Недостатність підшлункової залози: визначення оптимальної дози ферментів для замісної терапії

Автори нового дослідження створили підґрунтя для розробки прагматичних і чітких вказівок щодо визначення належної дози ферментів для замісної терапії при екзокринній недостатності підшлункової залози (НПЗ), які допоможуть гастроентерологам у рутинній практиці.

Оптимальна доза препаратів замісної терапії залежить від причини недостатності підшлункової залози

Згідно з результатами проспективного дослідження, проведеного співробітниками відділу гастроентерології та гепатології університетської клініки Сантьяго де Компостела (Іспанія), визначення оптимальної дози ферментів для замісної терапії при екзокринній НПЗ залежить від першопричини недостатності.

Від цього також залежить потреба в додаванні інгібітора протонної помпи (ІПП) для досягнення терапевтичного результату.

Зокрема, пацієнти з НПЗ внаслідок раку підшлункової залози або панкреатектомії потребують значно більшої кількості ферментів, ніж пацієнти з недостатністю, яка виникла як результат хронічного чи гострого панкреатиту.

Задля покращення результатів лікування

Однією з головних ознак недостатності підшлункової залози є порушення харчування (мальнутриція), яке власне, й має бути приводом для призначення замісної ферментної терапії.

Панкреатичні ферменти рекомендовано призначати за наявності клінічних ознак мальабсорбції або антропометричних та/або біохімічних ознак недостатності поживних речовин. При цьому успіх замісної терапії визначається як усунення дефіциту нутрієнтів і полегшення симптомів та проявів, пов’язаних з захворюванням.

Іспанські фахівці зробили висновки, що для досягнення такого результату слід підвищувати дози ферментів, а іноді ще й призначати ІПП. Тому, на їхню думку, було б дуже корисно розробити більш чіткі та гнучкі рекомендації з визначення дози ферментних препаратів замісної терапії НПЗ.

Свою позицію іспанські лікарі аргументують даними з власного дослідження, в якому вивчався звʼязок між дозуванням ферментів і перебігом недостатності підшлункової залози різних субтипів.

Дослідження з визначення оптимальних та максимальних доз ферментів

Загалом були проаналізовані дані 678 пацієнтів (середній вік 61,2±13,8 року; 63,6% чоловіки), яких рандомізували відповідно до підтипу захворювання:

• 50% осіб з хронічним панкреатитом,
• 10% — гострим панкреатитом,
• 17% після панкреатодуоденектомії,
• 15% з раком підшлункової залози,
• 8% з іншим станом, що обумовлював недостатність підшлункової залози.

Оптимальні разові (застосування під час основного прийому їжі) дози ферменту, необхідного для досягнення терапевтичної мети у пацієнтів з гострим панкреатитом, хронічним панкреатитом, раком підшлункової залози та панкреатодуоденектомією становили відповідно 40 000, 50 000, 70 000 і 75 000 Ph.U. Оптимальні добові дози ферменту становили 100 000, 150 000, 210 000 і 225 000 Ph.U відповідно.

Втім, іноді потрібно було значно збільшити дозу препаратів замісної терапії ферментами підшлункової залози.

Найвищі разові дози ферменту, необхідного для досягнення терапевтичної мети для пацієнтів з гострим панкреатитом, хронічним панкреатитом, раком підшлункової залози та панкреатодуоденектомією, становили 125 000, 210 000, 175 000 і 210 000 PhU відповідно. Відповідні найвищі добові дози ферменту становили 400 000, 625 000, 675 000 і 750 000 Ph.U.

Потреба в додатковому прийомі ІПП двічі на добу для досягнення терапевтичної мети також змінювалася залежно від основного захворювання. ІПП застосовували 44,1% хворих на гострий панкреатит, 37,2% хворих на хронічний панкреатит, 78,8% пацієнтів з раком підшлункової залози та 74,1% пацієнтів, які перенесли панкреатодуоденектомію.

Усунути недоліки

На думку колег авторів роботи, процитоване дослідження корисне передусім тим, що воно «дає нам практичні поради щодо того, що робити в конкретних випадках». Адже до цього гастроентерологи не практикували індивідуальний підхід у призначенні замісної терапії недостатності підшлункової залози й «робили одне й те саме для всіх».

Дані дослідження фахівців університетської клініки Сантьяго де Компостела чітко показують, що це не є оптимальним підходом.

Крім того, під час призначення замісної ферментної терапії лікарі часто занижують дозу, в той час, як зазначене дослідження вказує на протилежне: дози ферментів необхідно підвищувати.

Ця робота дає чіткіші орієнтири щодо того, з чого має починати лікар. Наприклад, одразу назначати високі дози пацієнтам з раком підшлункової, тому що вони не встигають починати з низької та титрувати дозу.