Синдром неспокійних ніг характеризується непереборним бажанням рухати ногами, що часто супроводжується неприємними відчуттями, такими як свербіж, поколювання чи парестезія в нижніх кінцівках. Цей стан поширений переважно серед жінок.
Це досить небезпечний стан: недавнє дослідження виявило у пацієнтів із СНН, особливо в молодих жінок, десятикратний ризик розвитку депресивних симптомів, а також трикратне зростання частоти суїцидальних думок.
Синдром неспокійних ніг: 5 діагностичних критеріїв
Діагноз синдрому неспокійних ніг встановлюється за наявності п’яти клінічних ознак:
- сильне та непереборне бажання рухати нижніми кінцівками, що супроводжується неприємними відчуттями;
- погіршення симптомів у стані спокою, коли пацієнт не може залишатися нерухомим;
- полегшення симптомів завдяки рухам, таким як ходьба чи розтягування;
- посилення тяжкості симптомів увечері та вночі;
- відсутність інших причин, які б пояснювали ці прояви, таких як міалгія, фіброміалгія, остеоартрит, венозна недостатність чи облітеруюча артерioпатія нижніх кінцівок.
Після встановлення діагнозу необхідно визначити рівень заліза, щоб виключити дефіцит цього мікроелементу. Якщо рівень феритину нижче 75 мкг/л, рекомендуються препарати заліза. Якщо після трьох місяців застосування добавок заліза рівень феритину залишається низьким, рекомендується перейти на внутрішньовенні препарати.
Щоб переконатися у відсутності запалення, яке знижує біодоступність препаратів заліза, визначають рівень С-реактивного білка. Полісомнографія залишається необов’язковою процедурою.
Європейська практика лікування синдрому неспокійних ніг
В легких випадках синдрому неспокійних ніг для полегшення симптомів можуть бути достатніми модифікації способу життя: відмова кави, алкоголю та тютюну; дотримання регулярного графіка сну; фізична активність на початку дня.
Згідно з європейськими настановами, дуже важкі випадки цього неврологічного розладу потребують лікування високими (але нижчими приблизно в 10 разів, ніж при паркінсонізмі) дозами дофамінових агоністів, таких як праміпексол, ротиготин або ропінірол. Ці препарати також можуть полегшити стан пацієнтів з депресією.
Основний ризик, пов’язаний з дофаміновими агоністами, — це погіршення симптомів після тривалого використання, відоме як синдром аугментації. Цей стан особливо часто розвивається у пацієнтів з дефіцитом заліза, осіб похилого віку та тих, хто отримує високі дози цих ліків. Через це у 2016 році Американська академія медицини сну (AASM) виключила дофамінові агоністи з настанов по лікуванню синдрому неспокійних ніг, але ці засоби залишилися в європейських настановах, хоча і в Європі призначення дофамінових агоністів для довготривалого лікування важкого синдрому неспокійних ніг стало менш поширеною практикою.
Другою лінією є протисудомні препарати, такі як габапентин і прегабалін, особливо при важкому безсонні. У менш важких випадках габапентиноїди застосовуються як терапія першої лінії. Габапентин вважається кращим, ніж прегабалін, оскільки викликає не такий виражений седативного ефекту.
Наразі неврологи розглядають більш сучасні підходи до ведення синдрому неспокійних ніг, що дозволили б зменшити ризик ускладнень терапії, хоча американські практики випереджають європейські і зараз.
Залізо в терапії першої лінії: оновлення у веденні синдрому неспокійних ніг
Згідно з новими рекомендаціями AASM, оптимальним варіантом першолінійного лікування важкого синдрому неспокійних ніг є внутрішньовенне введення заліза, часто – в комбінації з вітаміном С.
Якщо покращення не відзначається, або воно визначається як недостатнє при оцінці за Міжнародною шкалою тяжкості синдрому неспокійних ніг (IRLS), рекомендуються габапентиноїди, хоча європейські, зокрема, французькі фахівці радять розглянути такі ліки в першій лінії терапії неважкого синдрому неспокійних ніг.
Фонова терапія рекомендується для дуже важких випадків (показник IRLS вище 30), які пов’язані з ризиком депресії та навіть самогубства. Фонова терапія також рекомендується при важкому безсонні або значному погіршенні якості життя.
Лікування синдрому неспокійних ніг також передбачає усунення факторів, що погіршують симптоми цього стану – передусім, відмову від кофеїну, алкоголю та куріння. Рекомендується припинити приймати або замінити препарати, які можуть посилювати симптоми розладу, наприклад антидепресанти та антигістамінні засоби. Якщо припинити застосування антидепресантів неможливо, рекомендується перейти на антидепресанти з коротким періодом напіввиведення, наприклад, венлафаксин або дулоксетин, що приймаються вранці.
