди ж ми рухаємося в такій ситуації?

— Я вважаю, що перспектив еволюційного розвитку аптечних закладів комунальної форми власності в Україні немає — через наявність корупції в державних органах влади усіх рівнів, яка працює на догоду бізнесу. Саме тому створено нерівні умови для діяльності комерційного та комунального секторів.

Комунальні аптечні заклади зобов’язують провадити всі збиткові види діяльності, а приватним це дозволено робити лише за бажанням.

Олег Клімов Голова правління ГО «Всеукраїнська фармацевтична палата»

Таким чином соціально спрямовані, сільські та малі аптеки приречені на банкрутство.

Співвідношення аптек за місцем ведення діяльності теж не вселяє оптимізму. Адже в середньому по країні лише 8 зі 100 аптек розташовані в сільській місцевості, решта – у містах, тож значна кількість сільського населення не має доступу до медикаментозної терапії. У селах відсутні мережеві аптеки, там немає аптек з пільгового відпуску ліків, і тих, що забезпечують інсулінами та нарковмісними препаратами.

У надзвичайній ситуації не виключена катастрофа з ліками

Дехто стверджує, що відсутність доступу до безпечних, ефективних, якісних лікарських засобів становить загрозу національній безпеці.

Та в нас навіть не помічають очевидної загрози щодо медикаментозного забезпечення населення в нинішніх умовах! Маю на увазі зростаючу загрозу військових дій з боку РФ. Раніше в кожному регіоні держави обов’язково був обласний аптечний склад, де зберігалася вся номенклатура товарів аптечного асортименту (за виключенням косметичних засобів), так званий НЗ для потреб області на випадок надзвичайних ситуацій. Нині ж у державі відсутні будь-які заходи, регіональні, територіальні програми забезпечення НЗ згідно з переліком лікарських засобів на випадок надзвичайного періоду, не визначено навіть джерело фінансування для створення такого запасу. Також немає розуміння того, які суб’єкти господарської діяльності повинні облаштувати НЗ, хто конкретно та на якому рівні має персонально відповідати за це.

Що конкретно пропонуєте?

Передусім Постановою Кабміну слід оновити перелік лікарських засобів для створення НЗ. Терміново на всіх рівнях, в тому числі й на рівні ОТГ, створити запаси медикаментів для надання первинної медичної допомоги при масових ураженнях населення (коштом бюджетів громад). Також необхідно розробити й довести до всіх ліцензованих суб’єктів підприємницької діяльності Положення про їхні дії в надзвичайний період, аби запобігти закриттю аптек їхніми власниками, а також кваліфікувати такі дії як саботаж під час запровадження надзвичайного стану. Відповідна Постанова має бути видана КМУ.

Як мораторії поміняти місцями

Готовність до надзвичайних ситуацій не має витісняти вирішення поточних проблем. Які заходи, на вашу думку, допоможуть з ними впоратися?

Якщо говорити про вирішення озвучених вже питань, то ГО «ВФП» пропонує застосувати мораторій на відкриття нових місць з проведення господарської діяльності з роздрібної реалізації лікарських засобів, за виключенням аптек у сільській місцевості, з виготовлення ліків в аптечних умовах й роздрібної реалізації препаратів, до складу яких входять наркотичні та психотропні речовини і прекурсори. Також пропонуємо з метою зменшення вартості ліків заборонити укладання маркетингових угод на просування лікарських засобів рецептурної форми відпуску та угод про допуск ліків на полиці аптечних закладів. І, безперечно, без належного контролю не варто очікувати того, що всі слухняно пристануть на цивілізовані правила гри. Тому наша пропозиція — скасувати мораторій на здійснення заходів державного нагляду за дотриманням ліцензійних умов та контролю якості лікарських засобів в аптечній мережі, а також забезпечити належне фінансування Держлікслужби для здійснення згаданих заходів.

Ці питання ми також порушуватимемо на першому соціально-фармацевтичному форумі «Аптека — заклад охорони здоров’я, а не місце з продажу ліків», організованому ГО «ВФП», який відбудеться 24 лютого на базі Тернопільського НМУ імені І. Я. Горбачевського, і в якому візьмуть участь представники МОЗ України та НСЗУ. Поміж інших у порядку денному форуму — питання створення державою рівних умов ведення фармацевтичного бізнесу, стимуляції ведення фармацевтичної справи, запобігання подальшого знищення соціально спрямованих, малих і сільських аптечних закладів, а також запобігання монополізації аптек. Йтиметься й про роль ОТГ в покращенні доступності населення до ефективної, безпечної та якісної медикаментозної допомоги. Сподіваємося на спільне прийняття конструктивних рішень, до виконання яких долучиться влада.

Схожі матеріали