Що потрібно лікарям – і чи знає про це фарма?

24 лютого в більшості медичних установ країни міг би бути звичайним робочим днем, але… Все потрібно було корегувати на ходу: скасовувати візити, заплановані операції, які можна перенести, але продовжувати приймати ургентних пацієнтів, лікарям «швидких» — виїжджати на виклики; приймати пологи… Лікарі включилися миттєво, але вони розраховували на допомогу колег, волонтерів та фармацевтичних компаній.Чи виправдалися їхні очікування, що їм потрібно зараз?

Ці та інші аспекти – у маркетинговому дослідженні компанії Medical Data Management. Про нього ThePharmaMedia говорить із виконавчим директором MDM Тетяною ЖОЛУДЕНКО.

«Герої серед нас» 

«Герої» ваших досліджень – лікарі, пацієнти та фарма. Що спонукало вас ініціювати цю роботу і що саме ви досліджували?

— На початку війни, по всій Україні: і там, де велися активні бойові дії, і там, де було відносно безпечно, спогади про промоцію обвалилися. Це було добре видно в кількісному дослідженні, що продемонструвало падіння у два рази.

Власне, ці цифри й слугували приводом дослідити причини та процеси, що стоять за ними.

Очевидно, що з впровадженням воєнного стану більшість фармацевтичних компаній значно зменшили промотування, продовжували лише найсміливіші.

По-друге, виникало питання: що і як робити? І велике питання: з чим повертатися «в поля», про що говорити з лікарями? Зрештою, багато хто й дотепер вважає за краще не робити зайвих рухів, аби не помилитися.

У пошуках відповідей на ці запитання ми почали глибинні якісні дослідження. Їхня головна мета – зрозуміти, чим лікарі дихають, що відбувається з ними та пацієнтами, яке їхнє ставлення нині до фармацевтичних компаній, промоції. Важливо було з’ясувати до чого вони були готові, а до чого – ні, що для них змінилося у контексті відносин з фармацевтичними компаніями.

Ми поділили аудиторією:

за регіональною ознакою:

• лікарі у відносно безпечних районах України,
• лікарі у гарячих точках;

за медичними спеціалізаціями:

• лікарі хірургічних спеціалізацій, які часто надають медичну допомогу пораненим (наприклад, хірурги та анестезіологи),
• терапевтичні спеціальності (сімейні лікарі, педіатри тощо).

Отже, компанії отримали від нас уявлення не лише від тих лікарів, які знаходяться у відносно безпечних регіонах, але і тих, хто працює в гарячих місцях – на передовій. Ці дані можна зіставити, аби зрозуміти, чим потребують тих та інших, відрізняються та чи вони взагалі відрізняються.

Таким чином, якщо коротко: чи доцільно щось робити зараз, і, якщо так, то що саме?

Які критичні проблеми виявили дослідники? Чи вдалося їх розв’язати зараз?

Проблем є багато, але ми визначили шість критичних:

Характерна для всіх регіонів

• Зміна кількості пацієнтів: спочатку — зменшення потоку пацієнтів, а потім збільшення за рахунок переселенців, поранених (військових та цивільних) та тих, хто повернувся додому.
• Стрес: обстріли, страх, невідомість.
• Недостатня підтримка фармацевтичних компаній: компанії припинили свою діяльність. Лікарі скаржилися на відсутність допомоги фармацевтичних компаній (включаючи інформаційну та звичайну комунікацію), що вплинуло на ставлення до них лікарів.

Характерно для всіх регіонів, особливо для Києва, Харкова та Дніпра

• Переміщення персоналу: лікарі мігрували, але це кадрове провалля вже ліквідовано в більшості ЗОЗ. Натомість в деяких з них виник і залишається дефіцит середнього медичного персоналу (їм легше знайти роботу за спеціальністю за кордоном).

Характерні для регіонів, близьких до лінії фронту

• Відсутність ліків (особливо в перші місяці війни): навіть незважаючи на донати різним фондам від фармацевтичних компаній. З часом ситуація виправилася значною мірою завдяки волонтерам та благодійним фондам.

Характерні для регіонів, близьких до лінії фронту та Києва

• Неможливість планувати: лікарі не можуть планувати свою роботу, оскільки навантаження постійно змінюється (через зміну потоку пацієнтів).

Попередні висновки

З чим стикаються лікарі сьогодні?

– У фокусі уваги лікарів — пацієнти, тому вони стурбовані питаннями охоплення медичною допомогою населення, доступності ліків, зокрема, чи зможуть люди дозволити собі необхідну терапію.

Окрім того, потік пацієнтів дуже нестабільний, що дуже ускладнює планування роботи.

Ще одна актуальна проблема полягає у тому, що внутрішньо переміщені особи часто не мають необхідної медичної документації з собою, а можливість провести дослідження (як лабораторні, так і інструментальні) для уточнення діагнозу або контролю лікування, часто, важкодоступні фізично або логістично (пацієнт не може дістатися до потрібного ЗОЗ, лабораторії тощо).

Побільшало звернень через проблеми зі спиною – грижі, радикуліти тощо. Це також і військові, яким доводиться тривалий час носити важку амуніцію: «Бойова викладка» (те, з чим солдат вступає в бій) може важити понад 30 кг, а «викладка на марші» – це вага від 46 кг!

