Гепатопротектори: як зробити правильний вибір захисника печінки

Галина Анохіна, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор. /Фото з власного архіву
Галина Анохіна, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор. Фото з власного архіву

Печінка захищає організм від згубного впливу токсинів та інших шкідливих речовин. Чи потребує захисту сам орган? І які компоненти йому потрібні у разі ураження для відновлення функції? Про це розповідає Галина АНОХІНА, професорка кафедри гастроентерології, дієтології та ендоскопії НУОЗ України імені П.Л. Шупика, Заслужений лікар України, доктор медичних наук.

Походження – різне, ціль – єдина 

Гепатопротектори (від лат. hepar — печінка і protecto — захищати) — збірна назва лікарських засобів, які справляють позитивний вплив на функцію печінки.    

Залежно від хімічної структури та походження виділяють кілька груп гепатопротекторів:

  • препарати рослинного походження
  • препарати тваринного походження
  • препарати, що містять есенціальні фосфоліпіди  
  • амінокислоти або їх похідні
  • вітаміни-антиоксиданти та вітаміноподібні сполуки
  • препарати різних груп.

Звичайно, спектр таких препаратів сьогодні доволі широкий. Тож пацієнти зазвичай розгублено роздумують над вибором гепатопротектора. Втім, правильний вибір слід робити лише опираючись на доказову ефективність того чи іншого препарату. Сьогодні ми поговоримо про ті з них, які містять компоненти, дієвість яких визнана й підтверджена на практиці.

Урсодезоксихолева кислота (УДХК) – гідрофільна нетоксична третинна жовчна кислота. Препарати на основі УДХК є чи не найпопулярнішими на сьогодні.

УДХК забезпечує гепатопротекторну, антифібротичну, антихолестатичну, гіпохолестеринемічну дію, сприяє зменшенню холестазу, знижує літогенні властивості жовчі, покращує утримання холестерину в міцелярному розчині та запобігає формуванню сланжу й конкрементів. Також УДХК має системну глюкокортикоїдоподібну, протизапальну, імуносупресивну та опосередковану антифібротичу та антиапоптичну дію

Завдяки впливу на молекулярному рівні УДХК спричиняє широкий спектр терапевтичних ефектів. Доведено, що на клітинному рівні вона забезпечує: регуляцію каналікулярного транспорту білків; проникність мітохондріальної мембрани; захист від емульгуючої дії гідрофобних жовчних кислот; імуномодулюючі ефекти щодо секреції цитокінів моноцитами периферичної крові; регуляцію обміну холестерину; зменшення вмісту активаторів фіброгенезу тощо.

Тому препарати УДХК ефективні навіть при тяжких ураженнях печінки.

Згідно з сучасними даними, жовчні кислоти (ЖК) належать до сигнальних молекул із системним впливом, які стимулюють низку біологічно активних речовин та рецепторів до ліпопротеїдів низької щільності. ЖК впливають не тільки на власний гомеостаз, а й на метаболізм ліпідів та вуглеводів.

У клінічних дослідженнях була вивчена гіполіпідемічна дія УДХК у пацієнтів з метаболічним синдромом, причому препарат сприяв підвищенню рівня ЛПВЩ, які беруть участь в процесах виведення холестерину з організму.

Коли поєднання – доцільне

Водночас результати нещодавно завершених досліджень змушують переглянути критерії для призначення терапії УДХК. На думку авторів Кохрановского огляду поряд з безсумнівним поліпшенням симптомів холестазу вона не впливає на ступінь фіброзу і не покращує результати лікування первинного біліарного цирозу (ПБЦ). Також з’явилися застереження щодо більш виваженого рішення про доцільність застосування і дозування УДКХ, особливо при доброякісному холестазі вагітних, холестатичних захворюваннях у дітей, тривалій профілактиці холелітіазу, неалкогольному стетогепатиті і алкогольному цирозі печінки – через можливі побічні ефекти.

УДХК належить до гідрофільних сполук, які погано поникають через клітинні мембрани і для їх знешкодження необхідні спеціальні системи. Все це свідчить про доцільність застосування малих та середніх доз УДХК в поєднанні із таурином – амінокислотою, необхідною для кон’югації УДХК, що сприятиме підвищенню ефективності та безпечності препарату.

