Жорстоке комбо: такий стрес не мине самостійно

Допоможуть в цьому – сучасний протокол та додаткові експертні знання щодо видів стресу, причин та природи його походження і вибору тактики допомоги людині, яка його переживає.

Такими сьогодні з нашими читачами ділиться Мар’яна СЕЛЮК, професор кафедри терапії Української військово-медичної академії.

Ситуація складна, але поки не патова

Фокус на адекватне поводження з ліками

Про те, що кожен українець зараз, де б він не знаходився, відчуває на собі дію дистресу, говориться багато. Але медики повинні враховувати той факт, що насправді жахіття війни почали випробовувати нашу психіку на стійкість у той час, коли ми ще не відновилися від стресу, який нам завдала пандемія з усіма її карантинними обмеженнями, страхом за життя та здоров’я близьких та своє власне.

Зараз ми живемо, працюємо, виховуємо дітей і навіть будуємо плани на майбутнє під час війни, всупереч війні. У таких умовах «зібрати себе до купи», концентруватися на головному й залишатися корисною версією себе дуже складно, тож, час від часу «сідаємо на підтримувальну терапію» для психічної рівноваги, для сну, для концентрації уваги, для витривалості, для… Цей список потреб можна продовжувати нескінченно та суперзавдання полягає у тому, щоби навпаки скоротити його до мінімуму. Інакше, виникає нова проблема – ризики від застосування ліків: через неправильне приймання, передозування, несумісність ЛЗ, виникнення небажаних побічних реакцій на ліки тощо.

Стрес, що навчає й стрес, що руйнує

Стрес насправді – нормальна захисна реакція організму на несприятливі зміни середовища. Іншими словами, сам стрес і допомагає адаптуватися до нього, тож, багато залежить від індивідуальних можливостей до адаптації. Їх можна розвивати в собі. Але, на жаль, цьому є межа, за якою – дратівливість, швидка втомлюваність, порушення сну, апетиту, емоційне та фізичне виснаження.

Навіть до війни, за даними дослідження STEPS, результати якого були опубліковані наприкінці 2020 року, понад 12,4% дорослих в Україні (кожен восьмий дорослий українець!) повідомляли про симптоми клінічної депресії з усіма ускладненнями, у т.ч. когнітивними розладами, що розвиваються на її тлі. Тож, ситуація викликала занепокоєння вже тоді. Щодо поточної, годі й говорити.

Цікаво, що, окрім еустресу (корисного стресу, що підвищує захисні сили організму, допомагає пристосуватися до природного середовища та у соціуму) й дистресу (некорисного, виснажливого, руйнівного), виділяють ще реальний (справжня небезпека: агресія проти людини, їзда в автомобілі на високій швидкості тощо) та фантомний стрес (уявний стрес очікування/передчуття: перед важливою подією або негативні думки щодо майбутнього, очікування обстрілу тощо).

Отже, нейропсихологи у питаннях стресу – справжні гурмани. Але такий детальний розбір потрібен, аби можна було ефективніше допомогти собі/пацієнтові вплинути на стрес, щоби усунути його, мінімізувати його наслідки.

Зовнішні та внутрішні причини стресу

Зовнішні причини – це інколи цілком позитивні події – святкування весілля, ювілею, зміна місця роботи на краще тощо. Але це і не надто приємні фактори, наприклад: мікроби, віруси, погодні умови (мороз, спека, стихійні лиха тощо), надмірне фізичне навантаження, біль і головний для нас сьогодні – війна. При цьому стрес через війну людина відчуває прямо й опосередковано: як знаходячись в епіцентрі подій, так і перебуваючи на відстані через переживання за близьких людей, родичів, долю країни, військових, які захищають її майбутнє тощо.

Внутрішні – життєві цінності й переконання, самооцінка людини.

Клінічна картина

За характером перебігу розрізняють гострий та хронічний стрес. Гострий стрес – це короткочасна разова реакція на подію, тож його психоемоційні та соматичні прояви теж, як правило, швидкоплинні.

Зовсім інший характер у хронічного стресу. В умовах хронічного стресу організм втрачає здатність чинити опір стресогенним чинникам, розвиваються панічні атаки, що повторюються, перепади настрою, неадекватні гіперемоційні реакції на події, клінічна депресія.

