Нові стандарти й перевірені ліки: обнадійливі варіанти лікування вітиліго

Навіть якщо вона безпосередньо не впливає на тривалість життя, то слід пам’ятати, що ця хвороба суттєво позначається на якості життя та може призвести до розвитку депресії, тривожного розладу чи навіть суїцидальних думок.

З іншого боку, прогрес у розумінні патофізіології вітиліго трансформує лікування пацієнтів, пропонуючи нові терапевтичні варіанти людям з легкими, середніми та навіть важкими формами цього складного аутоімунного захворювання.

Не просто косметичний дефект

Окремі моменти щодо нових тактик у лікуванні вітиліго були озвучені на нещодавній науковій конференції «Паризькі дні дерматології-2024», організовані Французьким дерматологічним товариством.

Згідно з результатами нещодавнього дослідження, приблизно 65% пацієнтів з вітиліго, які живуть у Європі, повідомили, що їхня хвороба не піддається лікуванню, причому у Франції ця цифра зростає до 75%. Зазначене опитування також показало, що у Франції, де доступні сучасні варіанти лікування, 80% пацієнтів з вітиліго не отримують належної допомоги.

Варіанти лікування вітиліго

Оновлена клінічна настанова, яку в жовтні 2023 року опублікувала Міжнародна робоча група з вітиліго, визначає терапевтичний алгоритм, який ставить у центр прийняття терапевтичних рішень пацієнта. Лікар повинен розповісти пацієнту про цю хворобу та приділити час, щоб зрозуміти його очікування від терапії. При цьому для пацієнтів з легкою формою вітиліго, при якій захворювання шкіри не впливає на якість життя, може бути достатньо простого моніторингу.

Однак, коли приймається рішення про послідовне лікування, основні цілі мають бути такими:

• припинення прогресування захворювання та втрати меланоцитів
• досягнення репігментації (процес може тривати 6-24 місяці)
• запобігання рецидивам після припинення лікування

У випадках середньої тяжкості захворювання, коли депігментацією вражається менше ніж 10% поверхні шкіри, рекомендується локалізована терапія, й тут в арсеналі західних клініцистів з’явився новий препарат — такролімус 0,1%, який раніше призначали для лікування уражень вітиліго off-label. Раніше місцеві кортикостероїди застосовували для лікування уражень на тілі, тоді як такролімус 0,1% часто використовували не за призначенням для лікування депігментованих ділянок на обличчі та шиї. Проте станом на березень 2024 року такролімус було офіційно схвалено для застосування в пацієнтів з вітиліго віком ≥ 2 років.

У більш важких, генералізованих та/або активних випадках застосовують пероральні лікарські засоби, наприклад кортикостероїди, які приймають двічі на тиждень протягом 12-24 тижнів. Такий режим допомагає стабілізувати перебіг захворювання у 80% випадків (застосування off-label). Інші варіанти лікування, теж не за призначенням, включають метотрексат, циклоспорин і тетрацикліни.

Суттєво покращили результати лікування вітиліго середнього та важкого ступенів таргетні препарати, зареєстровані на західних ринках, зокрема, топічний інгібітор Янус-кіназ 1 і 2 (JAK1)/JAK2 крем руксолітиніб. Зі слів дерматологів, він забезпечує вражаючі результати, навіть коли виявилися марними попередні методи лікування.

Руксолітиніб схвалений для пацієнтів віком > 12 років з несегментарним вітиліго та ураженням обличчя, що охоплює до 10% площі поверхні тіла. Зазвичай лікування цим препаратом триває від 6 місяців до 1 року. Водночас експерти відзначають, що такі ділянки, як пахви, руки та ноги, більш стійкі до терапії й загалом цей інгібітор JAK не є панацеєю: покращення після курсу лікування триває приблизно рік лише у 40% пацієнтів, після чого трапляється рецидив.

Підкреслюється, що медикаментозне лікування повинне поєднуватися з фототерапією, як правило, з вузькосмуговим UVB – це прискорює репігментацію. З іншого боку, згадана вище настанова рекомендує призначати фототерапію за умови недостатньої відповіді на топічні препарати чи при швидкому прогресуванні захворювання.

Експериментальні методи терапії вітиліго

Великі надії дерматологи покладають на нові методи лікування, що сьогодні перебувають на стадії розробки, зокрема, ін’єкційні біопрепарати, що застосовуються окремо або в поєднанні з фототерапією.

Також в умовах вітиліго досліджуються альтернативні інгібітори JAK для перорального застосування, такі як ритлецитиніб, упадацитиніб і поворцитиніб. Зокрема, ритлецитиніб, інгібітор сигнального шляху JAK3/TEC, забезпечив у випробуванні фази 2b значне зменшення площі уражень у пацієнтів з тяжкою формою захворювання. Однак при застосуванні інгібіторів JAK потрібно пам’ятати про необхідність моніторингу серцево-судинних, тромбоемболічних та інфекційних ризиків.