Біологічна зброя: недооцінювати ризики не варто

Хоча на сьогодні вірогідність такої атаки експерти оцінюють як малоймовірну, все ж таки уряди різних країн намагаються підготуватися до такого розвитку подій. І не лише морально. Тим більше, що траплялися прецеденти.

Історія біологічної зброї, яка так і не стала історією

Біологічна зброя – це не проблема періоду новітньої історії. Насправді люди використовували інфекційні агенти у військових конфліктах протягом сотень років. Наведемо нижче кілька прикладів, починаючи з найближчого до нас географічно.

Під час облоги Каффи – міста у Криму – монголи у спробі заразити обложених міських жителів використовували катапульти, щоб закинути за міські стіни тіла жертв бубонної чуми. Ці події відбувалися у 1336 році.

Є й більш ранні свідчення застосування біологічної зброї. Найперші задокументовані у хетських текстах 1500–1200 роках до нашої ери — тоді воювали з допомогою туляремії.

Але все ж таки у всі часи найпопулярнішою була чума: вбивчий потенціал Yersinia pestis використовували протягом багатьох століть, аж до XX, коли японці заповнювали інфіковані бомби та скидали їх із літаків у китайські міста під час китайсько-японської війни наприкінці 1930-1940-х. Вони також використовували холеру та шигелу при інших атаках. За деякими оцінками, внаслідок біологічних атак з боку Японії загинуло 580 тисяч китайців.

Цікавився біологічною зброєю також американський воєнпром, який з 1949 по 1969 рік працював над програмою з культивування кількох біологічних агентів, включаючи сибірку і ботулотоксин. Втім, ці надбання ніколи не використовувалася США у військових конфліктах. 1969 року програму з розробки біологічної зброї закрив президент Річард Ніксон. Всі напрацювання були знищені, і з того часу США працювали у цьому напрямі лише на превенцію: над швидким реагуванням та вакцинацією.

У 1975 році набула чинності Конвенція про біологічну та токсинну зброю (Biological and Toxin Weapons Convention, BTWC), до якої приєдналися більше сотні країн, у тому числі Сполучені Штати, зобовʼязавшись припинити розвиток та виробництво біологічної зброї. Попри цю угоду, загроза з боку терористів та «варварських» країн зберігається.

Радянська спадщина

Відомо, що Радянський Союз виробляв велику кількість вірусу віспи та багатьох інших інфекційних агентів ще довгий час після того, як він підписав Конвенцію про біологічну та токсичну зброю. На радянську програму з розробки біологічної зброї працювали десятки науково-дослідних, дослідно-конструкторських та виробничих обʼєктів із десятками тисяч співробітників. Зокрема цим займалося НВО «Біопрепарат» — паралельно з випуском класичних мирних ліків та вакцин.

У 1970 роках СРСР накопичив тонни вірусу віспи та підтримував «на плаву» виробничі лабораторії принаймні до 1990 року.

Крім цього, Радянський Союз спонсорував програму з розробки іншої біологічної зброї — сибірки, і це обернулося трагедією: у 1979 році випадковий витік невеликої кількості патогену з військової дослідницької лабораторії призвело до загибелі щонайменше 69 осіб (за іншими даними – 260, за третіми — тисячі). Ніхто точно не знає, що тоді сталося. Одна з найпоширеніших версій – аварія з попаданням збудника у систему вентиляції.

Радянський уряд запевняв, що знищив усі «інфекційні запаси», обладнання та закрив програму з розробки та накопичення біозброї, але більшість західних експертів скептично ставляться до цих заяв. Відомо, що Горбачов підписав пʼятирічний план розробки зброї на основі вірусів Ебола і Марбурга. Також відомо, що в 1982 році СРСР збирався використовувати в афганській війні сап (Pseudomonas mallei) — і в той період в Афганістані дійсно відзначалися спалахи дивної хвороби.

Аналогічно, в 1990 роках Ірак зізнався інспекторам ООН у виробництві тисячі тонн концентрованого ботулінічного токсину та розробці бомб з доставки великої кількості ботулотоксину та Bacillus anthracis. Хоча уряд цієї країни нібито відмовився від своєї програми з розробки біологічної зброї після першої війни в Іраку, статус та місцезнаходження великої кількості інфекційних матеріалів, які вони розробили, невідомі.

