Антигістамінні препарати в практиці фармацевта

Христина Ліщук-Якимович, імунолог, алерголог, кандидат медичних наук. Фото: /Facebook
Христина Ліщук-Якимович, імунолог, алерголог, кандидат медичних наук. Фото: Facebook

Повсякчас ми отримуємо нові відомості про антигістамінні препарати, що продовжують досліджуватися, з’являються нові ліки проти алергії. Як допомогти пацієнтові уникнути небажаних ефектів при застосуванні фармакотерапії? Що не заборонено та все ж небажано рекомендувати для зменшення симптомів алергії?

З такими питаннями часто доводиться стикатися фармацевтам, тож заходи БПР дуже допомагають поновити та збагатити свої знання, дізнатися чимало нового від досвідчених експертів. Зокрема, доповідь Христини ЛІЩУК-ЯКИМОВИЧ, імунолога, алерголога, к.м.н., доцента каф. клінічної імунології та алергології ЛНМУ імені Данила Галицького, в рамках НПК «Мистецтво фармації», була присвячена саме темі раціонального застосування антигістамінних препаратів.

Гістамін – медіатор алергії

«Біографія» гістаміну

При згадуванні гістаміну у більшості з нас відразу виникає асоціація з алергією. І це справедливо, бо він дійсно є медіатором алергії. Чому ж так рідко говоримо про всі інші його життєво важливі функції – участь у регуляції нервової системи, серцево-судинної, імунної, травної та ендокринної? Мабуть, тому що поширеність алергічних хвороб набула сьогодні масштабів пандемії.

Між тим «біографію» гістаміну писали видатні учені, серед яких, щонайменше четверо – нобелівські лауреати. Та сьогодні розмова про провідну роль гістаміну саме у виникненні алергічних реакцій та лікарські засоби, що цьому протидіють.

Гістамін — біогенний амін, який утворюється при декарбоксилюванні амінокислоти гістидину.

Вперше синтез гістаміну з гістидину було описано у 1907 році, а його фізіологічні та патологічні ефекти – у 1910-1911 рр.

Антигістамінні препарати (АГП) було синтезовано у 1937 році, а згодом – у 1942 році АГП були дозволені для клінічного використання. І вже невдовзі, у 1943 році при застосуванні АГП Ⅰ покоління було зафіксовано побічні ефекти з боку центральної нервової системи, а у 1986 році – випадки кардіотоксичності АГП.

Підтипи гістамінових рецепторів та сфера їх застосування

Цікаво, що протиалергічні ефекти АГП були описані лише у 1955 році. Проте сьогодні це найбільший клас препаратів (у світі використовують майже 50 АГП), що застосовуються в лікуванні алергічних захворювань. Але, залежно від підтипу гістамінових рецепторів, клінічне застосування АГП застосовують й в інших нозологіях.

Табл.1

Підтипи гістамінових рецепторів і сфера застосування
Система сигналів за допомогою GPCR Експресія Антигістамінний засіб - представник Клінічне застосування/потенційне застосування
H₁-рецептор Сімейство G q/ G_11" стимуляція С фосфоліпази Нейрони ЦНС, гладкомʼязові клітини (судини, дихальна система та ШКТ), ССС, нейтрофіли, еозинофіли, моноцити, макрофаги, ДС, Т- та В-клітини, ендотеліоцити, клітини епітелію Хлорфенірамін, дифенгідрамін, гідроксизин, цетиризин, дезлоратадин, фексофенадин, лівоцетиризин, лоратадин та 40 інших Алергічний риніт, алергічний конʼюнктивіт, кропивʼянка; застосовується при багатьох інших алергічних та неалергічних захворюваннях, включаючи хвороби ЦНС.
H-2-рецептор Сімейство G_5-стимуляція аденілатциклази та циклічного АМФ Парієтальні клітини шлунка, стимуляція, гладкі мʼязи, ЦНС, ССС, аденілатциклази, нейтрофіли, еозинофіли, та циклічного АМФ моноцити, макрофаги, ДС, Т- та В-клітини, ендотеліоцити, клітини епітелію. Циметидин, ранітідин, фамотидин, нізатидин Виразкова хвороба шлунка та гастроезофагеальна рефлюксна хвороба.

Антигістамінні препарати

Скільки поколінь АГП існує?

Розвиток АГП другого покоління завжди ґрунтувався на дослідженнях, модифікації та перероблюванні препаратів першого покоління. Подальші модифікації призводили до впровадження інших ЛЗ другого покоління. Наприклад, стереоселективні дослідження призвели до появи левоцетиризину. А знання метаболічних шляхів лоратадину – до появи дезлоратадину.

