Хронічний ентероколіт: чому кишечник бунтує та як йому зарадити

Що може спровокувати запалення кишечника, які ліки допоможуть, і чим відрізняється лікування гіперактивного та лінивого кишечника, — розповідає завідувачка кафедри терапії та сімейної медицини Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, віце-президент Українського Клубу панкреатологів, член Європейського Клубу панкреатологів, професор, доктор медичних наук Лілія БАБІНЕЦЬ.

Чи все починається з кишечника?

Хронічний ентероколіт (ХЕК) — захворювання, яке характеризується запально-дистрофічними змінами слизової оболонки товстої кишки й порушенням її функції. Однак поява цих змін може бути зумовлена різними причинами, через що хронічний ентероколіт поділяють на:

• інфекційний,
• паразитарний,
• колагеновий,
• лімфоцитарний,
• аліментарний,
• алергічний, токсичний, медикаментозний (внаслідок надмірного вживання НПЗП, 5-фторурацилу, напівсинтетичних пеніцилінів, пеніциламіну, метилдопи тощо.),
• радіаційний,
• нейтропенічний (після мієлосупресивної терапії),
• ішемічний,
• внаслідок порушення моторно-евакуаторної функції кишечника через вроджені або набуті механічні перешкоди (колоноптоз, злукова хвороба черевної порожнини),
• вторинний – як наслідок хронічного гастриту, холециститу, панкреатиту.

Патогенез ентероколіту:

• функціональні зміни в органах травлення,
• порушення ферментативної активності травних залоз,
• порушення обміну речовин,
• зміни імунологічної активності організму,
• дисбактеріоз кишечника, підключаючись на певних етапах захворювання, сприяє утворенню хибного кола й формуванню довготривалого патологічного процесу в кишечнику.

Як підтвердити діагноз?

Передусім лікар має провести клінічний огляд пацієнта й зважити на наступні його скарги:

• порушення стільця (закрепи або проноси),
• здуття, бурчання,
• болі в животі постійні, ниючі або ж виникають нападами, повʼязані з актом дефекації (зазвичай передують йому й полегшуються після випорожнення).

Наступний етап: лабораторна діагностика з метою виявлення відхилень у копрограмі й у бактеріограмі. Якщо лікар вважає за потрібне, він може включити до діагностичної програми рентгенологічне чи ендоскопічне дослідження товстої кишки, УЗД органів черевної порожнини, колоноскопію або ректороманоскопію чи сигмоскопію, а також біопсію товстої кишки, яка є найточнішим методом діагностики ХЕК.

Втім, якщо підозри на серйозну патологію не буде, і обстеження це підтвердить, можна буде говорити про «звичайний» хронічний ентероколіт, і вести такого пацієнта зможе сімейний лікар, а не обов’язково гастроентеролог. Однак лікувати його за єдиним стандартом не вийде. Передусім через те, що проблема хронічного ентероколіту має різні полюси, залежно від того, як «поводить» себе кишечник.

Закрепи – ознака ентероколіту з гіпомоторним синдромом

Здавалося б, усі знають, що таке закреп, однак існує чітке визначення — це стійке або інтермітуюче порушення функції товстої кишки, при якому частота стільця менша, ніж 3 рази на тиждень. Від 30 до 50% населення страждає на закрепи, серед людей віком понад 60 років та хворих на цукровий діабет таких понад 60%. Тож слід враховувати, що терапія ХЕК у таких пацієнтів має свої особливості.

Лікувальна програма ентероколіту з гіпомоторним синдромом передбачає:

