Через який гормон ми переїдаємо?

Про «таємного гравця», який хоч і змушує нас заїдати стрес, та все ж чинить і багато позитивних впливів, розповіла лікар-ендокринолог, д.мед.н., провідний науковий співробітник Інституту ендокринології та обміну речовин імені В.П.Комісаренка Юлія Валеріївна БУЛДИГІНА.

Надмірна вага та ожиріння

Коли «заїдаєш стрес», хто допоможе – дієтолог-ендокринолог, психіатр, чи, можливо, самодисципліна або якісь ліки?

Насамперед я наголосила б на поширеності проблеми в нашій країні – 59% українців мають зайву вагу, а 25% наших громадян живуть з ожирінням. Це багато! Лікарі б’ють на сполох, головним чином, через ті ускладнення, що асоціюються з надмірною жировою масою. Адже йдеться про понад 200 різних ускладнень, що порушують роботу всіх (!) органів і систем. І це тільки прямі наслідки, а є ж ще й опосередковані!

А все починається з дисбалансу між надходженням енергії та її витратами. Сучасна людина має велику ваду – ми надміру гедоністи, повсякчас прагнемо задоволення, тому погано сприймаємо найменший дискомфорт, звідси й ця звичка – заїдати стрес. А вона формується ще й «з вини» гормону, про який ми сьогодні говоритимемо.

Але перед тим слід зазначити, що справа не лише в біохімії. Витрачати стільки ж енергії, скільки ми отримуємо з їжею, нам заважають фактори, які ми цілком можемо коригувати – більше рухатися, займатися спортом, загартовуватися (замість кутатися у пуховики), вчитися контролювати стрес, відмовитися від шкідливих звичок натомість сформувавши нові, корисні, наприклад, усвідомлено дбати про своє здоров’я, вчасно та адекватно реагуючи на зміни в його стані.

Тож, повертаючись до запитання, якщо в людини є порушення апетиту (він надмірний/відсутній), я радила б обов’язково звернутися до сімейного лікаря, який, у разі потреби, направить до вузького спеціаліста.

Щодо маси тіла, на які показники орієнтуватися?

Попри те, що зараз багато нарікань на «малу інформативність» індексу маси тіла (ІМТ=маса тіла (кг) : зріст (м²)), ним продовжують користуватися для визначення та класифікації надмірної ваги та ожиріння у дорослих.

А показник окружності талії (ОТ) допоможе визначитися з ризиком ожиріння та надлишкової маси тіла для здоров’я. Ризик ускладнень значно збільшується, якщо ОТ у жінок понад 88 см, а у чоловіків понад 102 см. Тобто зайві кілограми при тонкій талії не матимуть такого негативного впливу на здоров’я, як при «понаднормовій» ОТ. Тому, це важливий прогностичний маркер, й тому, стрічка для вимірювання талії зараз на столі у більшості лікарів поряд з фонендоскопом, тонометром тощо. Адже ожиріння давно не є проблемою лише ендокринологів.

Гормони та апетит

Але ж і гормональний стан має значення, крім відомих греліну та лептину, які ще гормони беруть участь у регуляції апетиту?

Приміром, відомо, що зміни калорійності раціону жінок залежать від фази менструального циклу. Так, у лютеїновій фазі та в період менструації калорійність раціону жінки зростає на 20-25%, а в період овуляції калорійність мінімальна. Тож, статеві гормони відіграють свою роль.  

А щодо «загадкового» гормону – головної інтриги сьогоднішньої розмови, який заохочує нас до переїдання, особливо в умовах стресу?

Так, йдеться про пролактин. Одним зі спільних для обох статей проявів підвищеного рівня пролактину (або гіперпролактинемії) є збільшення ваги.

Інші симптоми пролактинемії у жінок та чоловіків є:

• порушення МЦ, безпліддя у жінок,
• зниження лібідо у чоловіків,
• біль у грудях, галакторея (спонтанне виділення молока з молочних залоз) у жінок,
• погіршення якості сперми, безпліддя,
• головний біль, депресія, тривога – для обох статей,
• збільшення ваги – для обох статей.

Отже, наукові дослідження останнього десятиліття пропонують вченим та клініцистам зосередитися на пролактині як на метаболічному гормоні.

Тобто рівень пролактину важливий не лише для вагітних жінок?

