Культура контролю призначень та споживання протимікробних препаратів проти резистентності

Спочатку знання, потім дії

Україна підтримала всі міжнародні угоди щодо протимікробної резистентності. Рух української медичної спільноти й громадськості у цьому напрямку не зупиняється навіть під час війни. Потужне тому свідчення — ІІ Національний медичний конгрес (далі – Конгрес) з міжнародною участю: «Протимікробна резистентність: світові виклики», що відбувся наприкінці травня 2023 року.

За два дні Конгресу, слухачам було презентовано декілька доповідей та лекцій щодо адміністрування антимікробних препаратів. Конкретним елементам впровадження цього процесу було присвячено майстер-класи, а лікарі, які вже мають такий досвід, ділилися ним з учасниками.

Тож, для багатьох слухачів Конгрес став своєрідним інтенсивом з проблематики антимікробної резистентності та адміністрування антибіотиків. А під час круглого столу, про який ми сьогодні розповімо, експерти резюмували нагальні для України проблеми в цій сфері.

Маємо навчатися, досліджувати, аналізувати та комунікувати

Зокрема, Роман КОЛЕСНИК (ЦГЗ МОЗ України) вбачає серйозну проблему у відсутності належної комунікації між спеціалістами, які приймають рішення про призначення антибіотиків, здійснюють їх відпуск та контролюють правильність їх застосування – лікарями, клінічними фармацевтами та мікробіологами. Але наразі це має змінитися, адже наша нормативно-правова база вже фактично відповідає всім європейським стандартам та світовим практикам. Зараз слід зосередити зусилля на навчанні – підвищенні кваліфікації фахівців та навчанні фахівців нових спеціальностей, що впроваджуються нині в Україні – клінічних фармацевтів, фахівців з інфекційного контролю, спеціалістів для мікробіологічних лабораторій тощо.

Крім того, ЗОЗ варто звернути увагу на свої бактеріологічні служби, без яких протистояти антимікробній резистентності неможливо. Тож, найближчими роками як у гуманній, так і у ветеринарній медицині, планується посилити потужності, які забезпечать лікарів якісними результатами аналізів та стандартизують підходи до проведення лабораторних досліджень щодо збудників інфекційних захворювань.

І, зрештою, окрема тема, на думку Романа Колесника, — це критично мала кількість даних, якими ми володіємо в сфері протимікробної резистентності, що зумовлено певним занепадом бактеріологічної служби в нашій країні.

Тож, вже найближчими роками маємо докласти зусиль, аби збільшити кількість українських даних наукових досліджень, до яких апелюватимуть фахівці. Нині таких даних замало, аби приймати якісні рішення не лише на рівні окремого пацієнта, а й на регіональному/національному рівнях. Для того, аби цю ситуацію виправити, слід повернутися до тих наукових досліджень, що були призупинені через пандемію, а потім війну. Це дозволить бачити більш точну картину щодо поширення в країні збудників, резистентних до антибіотиків.

Зараз в Україні вже впроваджено посилений епідеміологічний нагляд за антимікробною резистентністю у поранених. Тож певні дані вже матимемо невдовзі.

Щодо ветеринарії. На жаль, в Україні наразі відсутні дані щодо розповсюдженості мікроорганізмів спільних для тварин та людини, але вже розпочату роботу, аби ці дані отримувати регулярно.

Отже, основними напрямками сьогодні визначено: навчально-інформаційна та аналітична робота.

Насамкінець Роман Колесник закликав медиків долучатися до цього процесу, направляти до МОЗ свої пропозиції та зауваження.

Хто має фінансувати бактеріологічні лабораторії ЗОЗ та підготовку фахівців для них?

Олег МУСІЙ, голова Всеукраїнського лікарського товариства, наголосив на ще одній проблемі, яку слід розв’язати щонайшвидше – фінансовій. Оскільки всі медичні послуги в Україні фінансуються через Національну службу здоров’я України (НСЗУ), логічно було б утримання й роботу бактеріологічних лабораторій врегулювати, створивши відповідний пакет медичних послуг НСЗУ, чи здійснювати це через ЦГЗ. Так чи інакше, це серйозне питання: фахівцям потрібно платити заробітну плату, купувати та утримувати доволі дороге обладнання (або оплачувати роботи лабораторіям за договорами аутсорсингу) тощо. Але наразі НСЗУ оплачує послугу лікування, частиною якого є бактеріологічні дослідження. Окремого пакету не передбачено.

Спікер також зауважив на важливості підготовки кадрів (клінічних епідеміологів, фармацевтів тощо) для сфери контролю за антимікробною резистентністю, адже після ліквідації санітарної служби України, цей процес слід відновити негайно. Натомість сьогодні бачимо, що державне замовлення навпаки скорочується. 

А що як антибіотиків не вистачатиме?

