Карантини та локдауни не змогли перемогти педикульоз

Головні воші (Pediculus humanus capitis) не вирізняються особливою стійкістю або «спортивною майстерністю». Дорослі особини не можуть прожити більше одного-двох днів без крові жертви, а їхні яйця не можуть вилупитися без тепла людського тіла та загинуть протягом тижня, позбавлені людського «затишку». Воші не можуть ні стрибати, ні літати, тільки повзати, тому варіанти передачі педикульозу дуже обмежені.

На жаль, соціальне дистанціювання, повʼязане з карантинами та локдаунами, не змогло покласти край роману людини та Pediculus humanus capitis: ненавидима всім світом головна воша, повертається «з ізоляції».

Співробітник Аргентинського дослідницького центру шкідників та інсектицидів Федеріко Галассі виявив, що суворі обмеження, спрямовані на кількість заражень SARS-CoV-2, дійсно призвели до зниження кількості епізодів педикульозу серед дітей у Буенос-Айресі, але паразити нікуди не зникли. Його дослідження показало, що поширеність захворювання знизилася з 70% до 44%. Потім, за словами Галассі, рівень зараження все ж таки повернувся до норм, які існували до періоду ізоляції.

Дані зі Сполучених Штатів не настільки втішні. Коли в травні після тривалих карантинів знову відчинила свої двері Lice Clinics of America («Клініка вошей в Америці»), яка працює в штаті Айдахо, її власники побачили, що вошей побільшало, ніж вони коли-небудь бачили, – пацієнти приходили лікуватися від педикульозу цілими сімʼями.