Суттєво збільшилася кількість звернень з серйозними захворюваннями на запущеній стадії.

Але є й інша цікава тенденція: люди, не перебуваючи в критичному стані або в стані загострення хронічних захворювань, прагнуть потрапити в лікарню. Не тому, що вони вважають, що там безпечно, але для того, щоб «підлікуватись на майбутнє», пройти повне обстеження.

Цікаво, що збільшився також попит на операції, які не є життєво важливими. Наприклад, естетичну хірургію.

Блефаропластика під час війни … несподівані відкриття дослідження

Чому під час війни виникли попит на естетичну хірургію?

– Виходячи з відповідей респондентів, причина полягає в тому, що люди розуміють: потрібно жити тут і зараз! Живіть сьогодні, насолоджуйтесь життям, власним виглядом сьогодні, не відкладаючи на завтра! Зрештою, попереду невідомість, а «завтра» може й не настати …

Друга причина — невизначеність. Зрештою, невідомо, куди і як надовго закине вас доля: можливо, там неможливо буде реалізувати ці плани.

Крім того, у нас, як відомо, дуже привабливе поєднання ціни та якості в цій галузі медицини.

А хтось просто хоче переключитися таким чином з думок про війну, на піклування про своє здоровʼя та/або зовнішній вигляд.

Лікарі та фарма в одних шанцях?

Що сталося з комунікацією між лікарями та фармацевтичними компаніями під час війни?

– Щодо підтримки фармацевтичних компаній, лікарі висловили думку від здивування: «Де поділися медичні представники?!», як у гарячих місцях, так і у відносно спокійних регіонах — до надзвичайного обурення: «Чому немає зворотного звʼязку або принаймні елементарного спілкування?!» Часто, коли лікарі зверталися до компанії або до медрепів зі своїми запитаннями, вони навіть не отримали елементарного – простої відповіді на дзвінок/лист/повідомлення в соціальній мережі.

Прості, але життєво важливі запитання: як перерахувати дозування препарату, що надійшов з гуманітарною допомогою; яким аналогом його можна замінити тощо. Часто, все це уточнити не було у кого, на жаль.

Але більшою мірою лікарі були ображені не відсутністю будь-якої допомоги, а ігноруванням – відсутністю елементарної відповіді на запитання чи запит.

Цікаво, що деякі респонденти відокремили фармацевтичну компанію та медичного представника для себе: вони відзначили медрепа, якщо він просто відповідав на дзвінки, навіть якщо компанія, яку він представляє, не допомогла лікареві в його роботі. Отже, рейтинг фармацевтичних компаній в очах лікарів сильно змінився.

Все це, звичайно, посилюється через ситуацію, в якій всі опинилися, а ще тим, що лікарі, в принципі, звикли до зовсім іншої взаємодії. Насправді у мирний час фармацевтичні компанії дуже ретельно працювали з усіма запитами лікарів.

У більшості випадків українські компанії або не зупиняли промоції та комунікації з лікарями, або ця пауза була вимушена й дуже коротка. Медичні представники українських фармвиробників залишалися на зв’язку, допомагали необхідними препаратами, інформацією тощо.

Якими є потреби лікарів сьогодні

З чим нині йти «в поля»?

– Звичайно, структура каналів звʼязку сильно змінилася:

• кількість відвідувань face-to-face різко зменшилася (це добре видно у кількісних дослідженнях);
• основним каналом спілкування з лікарем став телефон;
• різко скоротилася кількість заходів (вебінари, конференції тощо, включаючи онлайн формат).

Деякі з цих обставин лікарі сприйняли дуже негативно.

Адже насправді в такий важкий час особливо важливо мати майданчик для обміну думками, досвідом, знаннями, отримання відповідної інформації тощо, якими були конференції, вебінари тощо.

Багато респондентів навіть висловили своє бажання брати участь у міжнародних конгресах та інших наукових та практичних подіях (хоч і в онлайн форматі).

І навіть ті онлайн майстер-класи, тренінги, вебінари та конференції, що проводяться, як правило, присвячені наданню першої допомоги жертвам бойових дій. Натомість проблеми ведення пацієнтів з бойовою травмою, реабілітації залишаються поза зоною уваги. Як результат, — попри досить значний потенціал всередині країни, наших пацієнтів масово відправляють на реабілітацію за межі України.

Отже, окрім того, що ми не реалізуємо власний потенціал, виникають інші проблеми. Наприклад, пацієнти, які пройшли курс реабілітації за кордоном, повертаються під патронат наших спеціалістів, часто, без медичної документації, необхідної для продовження реабілітаційних заходів, підтримки досягнутого рівня здоровʼя та медикаментозної підтримки для пацієнта (якщо це необхідно).

Повертаючись до питання: «З чим нині йти в поля?». Лікарі хотіли б відновлення візитів медичних представників та освітніх заходів. І це їх одностайна думка. Зараз багато українців, які у звʼязку з війною провели по декілька місяців в інших країнах, отримуючи там лікування, повертаються до України та потребують адекватного продовження терапії. У звʼязку з цим також існує багато запитань щодо препаратів, які отримав пацієнт: чи є аналоги в Україні, як переводити на ті препарати, які є в наявності, як перерахувати дозування тощо.

Звичайно, медичні представники можуть допомогти колегам розібратися з цим оперативніше та якісніше.