Інгібітори протонної помпи – один з найбільш часто призначуваних класів лікарських засобів у всьому світі, хоча фахівці постійно відкривають для себе їхні недоліки.
Масштабне ретроспективне дослідження, проведене фахівцями з Іспанського центру фармакоепідеміологічних досліджень в Мадриді, показало, що інгібітори протонної помпи (ІПП) не погіршують функцію нирок порівняно з блокатором рецепторів гістаміну 2 ранітидином. Фактично, застосування ІПП — порівняно з ранітидином – супроводжувалося зниженим ризиком гострого ураження нирок.
Зазначене дослідження проводилося з використанням бази даних Арагон (Іспанія), відомої як BIGAN з урахуванням періоду 2015-2020 років. Загалом з 122 606 учасників 119 520 приймали один з чотирьох ІПП (омепразол, езомепразол, пантопразол і лансопразол), у той час як 3086 лікувалися ранітидином.
Погіршення функції нирок визначали двома способами: 1) через зниження розрахункової швидкості клубочкової фільтрації на 30%-50% або діагноз термінальної стадії ниркової недостатності; 2) гостре ураження нирок, виміряне за алгоритмом, що базується на вищих значеннях креатиніну, або госпіталізація через гостре ураження нирок.
За першою методологією, застосування ІПП було пов’язане з не гіршою функцією нирок, ніж ранітидину. За другою — інгібітори протонної помпи асоціювалися зі зниженим ризиком гострого ураження нирок порівняно з ранітидином після поправки на спотворюючі фактори.
Втім, автори роботи відзначили, що «зловживання ІПП відзначається з тривожною частотою в 50% як у лікарнях, так і в амбулаторних закладах».
