Довгий час вважалося, що відновити рухливість кінцівок при хронічному інсульті (> 6 місяців) майже неможливо, оскільки пошкодження нейронних мереж у мозку розцінювалося як непоправне.
Проте сьогодні цьому уявленню кидає виклик масив даних, отриманий з новаторських досліджень, в яких перевірялися абсолютно різні варіанти реабілітації після інсульту – від електростимуляції мозку до терапії стовбуровими клітинами. Тож дедалі більше науковців ставлять під сумнів усталені уявлення про стислі межі відновлення після інсульту.
Електростимуляція мозку: різні типи втручань – різні результати
Електростимуляція мозку — неінвазивний метод, що використовує електричні імпульси для стимуляції певних ділянок мозку. Найпоширеніший тип — транскраніальна стимуляція постійним струмом (ТСПС), яка вже застосовується для лікування хронічного болю, психічних розладів (наприклад, депресії, ПТСР) та відновлення когнітивних функцій. ТСПС не викликає прямої активації нейронів, а модулює їхню збудливість шляхом зміни мембранного потенціалу.
Інший тип, транскраніальна магнітна стимуляція (ТМС), сьогодні активно досліджується як спосіб реабілітації після інсульту шляхом цілеспрямованої активації ділянок головного мозку для репарації нейронних мереж і відновлення нейропластичності. На відміну від ТСПС, ТМС активує нейрони та модулює їхню активність напряму.
Застосовується для постінсультної реабілітації і глибока стимуляція мозку (DBS \ Deep Brain Stimulation) – на сьогодні це найкраще вивчений у неврології метод. DBS забезпечує постійну електричну стимуляцію до певної ділянки мозку через імплантований хірургічним шляхом електрод.
Результати випробувань різних типів стимуляції мозку поки досить суперечливі, проте водночас і обнадійливі.
Наприклад, оптимістичним можна назвати дослідження I фази, опубліковане два роки тому в Nature Medicine, яке оцінювало постійну глибоку стимуляцію мозку зубчастого ядра мозочка — ділянки, яка відповідає за мʼязову координацію рухів — у 12 осіб після ішемічного інсульту (1–3 роки після події) і помірно-важкими порушеннями функцій верхньої кінцівки.
В ньому глибока стимуляція мозку в поєднанні з фізіотерапією, що застосовувалася протягом 4–8 місяців, була безпечною та значно покращила функцію верхніх кінцівок учасників, оцінювану за шкалою Фугль-Мейєра, в середньому на 7 балів. Учасники з частково збереженими дистальними рухами продемонстрували значно більший прогрес (15 балів) порівняно з тими, у кого дистальні рухи не збереглися. Цікаво, що поліпшення моторних функцій не корелювало з часом, який минув після інсульту. На думку авторів, це вказує на потенціал DBS розширити терапевтичне вікно постінсультної реабілітації.
А от результати нещодавнього дослідження 2 фази TRANSPORT 2 не такі обнадійливі: транскраніальна стимуляція постійним струмом, застосована у двох сеансах, не покращила функцію верхніх кінцівок пацієнтів більше, ніж традиційна фізіотерапія. І хоча автори визнають відсутність переконливих доказів на користь ТСПС, вони наполягають на тому, що вона має переваги над транскраніальною магнітною стимуляцією, оскільки є більш доступною і простою у використанні.
Лікування стовбуровими клітинами: все ще перспективне
В цьому контексті терапія стовбуровими клітинами передбачає введення попередників нейронів, які сприятимуть відновленню нейропластичності, безпосередньо в мозок.
Випробування таких методів теж перебувають на початкових етапах, що легко пояснити їхньою складністю, питаннями безпеки та інвазивністю самого методу. Одне з найбільш обнадійливих – дослідження фази 1/2а за участю 18 пацієнтів, які перенесли ішемічний інсульт щонайменше за 6 місяців до включення. Через 12 місяців після втручання всі пацієнти продемонстрували покращення моторики як у верхніх, так і в нижніх кінцівках, при цьому 10 продемонстрували збільшення на 10 або більше балів за шкалою Фугля-Мейєра.
Лікування стовбуровими клітинами також покращило ходу, якість життя і навіть принесло користь пацієнтам з афазією. За словами авторів, такі фактори, як вік, стать і обсяг інсульту, не впливали на поліпшення. Всі небажані явища, які включали післяопераційний біль, нудоту та втому, минали самостійно.
Наразі автори планують перевірити терапію стовбуровими клітинами у масштабному рандомізованому дослідженні.
Робототехніка та віртуальна реальність: краще залучення пацієнтів
Ця інтенсивно еволюціонуюча сфера передбачає використання роботів або програмованих пристроїв для проведення високоінтенсивних тренувань з урахуванням конкретних завдань. Дедалі більше доказів свідчать про те, що роботизована терапія може покращити функцію кінцівок і мотивувати пацієнтів дотримуватися реабілітаційних вправ. Це дуже важливо, оскільки тривалі повторювані вправи мають вирішальне значення для відновлення після інсульту, але багато пацієнтів кидають тренування через когнітивні та психологічні проблеми, повʼязані з інсультом.
Набуває популярності як метод нейрореабілітації віртуальна реальність (ВР), зокрема, інтерактивні відеоігри. ВР має низку переваг порівняно з іншими методами: це відносно простий підхід, який легко залучає пацієнтів до «вправ» і не має значних побічних ефектів. Крім того, віртуальна реальність відносно доступна, наприклад, вже зараз для відновлення можна використовувати відеоігри, які пропонують Nintendo Wii та Xbox Kinect. Деякі компанії намагаються зробити ігри більш специфічними для пацієнтів після інсульту.
На жаль, віртуальна реальність та інші втручання не усувають дефіцит мови та зору, спричинений інсультом.
Експериментальна фармакотерапія на додаток
На тваринних моделях і людях перевіряються різноманітні сполуки, включаючи леводопу, флуоксетин, D-амфетамін, цитиколін, ніацин (вітамін B3) та інозин, якими дослідники намагаються відновити моторику після інсульту.
Проте результати таких досліджень досі неоднозначні, до того ж у науковців залишаються питання щодо оптимальної дози та тривалості медикаментозного лікування. Втім, уже досягнуті на сьогодні прориви у регенеративній медицині щодо відновлення нейропластичності дарують надію пацієнтам на одужання й очевидно трансформують галузь постінсультної реабілітації вже в найближчому майбутньому.