Деокупація очима ендокринолога: маємо зробити дуже багато, аби життя продовжувалось!

Олена Добровинська, лікар-ендокринолог вищої категорії, кандидат медичних наук. /Фото з власного архіву
Олена Добровинська, лікар-ендокринолог вищої категорії, кандидат медичних наук. Фото з власного архіву

Про те, що люди на звільнених після окупації територіях потребуватимуть особливої медичної опіки, лікарі розуміли. Але побачене вразило, перевершивши найпохмуріші очікування. 

Відновити здоров’я людей, які пережили такі трагічні події дуже складно. Найбільше, звісно, страждають люди з хронічними захворюваннями, які не мали під час окупації доступу ані до ліків, ані до медичної допомоги. 

Тож лікарі зараз роблять все, що можуть, та щоб їхня допомога була максимально ефективною, потрібно зібрати й проаналізувати наявні медичні дані, потім на основі цього аналізу розробляти стратегії лікування та ведення цих пацієнтів. 

Про моторошні, виснажливі фізично й морально виїзди до людей на деокуповані території, про лікування, наукову його підтримку та залученість міжнародної медичної спільноти до розв’язання складних життєво важливих питань надання медичної допомоги людям з декомпенсованими ендокринними захворюваннями, говоримо сьогодні з лікарем-ендокринологом вищої категорії клініки Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України, кандидатом медичних наук Оленою В’ячеславівною ДОБРОВИНСЬКОЮ.

Медики завжди пліч-о-пліч з військовими

Ви були саме у цих перших медичних бригадах, що виїжджали на деокуповані території відразу ж, як тільки ЗСУ їх звільняли. Як це було організовано? 

За підтримки Президента НАМН України Віталія Цимбалюка, 12 травня 2022 року на виїзному засіданні Бюро президії НАМН України, було започатковано проєкт надання висококваліфікованої медичної допомоги мешканцям деокупованих територій Київської області. 

Тоді ж було створено мультидисциплінарні виїзні бригади, у складі яких спеціалісти профільних Інститутів допомагають громадянам постраждалих громад надаючи висококваліфіковану медичну та гуманітарну допомогу. Перший виїзд відбувся 18 травня 2022 року. Тож, так, від найпершого виїзду я була у складі такої бригади.

Олена Добровинська: Ми приймали пацієнтів у вцілілих приміщеннях, адже лікарні, амбулаторії, поліклініки найчастіше були зруйновані ворогом. /Фото з власного архіву
Олена Добровинська: Ми приймали пацієнтів у вцілілих приміщеннях, адже лікарні, амбулаторії, поліклініки найчастіше були зруйновані ворогом. Фото з власного архіву

Пам’ятаєте свої враження після першого такого «робочого дня»? 

Дуже стомлена. Село Гаврилівка. Ми приймали в школі, бо лікарню розбомбили. Багато людей. Я прийняла в той день майже 30 пацієнтів. Всі пацієнти «глибоко» декомпенсовані.  

У деяких приміщеннях, де ми проводили приймання пацієнтів, ще навіть не було вікон, у кращому випадку, замість скла – плівка.

Емоції відкладено на потім, зараз проблема потребує наукового підходу

Пізніше все це було акумульовано у Ваше аналітичне дослідження, яке було представлене на EASD-2024 у Мадриді? Чи були там ще представники з України? То була ініціатива з нашого боку, чи запрошення від EASD?

Так. Після 2 років такої роботи помітила певні тенденції у захворюваності та було прийнято рішення зробити статистичний аналіз даних, які вдалося зібрати під час виїздів. Потім створили драфт доповіді, відправили тези до EASD (Європейська асоціація з вивчення діабету), аби міжнародна медична спільнота також могла оцінити величезну проблему, яку маємо розв’язати. 

У травні отримали відповідь від організаторів щорічної зустрічі EASD про те, що тези прийняті, а також нас запрошують для «shot oral presentation» (короткої усної доповіді) на сам Конгрес. 