На сьогодні у таємній роботі над біологічною зброєю підозрюють Росію, Китай, Іран, Північну Корею, Сирію. РФ також звинувачують у зриві програм зі зменшення біологічної, а також ядерної та хімічної загрози.

Звичайно ж, багато країн не закинули програми з підготовки до біотерористичних атак і розробили національні плани щодо реагування на такі загрози, які постійно оновлюються та вдосконалюються.

Біологічна зброя: абетка небезпеки

Патогени, що належать до категорії А, — збудники, які становлять ризик для національної безпеки. Вони визначаються за двома критеріями: можливості передачі від людини до людини та високих показників смертності.

До категорії А відносять чуму, віспу, туляремію, сибірку та ряд вірусів, які провокують геморагічну лихоманку (Ебола, Марбурга, Ласса і Мачупо), а також ботулізм (хоч ботулінічний токсин, і не передається від людини до людини). Цими патогенами можна маніпулювати у тому, щоб їх ще більш небезпечними.

Агенти категорії B не такі контагіозні та не такі смертельні. Це бруцельоз, сап, лихоманка Q (коксієльоз, австралійський рикетсіоз), тиф, вірусні енцефаліти та ін.

Агенти категорії C охоплюють збудників не дуже поширених інфекцій, які можуть бути адаптовані для епідемій і поширитися в майбутньому. До них відносять вірус Ніпа(х), що викликає фатальний енцефаліт, і певні хантавіруси, що провокують легеневий хантавірусний синдром.

Вакцини та антитіла – відповідь на загрозу біологічної зброї

Наріжний камінь підготовки до біотерористичної загрози — звісно, ​​імунізація: країни накопичують запаси вакцин. Інфекції категорії А є найвищим пріоритетом. Наприклад, в даний час у Стратегічному національному запасі (SNS) США є достатньо вакцини проти віспи, щоб прищепити кожну людину в країні у разі нападу із застосуванням біологічної зброї. Штати також зберігають мільйони доз вакцини проти сибірки, інших вакцин, антибіотиків та противірусних препаратів. Для їх максимально швидкого використання – у разі потреби – розроблено спеціальні алгоритми.

Звичайно, при деяких інфекціях постконтактна вакцинація може не вплинути на ситуацію. Але, наприклад, у разі віспи вважається, що щеплення буде ефективним, якщо його застосовувати протягом чотирьох днів після контакту з вірусом. Проте проти багатьох інфекцій досі немає вакцин.

Експерти з біобезпеки вважають, що можна також вдатися до пасивної імунізації — запровадження антитіл, взятих в імунних донорів, неімунним особам. ʼЗапозиченіʼ антитіла здатні забезпечити короткочасний захист від певних захворювань. Їхня головна перевага полягає в тому, що вони забезпечують негайний захист, у той час, як відповідь, ініційована вакциною, не буде негайною (а в деяких випадках може залежати від повторних доз).

Метод пасивної імунізації розглядається як захист від ботулотоксину, туляремії, сибірки та чуми.

Наскільки високий ризик біологічної атаки

І все ж, наскільки високою є ймовірність використання біологічної зброї у війні? Тут, зазвичай, думки експертів різняться. Наприклад, американська розвідка вважає, що цей ризик вищий, ніж ризик застосування ядерної бомби.

Інші експерти наполягають на тому, що ризики є мінімальними, адже біологічна зброя — дуже дороге задоволення. І небезпечне – як тому свідчить інцидент із сибіркою. І до того ж дуже незручне у використанні, особливо у великомасштабному. Справді, патогени потрібно культивувати, зберігати, доставляти та поширювати, причому бажано без загрози для нападаючого. Наприклад, труднощі в точному розпиленні інфекційного агента зі збереженням його вірулентності можуть бути просто фінансово та технічно непідйомними для агресора.

Попри це, більшість експертів із біобезпеки визнають, що ризики біотероризму не слід ігнорувати. Мало того, підготовка до біологічної атаки – свого роду тренування реакції на інші види надзвичайних ситуацій у галузі охорони здоровʼя, яке ніколи не буде зайвим.