Нейробореліоз: неврологічні наслідки хвороби Лайма

Нейробореліоз є неврологічним проявом хвороби Лайма (Лайм-бореліозу), спричиненої бактеріями роду Borrelia (Borrelia garinii та Borrelia afzelii, Borrelia burgdorferi, також в останні роки в Україні виявлявся вид Borrelia spielmanii, теж асоційований з нейробореліоозом), які передаються укусами іксодових кліщів (Ixodes ricinus). В сучасній літературі описуються ситуації, коли причиною хвороби Лайма стає не один геновид борелій, а їх комбінація.

Хвороба Лайма: частота випадків нейробореліозу

Нейробореліоз – одне з найважчих ускладнень хвороби Лайма, що розвивається на ранній дисемінованій або пізній стадії захворювання та, за різними оцінками, становить від 10 до 15% нелікованих загальних випадків інфекції. За даними літератури, частота нейробореліозу варіює залежно від регіону та геновиду борелій. У Європі, де переважають B. garinii та B. afzelii, неврологічні прояви хвороби Лайма реєструються частіше, ніж у США, де домінує B. burgdorferi sensu stricto. Згідно з більшістю джерел, з ураженням нервової системи асоціюються переважно В. garinii.

Загалом, за даними ВООЗ, частота нейробореліозу зростає у регіонах із високою поширеністю іксодових кліщів, до яких належить і європейський континент.

Основні штами, які циркулюють в Україні

1. Borrelia afzelii – переважно асоціюється з хронічними шкірними ураженнями, такими як мігруюча еритема та атрофічний акродерматит.
2. Borrelia garinii – через нейротропність частіше викликає неврологічні ускладнення, зокрема нейробореліоз.
3. Borrelia burgdorferi sensu stricto – пов’язана з проявами з боку суглобів.

Рідше виявляються Borrelia spielmanii, Borrelia lusitaniae та Borrelia bavariensis. В одному з джерел вказано, що в кліщах, зібраних у приміських/міських зонах, була виявлена Borrelia miyamotoi. Відносно недавнє дослідження, проведене у західних областях країни, показало, що серед ізолятів борелій у кліщах Ixodes ricinus домінують B. afzelii (55%), B. garinii (35%) та B. burgdorferi sensu stricto (10%). Набагато рідше виявляли B. spielmanii та B. lusitaniae; B. bavariensis була ідентифікована у поодиноких випадках.

Ускладнення нейробореліозу

Нейробореліоз загрожує розвитком серйозних ускладнень, особливо за відсутності своєчасно призначеного адекватного лікування – можуть розвинутися хронічний нейробореліоз із прогресуючою енцефалопатією чи поліневропатією; аутоімунні реакції; паралічі, що зберігаються місяцями, навіть після закінчення антибіотикотерапії; когнітивні порушення (тривалі проблеми з пам’яттю, концентрацією, що впливають на якість життя); інвалідизація (у рідкісних випадках хронічний нейробореліоз може спричинити втрату працездатності через неврологічні дефіцити).

Отже, лікарям та пацієнтам важливо усвідомити значення раннього виявлення Хвороби Лайма, що дозволяє запобігти розвитку таких негативних сценаріїв. Варто ще зауважити, що у дітей частота неврологічних ускладнень може бути вищою, особливо поширене ураження лицьового нерва, яке становить до 55% педіатричних випадків хвороби Лайма.

Інкубаційний період

Інкубаційний період залежить від часу, необхідного для поширення збудника від місця укусу до нервової системи. Загальний інкубаційний період хвороби Лайма становить 1–45 днів, у середньому 7–14 днів після укусу кліща. Симптоми нейробореліозу зазвичай виникають на ранній дисемінованій стадії (2–12 тижнів після укусу), рідше – на пізній стадії (місяці або навіть роки).

Симптоми нейробореліозу

Нейробореліоз може вражати як периферичну, так і центральну нервову систему. Клінічні прояви варіюються залежно від стадії захворювання.

Ранній нейробореліоз (тижні–місяці після укусу):

• синдром Баннварта (менінгорадіконуропатія), що включає серозний менінгіт, неврит лицевого нерва (часто односторонній) та спінальну полірадикулонейропатію. Характеризується болем у спині та парестезіями;
• менінгіт: помірна ригідність потиличних м’язів, головний біль, світлобоязнь, лімфоцитарний плеоцитоз у спинномозковій рідині;
• параліч лицьового нерва (зустрічається у 5–10% випадків, частіше у дітей);
• полірадикулонейропатія: біль, парестезії, слабкість у кінцівках;
• рідше – ураження інших черепних нервів (трійчастого, окорухового), серозний енцефаліт.

При своєчасному лікуванні більшість пацієнтів з раннім нейробореліозом повністю одужують. Наприклад, параліч лицевого нерву зазвичай минає протягом тижнів-місяців після антибіотикотерапії. Та без лікування: нейробореліоз може призвести до хронічного ураження ЦНС і стійких неврологічних розладів (когнітивних, моторних), а також ускладнень з боку інших органів і систем.

Пізній нейробореліоз (місяці–роки після інфікування):

• енцефалопатія: порушення пам’яті, концентрації, інші когнітивні розлади;
• периферична нейропатія: дифузна полінейропатія із сенсорними або моторними порушеннями;
• розсіяний енцефаломієліт: симптоми, подібні до розсіяного склерозу, включаючи порушення координації та чутливості;
• хронічний менінгоенцефаліт: рідкісний, з прогресуючим ураженням ЦНС.

У 15-43% дітей з хронічним перебігом спостерігаються стійкі неврологічні чи суглобові ураження. У дорослих пізній нейробореліоз асоціюється з тривалою втратою працездатності.

Діагностика нейробореліозу

Діагностика нейробореліозу базується на:

• клінічній картині (мігруюча еритема, неврологічні симптоми);
• серологічних тестах: двоетапна діагностика (ІФА для IgG/IgM, підтвердження вестерн-блотом);
• визначенні синтезу інтратекальних антитіл до борелій у лікворі (золотий стандарт).

ПЛР має низьку чутливість, але може використовуватися в тестуванні синовіальної чи спинно-мозкової рідини.

Згідно з рекомендаціями європейських організацій, пряма ідентифікація борелій у кліщах після їх вилучення не рекомендована: якщо навіть кліщ містить збудника, це жодним чином не дає змоги спрогнозувати ризик інфікування людини, до того ж передача спірохети протягом першої доби прикріплення вважається малоймовірною.

У деяких випадках діагностика інфекції може затримуватися, наприклад, коли відсутня мігруюча еритема (близько 30% випадків), що підвищує ризик розвитку неврологічних симптомів.

Лікування нейробореліозу – антибіотики

Лікування нейробореліозу ґрунтується на антибіотикотерапії: доксициклін перорально, або пеніциліни, або антибіотики цефалоспоринового ряду в/в, залежно від ситуації: проявів нейробореліозу, часу діагностики/тривалості тощо. Зазвичай, ранній нейробореліоз лікується пероральними антибіотиками, пізній – в/в.

Тривалість лікування теж визначається важкістю випадка (від 14 діб). При стійких симптомах після першого курсу може призначатися повторний курс антибіотиків (4 тижні).

У вагітних терапія підбирається відповідно до проявів, зазвичай з використанням амоксициліну або цефтриаксону.

Контроль ефективності: аналіз спинно-мозкової рідини після лікування.