Це, до слова, була 60-та, ювілейна зустріч EASD. Вона відбулася 10-13 вересня 202 року у м. Мадриді, Іспанія. В ній взяли участь майже 13 тисяч учасників зі 127 країн світу в т.ч. Іспанії, США, Великобританії, Швейцарії, Нідерландів, Франції, Китаю, Італії, Данії, Німеччини тощо. Тобто це величезна й дуже впливова аудиторія. Тому ми щасливі, що мали можливість виступити там, розповівши про актуальну й дуже болючу медичну проблему для держави та багатьох наших громадян. І треба ж розуміти, що ця проблема не лише на часі, вона гостро стоятиме ще багато років поспіль й по закінченні війни. Тож, без підтримки міжнародної медичної спільноти нам буде важко з нею впоратися.

Які основні попередні висновки цієї робити?

При порівнянні показників за 2023 рік – тобто, рік по тому після деокупації та 2022 року – відразу після деокупації, слід зазначити зміни у пацієнтів з порушенням вуглеводного обміну: 

  • значне збільшення частки вперше виявлених випадків цукрового діабету 2 типу: 21% у 2023 році проти 7% у 2022 році;
  • предіабету: 23% у 2023 році проти 9% у 2022 році.

Згідно з результатами опитувальника PHQ-9 у групі обстежених хворих: помірна депресія спостерігалася у 41% пацієнтів у 2022 році та 38% у 2023 році, помірно важка депресія – у 22% пацієнтів у 2022 році та 19 % у 2023 році.

Зверніть увагу, що це лише дані серед хворих на діабет 2 типу!

Отже, щодо висновків та перспектив

Йдеться не лише про відсутність ліків та медичного контролю/догляду, а й про руйнівну силу стресу? Тож, можна очкувати, що подібне відбувається з усіма, хто відчуває на собі вплив війни?

Військові конфлікти завжди призводять до підвищення рівня захворюваності. Це спостерігається не тільки в період активних дій, а й після їхнього завершення. Специфічних причин багато – тут і руйнування медичної інфраструктури, системи постачання продовольства та інших логістичних шляхів. Відомо, що в умовах війни, окрім бойових травм, зростає кількість випадків ендокринних захворювань. І, звичайно, ми можемо очікувати, що подібна ситуація може бути з будь-якою людиною, хто переживає нині цю страшну війну.

Щодо Вашої аналітично-статистичної роботи, це поки що просто інформування, чи, можливо, формується якась міжнародна група щодо допомоги у боротьбі з цими наслідками?

Потрібні активні дослідження впливу війни в Україні на здоровʼя населення. Це допоможе виявити ключові тенденції змін стану здоров’я людей та розробити план відновлення повноцінної ефективної медичної допомоги. 

А щодо співпраці з іноземними колегами, поки що про формування якихось фокус-груп тощо, принаймні мені не відомо. Але, думаю, нам слід використовувати кожну можливість повідомляти про об’єктивний стан речей та проблеми, що потребують розв’язання. Зрештою, це гуманітарні проблеми, вони не мають кордонів.

Чи є якісь рекомендації на «екстрені» (краще б їх не було!) випадки? Як, наприклад, протриматися без цукрознижувальних ЛЗ, чи варто в такому випадку сподіватися на рослинні препарати (трав’яні збори тощо)?

Ми, звичайно, це вже пережили на початку 2022 року, коли були проблеми з медикаментозним забезпеченням наших громадян. Дуже сподіваюся, що цього не повториться. Але пацієнти, які зараз проживають на лініях розмежування, в зонах активних бойових дій, на жаль, мають проблему із продовольчою безпекою, відсутністю ліків або обмежені у доступі до медичної допомоги. 

Тож, якщо таке сталося, в жодному разі не можна залишитися без препаратів. Можна зменшити дозу пероральних цукрознижувальних препаратів, щоб їх вистачило на довший час, але при цьому потрібно намагатися повернутися до свого стандартного лікування якомога раніше. Адже кожен прожитий день у стані декомпенсованого хронічного захворювання – це щонайменше, додаткові ризики.