Отже, сьогодні існує два покоління АГП:

Ⅰ покоління (седативні): вільно проникають крізь гематоенцефалічний бар’єр (ГЕБ) та заповнюють H₁-рецептори, розташовані на постсинаптичних мембранах гістамінергічних нейронів по всій ЦНС.

ⅠⅠ покоління (неседативні): H₁-антигістамінні засоби вільно не проникають крізь ГЕБ. 

Серед АГП другого покоління є препарати з унікальною формулою. Наприклад біластин (Bilastinum) є окромою хімічною структурною одиницею і не був отриманий з будь-яких інших ліків цього класу. Молекулі біластину не властивий седативний ефект взагалі.

Побічні ефекти АГП Ⅰ покоління

Саме через ці (див. табл.2) небажані реакції наразі використання АГП Ⅰ покоління дуже обмежене в клінічній практиці. А у контексті доказової медицини ці ЛЗ не рекомендовано відпускати без рецепта, для самостійного лікування алергічних та інших захворювань, коли неседативні H₁-АГП нового покоління зі значно вищим співвідношенням ризик/користь широко доступні за конкурентними цінами.

Табл.2

Побічні ефекти H₁-АГП Ⅰ покоління
H₁-гістамінові рецептори в ЦНС Мусукаринові рецептори Серотонінові рецептори А-адрено-рецептори Іонні канали в серці
Увага, пізнавальна здатність, навчання, пам’ять, психомоторні здібності сухість у роті апетит запаморочення QT інтервал
порушення з/без седації затримка сечі маса тіла постуральна гіпотензія шлуночкові аритмії
синусова тахікардія

Крім наведеного вище, відомо, що АГП Ⅰ покоління зменшують фазу швидкого сну, знижують ефективність роботи та пов’язані з нещасними випадками в цивільній авіації та ДТП. Вони також асоційовані з випадками смерті внаслідок випадкового або навмисного передозування у немовлят та дітей раннього віку, випадками самогубств у підлітків та дорослих. А деякі з них проявляють кардіотоксичність при передозуванні.

Побічні ефекти АГП ⅠⅠ покоління

Оскільки антигістамінні препарати ⅠⅠ покоління не проникають вільно крізь ГЕБ, відповідно їм не властиві всі ті ефекти, що пов’язані з проникненням.

Фармакокінетика більшості АГП ⅠⅠ покоління була ретельно досліджена у здоровихдорослих, пацієнтів з порушеннями функції печінки або нирок, а також у людей похилого віку. Таким чином було доведено, що ці ЛЗ, як правило, не потребують зміни дози для пацієнтів названих категорій.

А біластин, що виділяється навіть серед АГП ⅠⅠ покоління, крім цього ще й може застосовуватися для пацієнтів з супутніми захворюваннями серцево-судинної системи, ШКТ та нирок.

Більшість неседативних АГП ⅠⅠ покоління є субстратами P-глікопротеїну, що й обмежує їхнє проникнення крізь ГЕБ. Однак рівень вкладу P-глікопротеїну щодо здатності проникнення препаратів у мозок відрізняється залежно від хімічної структури молекули АГП та його молекулярної ваги.

Ці відмінності різних представників цієї групи ЛЗ досліджувалися для того, аби з’ясувати, які з них можуть бути призначені пацієнтам, які виконують ті чи інші види робіт, що вимагають різного ступеня концентрації, пильності, виконання комплексних завдань тощо.

Отже, попри те, що навіть серед АГП ⅠⅠ покоління також є лідери, майже всі вони володіють хорошим профілем безпеки, швидко починають діяти й досить довго (біластин, приміром, до 26 годин!) утримують свої ефекти щодо усунення або зниження проявів алергії.

Резюме

Якими б надійними не були ці ліки, будь ласка, нагадайте пацієнтові, що АГП не можна поєднувати з алкоголем, седативними, снодійними, транквілізаторами, нейролептиками, опіоїдними анальгетиками.

Наполегливо рекомендуйте також ознайомитись з інструкцією для медичного застосування препарату і використовувати його, дотримуючись рекомендацій, викладених в ній.

І обов’язково нагадайте, що при появі будь-яких побічних реакцій під час застосування ЛЗ або відсутності його ефективності, необхідно припинити прийом цього препарату та якнайшвидше звернутися до лікаря, аби скоригувати лікування.

Також, при появі будь-яких побічних ефектів/відсутності ефекту, необхідно заповнити та надіслати до Державного експертного центру МОЗ України спеціальну карту-повідомлення з інформацією про побічну реакцію та/або відсутність ефективності лікарського засобу. 

І от тепер, шановний фармацевте, ваша місія виконана!