1. Поведінкову терапію: режим дня, дозоване посилення фізичної активності, відпрацювання рефлексу на дефекацію.
2. Дієтотерапію.
3. Прокінетики: метоклопрамід, домперидон.
4. Послаблювальні засоби:
5. препарати, що подразнюють рецептори слизової кишечника: бісакодил, натрію пікосульфат, листя та плоди сенни, олія касторова,
6. осмотичні препарти: макрогол,
7. дисахариди: лактулоза,
8. препарати, що збільшують обʼєм вмісту кишечника: на основі лузги насіння подорожника, а також на основі екстракту ламінарії.
9. Жовчогінні засоби: фламін, феніпентол і\або холекінетики: ксиліт, сорбіт.
10. Ферментні препарати (краще із компонентами жовчі або жовчогінними засобами).
11. Пробіотики, які мстять колібактерії, лактобактерії, їх комплекси тощо. З цієї групи часто рекомендують препарати, що містять пробіотик рослинного походження інулін (з кореня цикорію)..
12. Вітаміни: комплексні полівітамінні препарати, що включають водорозчинні вітаміни групи В, С, жиророзчинні вітаміни Е, А, D та їхні комбінації із мікро- та макроелементами, а ще краще – із про-/пребіотичними компонентами для кращого їх засвоєння.
13. Свічки ректальні: бісакодил.
14. Мікроклізми: з олії шипшини (обліпихи, каротинової) та рідкого екстракту ромашки лікарської.
15. Фізіопроцедури: (електрофорез прозерину на зону кишечника, ампліпульстерапія, масаж живота, рефлексотерапія — класична акупунктура, акупресура, гомеосиніатрія).

Послаблювальні засоби: побічна дія і ефект звикання

Послаблювальні засоби дають хороший ефект, особливо на початковому етапі їх вживання, однак захоплюватися ними не варто, так само як і вважати їх панацеєю. І це стосується не тільки фармпрепаратів. По-перше, з часом організм пристосовується до їх дії і вона послаблюється, водночас тривале застосування таких засобів може призвести до негативних наслідків:

1. Харчові волокна можуть посилити закреп у разі недостатнього вживання рідини.
2. Сольові послаблювальні й спирти діють на рівні тонкої кишки й можуть призвести до порушення всмоктування.
3. Послаблювальні із секреторною дією викликають короткочасну секреторну діарею, призводять до втрати рідини та електролітів, гіпокаліємії, вторинного гіперальдостеронізму, що проявляється у «звиканні», посиленні закрепів.
4. Антрахінони й похідні дифенілметану можуть спричинити розслаблення гладенької мускулатури, а, відтак, і ефект «звикання».
5. При дуже тривалому використанні секреторних послаблювальних розвиваються дегенеративні зміни кишкової нервової системи, «інертна товста кишка» (у 33%), меланоз слизової.

Через 5 років прийому певного послаблювального засобу, на нього реагують тільки 50% пацієнтів, а через 10 років – тільки 11%.

Кілька порад, як уникнути згаданих небажаних явищ:

• чергувати послаблювальні засоби різних механізмів дії,
• надовго й у великих дозуваннях не призначати навіть дуже ефективні послаблювальні засоби,
• не зловживати ферментами і жовчогінними, які можуть призвести до протилежного ефекту (переходу закрепу у пронос),
• дуже ретельно формувати раціон: надавати перевагу продуктам, багатим на клітковину і харчові волокна (парені овочі і фрукти, кисломолочні продукти, парові рибні і м’ясні котлети тощо) й обмежувати ті, які призводять до закрепу (тугоплавкі жири, цільне мʼясо, горіхи), а також уникати газованих напоїв, алкоголю, тютюнопаління, великих доз і тривалого вживання психотропних засобів.

Коли моторика кишечника підвищена

Основними проявами гіпермоторної форми ХЕК є:

• часта діарея, що супроводжується хворобливими позивами;
• порушення всмоктування поживних речовин через швидке просування їжі в кишечнику;
• може виникати сильна спрага, сухість шкіри, білий наліт на язику;
• слиз у калі.

Лікувальна програма ентероколіту з гіпермоторним синдромом включає:

1. Дієтотерапію.
2. Кишечні антисептики: ніфуроксазид.
3. Сульфаніламідні препарати: сульфасалазин.
4. Ферментні препарати, що покращують процеси травлення.
5. Вʼяжучі, обволікаючі засоби: діоктаедричний смектит, препарати вісмуту, атапульгіт.
6. Антидіарейні препарати: лоперамід, дифеноксилат+атропіну сульфат.
7. Спазмолітики: мебеверину гідрохлорид, отилоній бромід, фенікаберан, дротаверин, пінаверію бромід, бенциклан, гіосцину бутил бромід.
8. Біфідовмісні пробіотики.
9. Вітаміни: піридоксину гідро хлорид, ціанокобаламін, тіаміну хлорид, аскорбінова кислота.
10. Препарати для пероральної регідратації.
11. Мікроклізми:з розчином коларголу 0.25%, а також з рідким екстрактом квітів ромашки лікарської (можна у суміші з екстрактом трави деревію та календули).
12. Свічки ректальні (метилурацил, фенілефрину гідрохлорид).
13. Фізіопроцедури: ультразвук на ділянку живота, магнітотерапія (низькочастотна).

Якщо кишечнику важко догодити

Для ентероколіту з дискінетичним синдромом характерна зміна стільця – закрепи чергуються з діареєю, супроводжуються здуттям, флатуленцією, вурчанням і нападами кишкових кольок.

Лікувальна програма цього варіанту аналогічна тій, що при ентероколіті з гіпермоторним синдромом. Однак до комплексу додають адсорбенти та піногасники:

• Активоване вугілля, кремнію діоксид, поліфепан, білу глину, препарати вісмуту, смектит.
• Гідрогель метилкремнієвої кислоти.
• Симетикон.

Стрілки годинника – у ваших руках

Бернард Шоу писав, що немає любові більш щирої, ніж любов до їжі. А медики додають: органи травлення не завжди відповідають їжі взаємністю. І коли йдеться про хронічний ентероколіт, це правда на сто відсотків. Раціон при цій недузі відіграє дуже важливу роль, і знову ж таки він має залежати від «настрою» кишечника.

При схильності до діареї та гіпермоториці кишечника виключте з раціону молоко і молочні продукти, грубу клітковину, прянощі, копченості, свіжий хліб, бобові, кондитерські вироби, зменште кількість жирів і вуглеводів. Вся їжа має бути подрібнена, приготовлена на пару або зварена; їжте 4-6 разів на день; добова калорійність раціону – 2000 ккал. Доцільно періодично проводити «голодні» дні – ацидофільні, кефірні, яблучні, морквяні.

Водночас при схильності до закрепів раціон для лінивого кишечник варто збагатити висівками та іншими харчовими волокнами (мікрокристалічною целюлозою, агар-агаром, ламінаридом, насінням льону та подорожника), кисломолочними продуктами зниженої жирності. І неодмінно збільште споживання рідини до 1,5-2 л на день, (не враховуючи ту, що міститься в їжі). Рекомендовано вживати їжу 4-6 разів на день; добова калорійність раціону– 3000-3200 ккал. Дотримання таких рекомендацій, уникнення стресів і здоровий спосіб життя значною мірою налагоджуватимуть нормальний ритм роботи кишечника.

Стрес поряд: що робити у разі «кишкової тривоги»

Вчені говорять про існування так званої осі «мозок-кишечник». Відомо, що у кишечнику є власна нервова система. Вона, образно кажучи, диригує його роботу й обмінюється інформацією з мозком. Кишечник і мозок «працюють» разом, щоб контролювати травлення. Тому стреси, поганий сон, інші психологічні чинники можуть спричиняти симптоми синдрому подразненої кишки (СПК) – у таких пацієнтів часто відмічають зміни нейронної осі «кишечник-мозок». До 30% пацієнтів із синдромом подразненого кишечника мають порушення на зразок іпохондричних нападів, депресії тощо, а це вже потребує втручання фахівця іншого профілю..

Взагалі, СПК — хвороба дезадаптації, це відповідь організму на хронічний стрес, до якого можуть призвести життєві втрати, негаразди, незадоволення власною реалізацією.

Зв’язок СПК з депресією, тривогою, нав’язливими станами науково доведено. І незалежно від того, який симптом на першому місці (занепокоєння чи погане травлення), вони підсилюють один одного: гормони стресу скорочують стінки кишечника, посилюючи біль, а мозок сприймає це як погіршення стану та подає сигнал знову виділити гормони стресу. Виходить зачароване коло. Тому пацієнтам із СПК необхідна психотерапевтична, а при потребі й медикаментозна допомога.