Так, адже крім класичних добре відомих впливів на функцію статевих залоз, репродукцію та лактацію, вчені нещодавно виявили, що пролактин (PRL) відіграє певну метаболічну роль. Ось лише декілька з таких ефектів.

Зокрема, він впливає на метаболічний гомеостаз, регулюючи ключові ферменти-транспортери, що повʼязані з метаболізмом глюкози та ліпідів у кількох органах-мішенях.

У жировій тканині пролактин зазвичай пригнічує зберігання ліпідів і вивільнення адипокінів.

PRL підтримує ріст β-клітин панкреатичних острівців й стимулює секрецію інсуліну.

І, зрештою, пролактин може брати участь у прояві резистентності до інсуліну.

А дослідники, які розглянули вплив PRL на печінку та підшлункову залозу, побачили, що він модулює ріст β-клітин та резистентність до інсуліну через пряму дію на підшлункову залозу. А саме через блокування дофамінових рецепторів підшлункової залози, що може призводити до непереносності глюкози, гіперінсулінемії та збільшенню ваги.  

На фізіологічному рівні пролактин може відігравати певну захисну роль у печінці, оскільки рецептори пролактину широко представлені в печінці.

Пролактин діє на ці рецептори, запобігаючи стеатозу печінки шляхом зменшення накопичення тригліцеридів.

Також було продемонстровано, що рецептори пролактину та рецептори дофаміну 2 типу експресуються як на β-клітинах підшлункової залози, так і на адипоцитах, що підтверджує їхню ключову роль у регуляції периферичного метаболізму.

А який механізм впливу пролактину саме на апетит?

Пролактин бере участь у т.з. нейрогормональній регуляції апетиту. Як ми знаємо, аркуатне ядро гіпоталамуса обʼєднує сигнали від інсуліну, лептину та поживних речовин, що циркулюють. При цьому лептин виділяється жировою тканиною та пригнічує нейрони аркуатного ядра, щоб зменшити апетит.

Натомість пролактин також може звʼязуватися з рецепторами аркуатного ядра, що призводить до їх нечутливості до лептину.

Відомо також, що на тлі стресу зростає рівень пролактину.

Отже, питання: чи ми, «заїдаючи» стрес, прагнемо отримати насолоду (аби заспокоїти/нагородити себе), чи пролактин на тлі стресу блокує дію лептину й нам просто складно вгамувати свій апетит? Це важливе питання, ствердна відповідь на яке робить пролактин основним винуватцем переїдання, зокрема, на тлі стресу.

То пролактин виявився доволі підступним гормоном?

Будемо справедливими, так, цей гормон таки має, як з’ясувалося, свій «темний бік», але ж має й світлий!

Наприклад, під час вагітності, те, що ми вважаємо негативом, спрацьовує як позитив! Адже ці механізми, котрі регулюють апетит, змушують жінку споживати більше їжі, що забезпечує енергетичні потреби плоду, який росте, та збільшує накопичення жиру, який буде використаний під час лактації.

З іншого боку, пацієнти з фармакологічною або пухлинною гіперпролактинемією схильні до набору ваги, але нормалізувавши рівень пролактину за допомогою агоністів дофаміну, ми допоможемо пацієнтові втратити вагу. Такі випадки мені відомі не лише з літератури, а й з власної практики. Тож, це дуже важливо, адже відомо, що зменшення маси тіла навіть на 5-10% вже знижує ризики й покращує перебіг захворювань, що повʼязані з ожирінням.

Резюме

Останніми роками вчені доволі ретельно вивчили метаболічну роль пролактину й з’ясували, що його надлишок сприяє збільшенню ваги через вплив на системи, що регулюють апетит, провокуючи гіперфагію, яка й призводить до збільшення ваги аж до виникнення ожиріння та метаболічного синдрому.

Сьогодні вже відомо, що нормальні рівні пролактину вважаються метаболічно сприятливими, тоді як високі та (увага!) занадто низькі рівні є метаболічно несприятливими. Знаючи це, ми маємо ще один інструмент, який для багатьох людей може стати ключем для розв’язання проблеми зайвої ваги з драматичною перспективою формування ожиріння та метаболічного синдрому.

Отже, схоже, ми стали на багато кроків ближчими до виходу з цього моторошного лабіринту під назвою «Ожиріння».