Новий біомаркер «натякне» на хворобу Альцгеймера за 10 років до маніфестації захворювання

Як стверджують американські науковці, рівень фосфорильованого тау-білка (p-tau 217) у плазмі крові допомогає оцінити ризик розвитку когнітивних порушень у здорових літніх людей ще за десять років до появи перших симптомів.

Це показав їх аналіз за участю понад 2600 дорослих без когнітивних розладів, я якому люди з дуже високим цього білка у плазмі мали підвищений ризик розвитку когнітивних порушень у майбутньому.

Так, підвищені титри p-tau217 були повʼязані зі швидшим когнітивним зниженням, причому найсильніший звʼязок спостерігався в учасників із підвищеним амілоїдним навантаженням за даними ПЕТ. Кожне збільшення показника на одне стандартне відхилення асоціювалося з на 38% вищим ризиком розвитком когнітивних порушень — незалежно від віку, статі, освіти та наявності алелі APOE ε4.

Рівень біормаркера варіював з наслідками: учасники з високим (але не дуже високим) рівнем p-tau217 мали орієнтовно 24-відсотковий ризик когнітивних порушень протягом пʼяти років і 62% — протягом десяти. В осіб з проміжним рівнем ці показники становили 15% та 45% відповідно. В середньому p-tau217 залишався незалежно повʼязаним з 32% вищим ризиком майбутніх когнітивних розладів навіть після врахування амілоїдного навантаження (за даними ПЕТ) – попри те, що він сам по собі слугував чутливим маркером амілоїдного навантаження. Одне з ймовірних пояснень цьому феномену полягає в тому, що p-tau217 у плазмі відображає радше вторинні наслідки амілоїдної патології, ніж просто наявність самого амілоїду.

Втім, перш ніж аналіз на p-tau217 можна буде впровадити в рутинну клінічну практику, потрібні додаткові дослідження, що мають підтвердити ці оцінки ризику на більших і репрезентативніших вибірках. Також слід краще зясувати, як на рівень цього білка та на оцінки ризику впливають вік, функція нирок, судинні захворювання і етнос. Наразі чинні клінічні настанови не рекомендують визначати p-tau217 у плазмі в людей без когнітивних порушень поза межами клінічних досліджень. Поки що автори роботи розглядають цей біомаркер радше одним із компонентів ширшої моделі прогнозування ризику хвороби Альцгеймера, ніж самостійним скринінговим тестом.