Мазь Вишневського: як створювався найвідоміший топічний засіб XX століття і хто його справжній автор?

Як з’явилася мазь Вишневського: військові «стимули»

Лінімент — ретельно сформульований, збалансований за складом — був створений ще під час Першої світової війни, коли багато бійців гинули не лише на полі бою, а й на лікарняних ліжках. За іншими джерелами препарат з’явився пізніше – у в 1927 році. Так чи інакше, в ті часи багато ран були досить небезпечними й далекими від визначення «чисті». Тисячі бійців, яким вдавалося уникнути смерті від поранення, згодом помирали від гангрени.

Молодий військовий хірург Олександр Вишневський знайшов оригінальний спосіб запобігти такому жахливому результату, змішавши три досить недорогі та доступні речовини: березовий дьоготь, ксероформ і касторову олію. Перший компонент виявляв подразнювальну дію, покращував кровообіг у місці нанесення, відповідно живлячи тканини та не дозволяючи їм некротизуватися. Антисептичний порошок ксероформ — трибромфенолят вісмуту — знищував патогенну флору і таким чином запобігав нагноєнню та поширенню інфекції. Касторова олія слугувала емульгатором і носієм, прототипом сучасним варіантам трансдермального засобу доставки — робила шкіру більш сприйнятливою до проникнення перших двох інгредієнтів.

У ті часи відповідно до канонів військово-польової хірургії будь-яке поранення підлягало первинній хірургічній обробці, під час якої видалялися нежиттєздатні тканини (шляхом розсічення або висічення). Часто після такої операції залишалися великі відкриті рани, які легко піддавалися інфікуванню: антибіотики почали використовувати лише через десятиліття. Водночас лікарям потрібно було швидко закрити рану, ізолювати її від патогенів, що гуділи в навколишньому середовищі, щоб уникнути нагноєння.

Отримана рідка мазь гарно справлялася з цим завданням — вона щільно закривала рану, не пропускаючи ні воду, ні повітря, і створювала сприятливі умови для загоєння. Проте новий препарат був не ідеальним: повна ізоляція ураження сприяла розмноженню анаеробних патогенів. Тому перед застосуванням мазі Вишневського лікар мав надзвичайно ретельно очистити рану від усіх забруднень.

І все ж на той час ця проста композиція стала ефективним засобом для лікування практично будь-яких шкірних уражень і допомогла врятувати тисячі життів не лише у воєнний, а й у мирний час.

Згодом за оригінальною рецептурою закріпилася назва «лінімент бальзамічний за Вишневським», а вже здобувши величезну славу і популярність серед народу, засіб отримав неофіційну спрощену назву «мазь Вишневського». Сучасна рецептура лініментів досить різноманітна і може бути доволі складною, якщо брати за еталон «справжню» мазь Вишневського.

Прототип мазі Вишневського

Ходили чутки, що Вишневський запозичив ідею свого бальзамічного лініменту у Амбруаза Паре. І справді: знаменитий королівський хірург розробив авторську форму бальзаму для лікування ран ще задовго до появи мазі Вишневського — у XVI столітті. Згодом засіб став відомим як «перуанський бальзам»: протягом кількох століть його успішно застосовували для лікування відкритих уражень шкіри, включаючи нариви та гнійні виразки.

На жаль, точний рецепт цього засобу втрачено, відомий лише найважливіший активний компонент — смола з ароматом ванілі, яку отримували з кори бальзамічного дерева Myroxylon balsamum, що росте в тропічних лісах Південної Америки. Ця темно-бура речовина вирізнялася вираженими дезодоруючими, антисептичними та ранозагоювальними властивостями і широко використовувалася індіанцями для лікування ран.

Мазь Вишневського – препарат не без вад

Палка любов народу до самолікування спричиняла проблеми навіть при використанні цього, здавалося б, досить безпечного засобу. Найпоширенішою помилкою було нанесення мазі на вузлики та гнійнички: ізолююча та зігріваюча дія лініменту призводила не до припинення запалення, а, навпаки, до його загострення. Іноді таке «лікування» закінчувалося утворенням гнійних наривів, що вимагали хірургічного втручання.

Мазь критикували і фармацевти: її компоненти багато в чому суперечать один одному, наприклад, касторова олія нівелює підсушувальну дію ксероформу. Багато методів використання лініменту в хірургії, випробуваних і застосовуваних у роки війни, нині не витримують критики — наука пішла далеко вперед, і тепер лікарі мають можливість лікувати рани та опіки більш витонченими способами.

На сьогодні мазь Вишневського не відповідає стандартам доказової медицини через відсутність клінічних випробувань і має обмежене застосування в сучасній практиці. Для лікування ран і гнійних уражень рекомендуються сучасні антисептики та антибіотики з підтвердженою ефективністю. Та все ж варто віддати належне цій дивовижній субстанції: в епоху тотальної бідності, голоду, відсутності елементарних препаратів вона допомагала рятувати життя нашим прадідам.