Гепарин — антикоагулянт, який так і не вдалося замінити

Від моменту його відкриття у 1916 році — після більш ніж століття досліджень і досягнень — цей природній глікозаминоглікан так і не вдалося повністю замінити іншими, більш сучасними антиагрегантними препаратами (хоча було досягнуто значного прогресу в покращенні його формули).

В пошуках ліків для загоєння: «випадковий» гепарин

Відкриття молекули гепарину було зроблено випадково, причому навіть не визнаним вченим, а юним студентом-медиком Джеєм Макліном (Jay McLean). Втім, відкриття гепарину історія записала за ним лише «технічно»…

У 1916 році викладач Макліна, доктор Вільям Ховелл (William Howell), займався дослідженнями з очистки та визначення ефективності цефаліну — компоненту клітинних мембран, ненасиченої жирної кислоти, присутньої поміж іншого в клітинах мозку. На той час вважалося, що ця речовина – перспективний «АФІ» для виготовлення препаратів для згортання крові, тож Ховелл давав своїм студентам різні завдання на тему виготовлення препаратів із цефаліну: якраз йшла І світова війна. Викладач доручив Макліну найти оптимальні джерела цефаліну, після чого студент, прочитавши відповідну літературу, почав вивчати зразки, отримані з серця та печінки.

Маклін – амбітний студент другого курсу медичної школи при університеті Балтимора, відомого сьогодні як університет Джона Хопкінса – побачив, що досяг протилежного задуманому: речовина, отримана з печінки, почала перешкоджати згортанню крові. Його зацікавило, наскільки довго може тривати ефект вилучених і очищених сполук, тож він продовжував перевіряти свої зразки протягом кількох тижнів після їхньої підготовки. Провівши серію додаткових експериментів, Маклін повідомив Ховелла, що отримав потужний антикоагулянт. «Босс», який, згідно зі спогадами Макліна, «тоді проводив більшу частину дня в темній кімнаті, спостерігаючи через мікроскоп за утворенням фібринових осадів», поставився до цієї новини з недовірою, проте учень продемонстрував йому дію нової речовини наочно.

Переконавшись у правоті свого студента, Ховелл «забув» про пошуки ефективного коагулянта і переключився на його антагоніста. Термін «гепарин», який натякав на походження речовини з печінки, був запропонований вже Ховеллом. Згодом він також розробив схему вилучення водної форми цієї сполуки та протокол її очищення. Разом з іншим своїм учнем Ховелл виділив ще один жиророзчинний антикоагулянт, який дещо відрізнявся від ізольованого Макліном пару років тому.

Вчитель проти учня

Як це нерідко трапляється, «випадкове» відкриття антикоагулянта стало яблуком розбрату між вчителем і учнем. Ховелл продовжив експерименти з антикоагулянтами разом з іншим своїм студентом, Емметтом Холтом-молодшим. Згодом він виділив ще один жиророзчинний антикоагулянт, який відрізнявся від того, що отримав Маклін двома роками раніше. В 1922 році Ховелл представив протокол водної екстракції гепарину на щорічній зустрічі Американського фізіологічного товариства, а в 1926 році він презентував удосконалення цього протоколу на 12 Міжнародному конгресі фізіологів.

Щодо Макліна, то подальша академічна карʼєра людини, яка зробила одне з найважливіших відкриттів у медицині, була незаслужено загубленою. Колишній учень Ховелла був обтяжений кредитами та особистими проблемами, тож, пропрацювавши на кількох скромних академічних посадах, з часом обрав професію терапевта й більше ніколи не займався науковою роботою та не брав участі в дослідженнях. Джей Маклін помер 14 листопада 1957 року від важкої хвороби. Ну, а його грандіозний винахід лише почасти можна назвати випадковим – як заявив сам автор, «гепарин зʼявився внаслідок мого бажання зробити щось таке, що відповідало б моїм власним можливостям».

Гепарин в лікарні й аптеці

Пройшов ще деякий час, перш ніж водорозчинну форму гепарину почали перевіряти для застосування у клінічній практиці.

Для продажу водорозчинний гепарин почала виробляти фармацевтична компанія з Балтимору Hynson, Westcott, and Dunning.

Проте дослідження, проведені доктором Едвардом Мейсоном в клініці Майо, показали, що новий антиагрегант викликав серйозні побічні ефекти, зокрема головний біль, підвищену температуру тіла та нудоту. Ховелл побоювався, що виробництво гепарину може бути припинено через численні небажані явища. Втім, попри ці побоювання та численні побічні ефекти, гепарин залишався комерційно доступним— хоча фармацевтична компанія навіть не вдосконалювала його виділення поза межами оригінального протоколу Ховелла.

У 1931 році Ховелл пішов на пенсію й більше не проводив досліджень. Але його справу продовжили десятки інших вчених, які поміж іншого розробили покращені версії гепарину.

На сьогодні вже доведено, що крім антикоагулянтної \ антитромботичної дії, гепарин також виявляє протипухлинну, протизапальну, противірусну та інші фармакологічні властивості. Його широко застосовують у клінічній практиці при серцево-судинних і цереброваскулярних захворюваннях, хворобах легень, нирок, пухлинах тощо. Та попри його важливу роль, використання гепарину в «клініці» має певні обмеження: він провокує кровотечі, гепарин-індуковану тромбоцитопенію, виявляє негативний вплив на метаболізм кісток і спричиняє алергічні реакції.