Шеф-редактор thePharmaMedia
Діагностика та лікування бореліозу – відносно проста задача для медичного фахівця. Проте її часто ускладнюють помилки, допущені пацієнтами. Їх поширенню сприяють чутки з жахливими описами наслідків інфекції, які заганяють людей, укушених кліщами, в паніку, що змушує їх жменями ковтати антибіотики.
Цей огляд має на меті пролити світло на багатогранний характер синдрому хвороби Лайма та надати інформаційну допомогу в попередженні цієї поширеної, але все ще в багатьох аспектах таємничої інфекції.
Міф: чим більше кліщів – тим вищий ризик «підчепити» хворобу Лайма
Факт: дослідження свідчать, що вища щільність кліщів і поширеність представників роду Borrelia не завжди призводять до вищих показників укусів/прикріплення кліщів або захворюваності на бореліоз (діагностованих випадків або серологічної відповіді).
З іншого боку, проживання в зеленій зоні підвищує ймовірність зараження хворобою Лайма протягом життя. Численні спостереження свідчить, що міські зелені зони можуть бути осередками широкого спектра патогенів роду Borrelia, у тому числі притаманних нашому регіону B. afzelii та B. garinii.
Втім, при оцінці ризиків зараження хворобою Лайма, обов’язково має враховуватися поведінка конкретної людини: при застосуванні репелентів та ретельному огляді тіла після перебування на природі, ймовірність інфекції суттєво знижується.
Міф: після укусу кліща потрібно негайно прийняти антибіотик
Факт: антибіотикотерапія розпочинається лише після підтвердження діагнозу хвороби Лайма серологічними тестами, які виявляють відповідні імуноглобуліни (IgG/IgM), хоча пацієнти з інфекцією стають серопозитивними в середньому через 2-6 тижнів після інфікування.
А от кліща-злочинця до лабораторії нести не потрібно: згідно з останніми настановами, пряма ідентифікація борелій у кліщах після їх вилучення не рекомендована, адже якщо навіть кліщ і містить збудника, це допомагає спрогнозувати ризик інфікування людини. Передача Borrelia протягом перших 24 прикріплення кліща вважається малоймовірною.
Неймовірно, але деякі нові дослідження показали, що носіями борелій можуть бути лише 2% із загальної популяції кліщів.
Міф: при хворобі Лайма завжди виникає характерна висипка
Факт: насправді, у великій кількості випадків інфекції висип на шкірі не зʼявляється. Проте мігруюча еритема – єдиний клінічний прояв, який допомагає встановити діагноз хвороби Лайма за відсутності серологічних аналізів.
Міф: заразившись хворобою Лайма, вилікувати її неможливо
Факт: бореліоз піддається лікуванню антибіотиками, особливо при ранньому виявленні та адекватній терапії (та, звісно, її дотриманні). Втім, невелику частину пацієнтів вражає таємниче ускладнення хвороби Лайма, природа якого ще не до кінця піддається розумінню: це так званий синдром постбореліозу.
Пост-Лайм синдром або синдром постбореліозу: жодних антибіотиків!
Близько 10% пацієнтів, які завершили курс лікування бореліозу антибіотиками, не відчувають повного полегшення – навіть після рекомендованої антибіотикотерапії в них тривають прояви болю з боку з опорно -рухового апарату (артралгії, міалгії), напади головного болю, можуть відзначатися порушення когнітивних функцій (зокрема, проблеми з пам’яттю), втома, безсоння. Цей стан називається пост-Лайм синдромом або синдромом постбореліозу.
Згідно з деякими джерелами, залишкові скарги після вилікуваного нейробореліозу спостерігалися у приблизно 48% пацієнтів через рік після інфекції.
Згідно з запропонованими діагностичними критеріями, пост-Лайм синдром встановлюється у пацієнтів, які після лікування хвороби Лайма страждають від тривалих, переважно легких і неспецифічних симптомів принаймні 6 місяців, за умови виключення інших причин – при цьому час маніфестації симптомів має відзначатися не пізніше ніж через 6–12 місяців після завершення лікування бореліозу.
Дискусія щодо доцільності виділення пост-Лайм синдрому (синдрому постбореліозу) в окрему нозологічну одиницю точилася чи не десятиліття, але зрештою ці терміни замінили застаріле визначення «хронічна хвороба Лайма». Однак гіпотези щодо патогенезу пост-Лайм синдрому залишаються контроверсійними.
Патогенез синдрому постбореліозу досі не вивчений, при цьому хронічне носійство Borrelia було виключено після досліджень, в яких ця спірохета не культивувалися і не виявлялася за допомогою ПЛР у спинномозковій рідині у пацієнтів з цим хронічним станом.
На цей час фахівці здебільшого вважають, що пост-Лайм синдром пояснює інший патогенетичний механізм, аутоімуннний. Деякі дослідження виявляли майже у половини пацієнтів з цим станом антитіла проти нейронів (в т.ч. моторних); при цьому ознаки аутоімунності ідентифікувалися лише у 18,5% пацієнтів після вилікуваної інфекції, які не скаржилися на тривалі симптоми.
Наразі не існує консенсусу щодо синдрому постбореліозу. Виходячи з вищенаведених міркувань, жодних підстав для антибіотикотерапії пост-Лайм синдрому немає. Деякі автори радять застосувати антидепресанти, габапентиноїди чи навіть спробувати засоби комплементарної медицини.
