Екзема: чим заспокоїти «киплячу» шкіру

Екзема: чим заспокоїти «киплячу» шкіру /freepik

Назва цієї хвороби виникла через притаманні для неї пухирці на шкірі, схожі на бульбашки в киплячій воді (eczeo з грецької — закипати). Їй не догодити – влітку заважає сонце, взимку – холод. Однак якщо лікування буде комплексним, індивідуалізованим і чітко «прив’язаним» до стадії хвороби, можна забезпечити якість життя хворого.

Про те, які засоби в цьому допоможуть, розповідає завідувач кафедри дерматології та венерології НМУ імені О.О.Богомольця, член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор Віктор СТЕПАНЕНКО.

Віктор Степаненко /Фото із особистого архіву
Віктор Степаненко Фото із особистого архіву

Екзема — один з найпоширеніших дерматозів

Її частка у структурі дерматологічної захворюваності становить від 20 до 34%. Останнім часом хвороба виявляє тенденцію до тяжчого клінічного перебігу з розвитком ускладнень, хронізацією патологічного процесу на шкірі, частими рецидивами, резистентними до традиційного лікування, що знижує якість життя пацієнтів та їх соціальну активність.

Чинники різні й здебільшого гуртуються

Екзема — поліетіологічне алергічне захворювання, яке розвивається під впливом цілого комплексу екзо – та ендогенних чинників. Серед перших можна виділити вплив алергенів, екологічних, кліматичних, фізичних, професійних, психологічних факторів тощо.

Суттєву роль у розвитку екземи відіграють ендогенні чинники, оскільки сприяють виникненню ендо- та ауто алергенів. До ендогенних чинників належать:

  • спадкова схильність,
  • зміна імунологічної реактивності,
  • розлади нервової та ендокринної регуляції,
  • наявність хронічних вогнищ інфекції,
  • порушення мікроциркуляції,
  • хвороби органів травлення,
  • обмінні порушення.

Однак у цілому захворювання виникає під дією комплексу чинників в осіб із вродженою чи набутою схильністю до нього.

Від дебюту до хронізації

Екзема виникає гостро, зазвичай її дебют пацієнти пов’язують з контактом з хімічними середниками (мийними розчинами, косметикою, будівельними матеріалами, ліками), травмами шкіри чи опіками, вживанням трофалергенів (молока, яєць, грибів, меду, шоколаду, копченостей, цитрусових, консервів), перенесеною застудою, стресами чи нервовим перенапруженням. Однак згодом хвороба переходить у під гостру стадію, а за тим набуває хронічної форми зі схильністю до рецидивів.

Загальноприйнятої класифікації екземи не існує, втім за клінічними проявами її поділяють на:

  1. Справжню (істинну). Виникає переважно після контакту з хімічними чинниками, косметичними та лікарськими засобами, а також внаслідок вживання трофалергенів й перенесених стресів, або ж і без очевидних причин.
  2. Мікробну. Її також можна диференціювати на кілька різновидів:
  3. паратравматична екзема – ураження виникають навколо ран, котрі довго не гояться. У більшості випадків такий дерматоз асиметричний і локалізується на відкритих ділянках шкіри.
  4. варикозна екзема — виникає на тлі хронічної венозної недостатності при загостренні тромбофлебіту переважно в осіб похилого віку. Локалізується на гомілках і стопах, навколо трофічних виразок.
  5. мікотична екзема — розвивається внаслідок тривалого перебігу мікозу стоп. Вогнища уражень також спочатку виникають на стопах, потім поширюються на гомілки.
  6. інтертригінозна екзема — виникає переважно у осіб гіперстенічної статури, часто на тлі цукрового діабету. Вогнища ураження у таких пацієнтів локалізуються у ділянках великих складок (пахових, у жінок — під молочними залозами).
  7. нумулярна екзема — проявляється переважно в холодну пору року, іноді після перенесеної застуди, але найчастіше без очевидної причини. Її розвиток пов’язують із сенсибілізацією до наявних у пацієнта вогнищ інфекції.
  8. Себорейну. Вона локалізується на волосистій частині голови, за вухами, на обличчі, між лопатками чи на грудях.
  9. Професійну. Виникає через контакт з речовинами, з якими постійно працює пацієнт. Має клінічні прояви, аналогічні з істинною екземою.
  10. Дитячу. Розвивається в ранньому віці як прояв ексудативної стадії атопічного дерматиту.