Це питання підняла Ірина МАЗУР, професор НУОЗ України імені П.Л. Шупика, президент ГО «Асоціація стоматологів України». На її думку, професійні лікарські та фармацевтичні спільноти мають спільними зусиллями шукати припинення поширення антимікробної резистентності, аби питання: «А, що як..» з гіпотетичного не перетворилося в реальну проблему для людства. Адже вже сьогодні є чимало повідомлень від світових медичних організацій, фармацевтичних компаній та регуляторних органів про брак тих чи інших ліків.

Нам потрібен єдиний національний центр діагностики та типування резистентностей?

Олена МОШИНЕЦЬ (Інститут молекулярної біології та генетики НАН України) висловила думку про необхідність створення єдиного національного центру з діагностики та типування резистетностей. Такий проект можна реалізувати лише за підтримки держави. Сьогодні невідомо, що відбувається з точки зору епідеміології, адже йдеться не про кількість полірезистентних клебсієл тощо, а про те, які саме гени, у які елементи запаковані, де персистують, де найгарячіші епідеміологічні точні точки на мапі України тощо. На жаль, зараз ми не маємо відповідей на ці питання, і ми їх не дізнаємось, якщо не залучимо національні ресурси. Це має бути окрема установа, що буде отримувати матеріали (штами бактерій), типувати, здійснювати аналітику та статистичну обробку даних. Зрештою, лише так ми можемо дізнатися, що саме відбувається: як еволюційно змінюється ситуація, як на неї вплинули пандемія COVID, війна та інші надзвичайні події. Адже поки що на міжнародній інтерактивній мапі резистентностей наша країна – біла пляма.

Антимікробна резистентність в контексті міграції населення

Зараз з’явилося чимало публікацій щодо ситуації з антимікробною резистентністю в Україні. Наші закордонні колеги змушені були розпочати такі дослідження через те, що на території їхніх країн через війну зараз перебувають біженці з України, які потребують медичної допомоги у зв’язку з інфекційними захворюваннями, — повідомив Микола ХАЙТОВИЧ (Національний медичний університет імені О.О.Богомольця). — Адже, на жаль, виникли проблеми – лікування наших пацієнтів спричинило втрату ефективності нового, щойно виведеного на ринок антибіотика в Німеччині.

Як безпечно доправити живі культури резистентних збудників до референс лабораторій?

Ця процедура давно розроблена й описана. Але, якщо так сталося, що у вашій бактеріологічній лабораторії наразі немає протоколу транспортування зразків, можна звернутися або до регіонального Центру контролю і профілактики хвороб, або до бактеріологічної референс лабораторії ЦГЗ МОЗ України, направивши туди електронного листа. Протокол вам надішлють.

Що до перенесення антимікробної резистентності від тварин до людини?

Існує два основних механізми, яких варто віднести до небезпечних та намагатися уникати цих ризиків, — пояснив Аркадій ВОДЯНИК (ВООЗ). — Перший механізм полягає у тому, що, коли антимікробні препарати дають тварині в процесі її вирощування, залишкові концентрації антибіотиків можуть лишатися не тільки у м’ясних продуктах, а й інших (молоко, яйця тощо). Споживаючи їх, людина матиме експозицію до низьких доз антибіотиків, що спричинятиме резистентність у власної флори, наявної у людей. Шлях боротьби з цим – контроль продуктів на залишкові концентрації АБ-препаратів та усунення можливості утворення цих концентрацій у продуктах тваринного походження.

Другий небезпечний механізм реалізується, якщо тварина за час життя отримує АБ-препарати у тих концентраціях, що не дозволяють залишатися у продуктах тваринного походження, але їхній вплив призводить до селекції резистентних мікроорганізмів, наявних у тваринах. Адже у такому випадку, стає можливим горизонтальне перенесення цих резистентних мікроорганізмів від тварин до людей, які знаходяться з ними у прямому контакті (доглядають, лікують тощо) з ними, а потім і до інших людей.

Вплив обох цих механізмів можна зменшити шляхом обмеження нераціонального використання АБ-препаратів та їх застосування для тварин з метою стимулювання їхнього зростання (це вже заборонено у всіх країнах ЄС).

Крім цього, сенсибілізація низькими дозами антимікробних ЛЗ може ставати причиною тяжких алергічних реакцій у людини.

Резюме

Отже, під час заходу і самими спікерами, і слухачами ставилося багато запитань. Не всі вони сьогодні мають відповіді. Але, якщо узагальнити й говорити про найкоротший шлях до подолання відверто незадовільної ситуації відносно поширення антимікробної резистентності в Україні, найкращим чином підійде відомий всім вислів: успіх можливий за умови політичної на те волі. При цьому варто наголосити, що йдеться конкретно про кожного з нас – від керівництва лікарні, де впроваджується адміністрування АБ-препаратів, лікарів, які призначають антимікробні ЛЗ, до пацієнтів, які мають не лише відповідально споживати ліки, у тому числі антимікробні, але й пам’ятати про профілактику захворювань, зокрема, за допомогою вакцинації.