Таурин. Це амінокислота, яка входить до складу багатьох клітин людського організму, котрі використовують його в якості медіатора. Внутрішньоклітинний вміст таурину залежить від функціональної активності печінки. При виснаженні клітинного запасу таурину в організмі можуть розвиватися патологічні порушення. Причиною подібного виснаження є те, що синтез внутрішньоклітинного таурину обмежений. Оскільки таурин становить 50% вільних амінокислот серцевого мʼяза, його багато в органі зору, то дефіцит таурину призводить до кардіоміопатії, порушень мʼязової активності та погіршення зору.

Кон’югати таурину такі як, вторинні жовчні кислоти, ретиноїди і деякі ксенобіотики внаслідок збільшення їх полярності після звʼязування з таурином стають більш водорозчинними, що підвищує їх кліренс. Це свідчить про потенційну роль таурину в процесах детоксикації. Здатність таурину утворювати стійкі комплекси з неорганічними двовалентними катіонами, свідчить про його здатність бути ефективною протиотрутою при отруєнні солями міді, що дозволяє рекомендувати середники з таурином при захворюваннях печінки із синдромом холестазу. Відомо, що мідь із організму виводиться з жовчю. Накопичення міді в тканині печінки може бути самостійним фактором її ураження та підсилювати її пошкодження при вірусних, аутоімунних та інших причинах.

Таурин успішно протистоїть окисленню ліпідів при стеатозі печінки, викликаному етанолом. Також встановлено, що таурин може діяти як антиоксидант, зв’язуючи активні форми кисню. Взаємодія таурину з біомембраною допомагає захищати клітини при окислювальному вибуху. Таурин діє як стабілізатор клітинних мембран, регулюючи потоки іонів калію, натрію, кальцію і магнію. In vitro доведено, що таурин, утворюючи таурохлорамін, зв’язує гіпохлорну кислоту – потужний оксидант, який викликає ушкодження ДНК, тобто виступає в ролі антиоксиданту.

Також слід додати, що таурин спричиняє позитивний ефект при хронічній серцевій недостатності, одночасно знижує агрегаційну здатність тромбоцитів, запобігає розвитку розвиток мікроангіопатії. Не менш важливими є гіпохолестеринемічні властивості таурину, завдяки яким він підсилює біотрансформацію холестерину в жовчні кислоти. При цьому збільшена кількість жовчних кислот може підвищити виведення холестерину з організму. В експерименті встановлено, що таурин гальмує секрецію одного з основних факторів ризику атеросклерозу та ішемічної хвороби серця – аполіпопротеїну В – незамінного структурного компонента ліпопротеїнів низької та дуже низької щільності.

Ще однією властивістю таурину є позитивний вплив на вуглеводний обмін. Він підвищує ефективність звʼязування інсуліну з рецепторами і тим самим зменшує інсулінорезистентність.

Наявність гепатотропної, кардіотонічної, антиоксидантної та інших системних впливів таурину привело до широкого використання цієї амінокислоти.

Природні амінокислоти – на сторожі здоров’я печінки 

Метіонін   - природна амінокислота, яка присутня практично у всіх тканинах організму. Її похідна речовина S- адеметіонін має гепатопротекторні дію. Його рівень впливає на стан антиоксидантної, дезінтоксикаційної, регенеруючої функції печінки. Однак слід зазначити, що препарати на основі адметіоніну, найефективніші при внутрішньовенному введенні, оскільки в кишечнику всмоктується лише його частина.

Орнітину аспартат. Це сіль двох природних амінокислот орнітин та аспартат, які присутні в організмі людини. Кожна амінокислота включається як у загальні, так і специфічні для кожної з них шляхи впливу. Є ефективним препаратом при печінкових енцефалопатіях, неалкогольній жировій хворобі печінки і, зв’язує токсичні компоненти в крові.

Аргінін. Ця амінокислота сприяє знешкодженню аміаку в печінці, сприяючи його перетворенню в сечовину, здатна зв’язувати токсичні іони амонію, які утворюються при катаболізмі білків печінки. L-аргінін має гепатопротекторні властивості, посилює детоксикаційну функцію печінки.

Бетаїн — триметиламінооцтова кислота. Бере участь у багатьох біохімічних процесах в організмі, і має багатогранне фізіологічне значення. Бере участь в обміні метіоніну, біосинтезі фосфоліпідів, як ліпотропний агент сприяє мобілізації жирів з печінки та їх транспортуванню. Завдяки бетаїну знижується концентрація в крові гомоцистеїну, підвищений рівень якого є незалежним фактором ураження судинної стінки та підвищення ризику тромбоутворення. Також вживання бетаїну підвищує рівень S-аденозилметіоніну, що позитивно впливає на функціональний стан печінки.