Симптоми стресу

• Постійне почуття роздратованості, пригніченості (інколи без причин);
• Погана якість сну (людині важко заснути, вона часто прокидається серед ночі, а вдень почувається млявою й ослабленою) ;
• Фізична слабкість, втома, небажання будь-що робити, головний біль;
• Проблеми з навчанням/роботою/виконанням щоденних обов’язків через зниження концентрації уваги;
• Зниження швидкості розумових процесів та пам’яті;
• Неможливість розслабитися, перемкнути увагу зі справ та проблем на щось приємне;
• Втрата інтересу до оточення, навіть до близьких, друзів;
• Постійне бажання плакати (аж до ридання), туга, песимістичний настрій, жалість до себе;
• Розлади апетиту – його відсутність або «заїдання» стресу;
• Нервовий тік, поява нав’язливих звичок (покусування губ, внутрішньої сторони щік, гризіння нігтів);
• Метушливість, недовіра до всіх і всього.

10 ознак хронічного стресу

1. Частий головний біль, який не має жодних інших пояснень;
2. Погіршення пам’яті;
3. Зниження уваги;
4. Надмірна емоційність;
5. Безсоння/гіперсонливість;
6. Апатія, замкнутість;
7. Розлади харчової поведінки (людина не їсть або їсть дуже багато);
8. Відчуття внутрішньої напруги та страху;
9. Підвищена пітливість;
10. Коливання температури тіла. 

Коли потрібно починати діяти

Втручання необхідне при перших ознаках дистресу – тривозі, втомі, відсутності енергії, головному болі та порушенні сну.

Найперше, потрібно усвідомлювати, що для людини в стані стресу дуже небезпечними є невиправдані сподівання. Відомий всьому світові невролог, психіатр, психолог, філософ та «найвідоміший в’язень» фашистських концтаборів Віктор Франкл писав у своїх спогадах:

Чим можна допомогти при стресі

Втручання при стресі можуть бути немедикаментозними – рекомендації щодо застосування всіх можливих та доступних методів релаксації – від хобі, занять йогою, медитації, музики до споглядання природи, застосування технік тайм-менеджменту (це допоможе у навчанні та виконанні роботи) тощо. Добре, якщо поряд є люди, які можуть допомогти та надихають.

Щодо медикаментозної терапії, фармацевт може рекомендувати препарати для симптоматичного лікування стресу, що відпускаються без рецепта лікаря:

1. Засоби, що діють на нервову систему: Гліцин.
2. Анксіолітики: Мебікар.
3. Антидепресанти: Hyperici herba (звіробою трава).
4. Снодійні та седативні засоби рослинного походження, в т.ч. комбіновані: Валеріана, Пустирник, Пасифлора.

Щодо фармакокінетики, взаємодії з іншими ЛЗ тощо

Як йшлося на початку цього матеріалу, аби пігулки, сиропи тощо реалізували лише свої позитивні ефекти, їх потрібно правильно використовувати, знати про особливості їх застосування:

Cнодійні та седативні засоби:

• після їх приймання не можна виконувати роботи, що потребують швидкості реакції, концентрації уваги, чіткої координації рухів;
• рослинні седативні ЛЗ посилюють дію антигіпертензивних засобів центральної дії та анальгетиків. Особливо (!) в осіб з підвищеною емоційною збудливістю;
• спиртовмісні настоянки не можна дітям до 3 років, вагітним, особам, які лікуються від алкогольної залежності;
• препарати валеріани мають жовчогінну дію і стимулюють секрецію залоз ШКТ;
• екстракт пустирника протипоказаний в період вагітності;
• приймаючи ЛЗ, що містять бром, необхідно дотримуватися дієти, багатої на калій й зменшити споживання натрію хлориду.

Анксіолітики:

• Мебікар може знижувати артеріальний тиск і температуру тіла. Вони з часом нормалізуються самостійно та не потребують скасування препарату.

Антидепресанти рослинного походження:

• оптимальний ефект при застосуванні ЛЗ на основі звіробою наступає після 10-14 днів регулярного приймання;
• при застосуванні ЛЗ на основі звіробою може розвинутися фотосенсибілізація, тому необхідно уникати перебування на сонці і відвідування солярію;
• такі ЛЗ не призначають дітям до 6 років;
• під час застосування ЛЗ на основі звіробою необхідно утримуватись від вживання алкогольних напоїв;
• за відсутності терапевтичного ефекту після 4-6 тижнів лікування препаратами на основі звіробою необхідно звернутись до лікаря.

Засоби, що діють на нервову систему:

• гліцин застосовують сублінгвально й утримують в роті до повного розчинення таблетки;
• у пацієнтів, схильних до гіпотензії, можливе зниження АТ, тому гліцин призначають в нижчих дозах і при умові постійного контролю АТ.