Лікування – максимально індивідуалізоване і комплексне

Зважаючи на те, що екзема спричинена різноманітними патогенетичними чинниками та має численні клінічні прояви, лікування також має бути орієнтованим на її клінічну форму й стадію перебігу. Також пацієнт має дотримуватися гіпоалергенної дієти, уникати зайвих контактів шкіри з водою. Тактика лікування передбачає системну та зовнішню терапію дерматозу, корекцію нервових та нейроендокринних порушень, санацію вогнищ хронічної інфекції.

Системна терапія включає:

  1. Дезінтоксикаційні середники (реополіглюкін, реосорбілакт, неогемодез, ізотонічний 0,9% розчин натрію хлориду).
  2. Сорбенти (ентеросгель, активоване вугілля, субсил).
  3. Гіпосенсибілізуючі засоби (30% розчин натрію тіосульфату, 10% розчин кальцію хлориду, 25% магнію сульфату, 10% розчин кальцію глюконату).
  4. Антигістамінні засоби таблетовані. При виражених клінічних проявах, свербежі та скаргах невротичного характеру рекомендовано ін’єкційні форми антигістамінних препаратів на вибір.
  5. Глюкокортикоїдні засоби системного застосування (преднізолон, дексаметазон, бетаметазон та тріамцинолон) — лише у разі поширених уражень і торпідних до лікування форм екземи.
  6. У разі порушення сну та при невротичних розладах — транквілізатори, вегетотропні та седативні середники.
  7. Адаптогени (гліцин).
  8. Ферментні препарати (препарати панкреатину чи комбіновані засоби, до складу яких входить панкреатин, холева кислота, пепсин, амінокислоти) — при виявленні ферментативної недостатності підшлункової залози. При схильності до закрепів показані препарати, які містять компоненти жовчі, а при нестійких випорожненнях – без них.
  9. Стимулятори функції кори наднирникових залоз, зокрема, амонію гліциризинат.
  10. Імуномодулювальні препарати — якщо при імунологічному дослідженні крові виявлено відповідні зміни, за наявності клінічних ознак вторинного імунодефіциту (часті ГРВІ, вірусні та грибкові інфекції, резистентні до адекватної терапії вогнища інфекції). Тестування препаратів in vitro із застосуванням хемілюмінесцентного методу дає змогу підібрати імунотропні препарати індивідуально.

Також хворим на екзему показана фізіотерапія (низько інтенсивне лазерне опромінення, рефлексотерапія, селективна фототерапія, електросон-терапія), а в хронічній стадії хвороби – санаторно-курортне лікування.

Гіпоалергенна дієта виключає облігатні харчові алергени, екстрактивні речовини, гострі страви, алкоголь і передбачає обмеження кухонної солі та вуглеводів.

Вибір зовнішніх засобів залежить від стадії хвороби

У гострій стадії з явищами мокнуття рекомендовано:

  • Холодні примочки з 2% розчином борної кислоти й 0, 25% розчином срібла нітрату
  • Ванночки з 0, 01 – 0, 1 % розчином калію перманганату
  • При виражених проявах — топічні кортикостероїди на гідрофільній основі, які містять мометазону фуроат, або флютиказолу пропіонат чи клобетазолу пропіонат.

Після припинення мокнуття при вираженій сухості шкіри призначають:

  • Препарати на зволожувальній основі, що містять флуоцинолону ацетонід.
  • При ускладненні інфекцією (грибковою, бактеріальною, змішаною) використовують комбіновані кортикостероїдні засоби, що містять середники з антибактектеріальною та антимікотичною дією.

Хронічна стадія передбачає застосування наступних засобів:

  • При вираженій інфільтрації та ліхеніфікації показані препарати на гідрофобній основі з преднізолоном, сечовиною, бетаметазону валератом, саліциловою кислотою.
  • При ураженнях шкіри обличчя рекомендовано креми, що містять мометазону фуроат, метилпреднізолону ацепонат, гідрокортизон -17 – бутират.

Догляд за шкірою потребує особливої уваги

Окрім того слід вказати пацієнту на необхідність постійного догляду за ураженими ділянками шкіри. У разі клінічної ремісії чи поліпшення стану, коли «важка артилерія» вже лікування не потрібна, такий догляд передбачає використання індиферентних кремів, мазей та емульсій.

Якщо лікар вважає за потрібне, він порадить засоби, які містять у своєму складі кортикостероїди й кератолітичні середники, а також емоленти.

Добре впливають на шкіру й відновні бальзами для подразненої шкіри з пантенолом. При цьому пацієнтам не рекомендовані часті ванни та душ зі звичайним милом – краще використовувати нейтральне. Також варто уникати контакту з хімічно активними речовинами (цементу, лаків, фарб, пральних порошків тощо), синтетичними й вовняними тканинами. Не на користь шкірі й робота в умовах підвищеної вологості та надмірне психоемоційне навантаження.