Організація фармацевтичної послуги в країнах ЄС: досвід розвинених систем

Законодавче регулювання фармацевтичної послуги

У країнах із добре організованою фармацевтичною послугою діють чіткі законодавчі рамки, що визначають вимоги до аптек та фармацевтів. Основні аспекти регулювання включають умови відкриття аптек, вимоги до ліцензування та право власності. Розглянемо декілька провідних країн:

• Німеччина: Діяльність аптек регулюється федеральним законом (Apothekengesetz) та підзаконними актами. В країні запроваджено принцип свободи заснування аптеки – фармацевт має право відкрити аптеку в будь-якому місці, якщо виконує законодавчі вимоги. Водночас закон забороняє власність аптеки стороннім особам: власником аптеки може бути лише дипломований фармацевт (діє заборона на «third-party ownership»). Одному фармацевту дозволено оперувати не більше ніж чотирма аптеками (одна основна і до трьох філій у безпосередній близькості). Таким чином, аптечні мережі у класичному розумінні відсутні – всі аптеки незалежні або невеликі групи під керівництвом фармацевта. Ліцензії на відкриття аптек видаються регіональними органами, спеціальних географічних обмежень (за населенням чи відстанню) немає.
• Швеція: До 2009 року аптечна справа була державною монополією (мережа Apoteket AB). Реформа 2009 року лібералізувала ринок, дозволивши приватним компаніям володіти аптеками. Нині більшість із ~1 400 аптек належать п’ятьом великим мережам, у тому числі іноземним інвесторам. Вимоги до ліцензії встановлює Агентство з лікарських засобів Швеції; обмеження за чисельністю населення чи відстанню між аптеками відсутні – ринок регулюється конкуренцією. Однак кожна аптека повинна мати відповідального фармацевта й дотримуватися стандартів щодо приміщення, наявності асортименту та фахового персоналу. Важливо, що після дерегуляції з’явилась можливість продажу певних безрецептурних препаратів поза аптеками (супермаркетами), хоча частину таких дозволів переглянуто заради безпеки (наприклад, парацетамол знову обмежено в аптеках через зростання випадків передозування).
• Франція: Фармацевтична діяльність суворо регламентована Кодексом громадського здоров’я. Відкриття нових аптек регулюється системою «numerus clausus»: одна аптека може бути відкрита на перші 2 500 мешканців певної громади, і додаткова аптека дозволяється на кожні наступні 4 500 мешканців. В населених пунктах з менш ніж 2 500 жителями нову аптеку можна відкрити лише за виняткових умов (якщо раніше там була аптека або територія вважається «уразливою»). Право власності зарезервоване за фармацевтами: одна особа–фармацевт може володіти тільки однією аптечною ліцензією; аптеки можуть працювати у формі компаній, але контрольний пакет має належати дипломованим фармацевтам. Таким чином, як і в Німеччині, аптеки у Франції залишаються переважно незалежними, під управлінням самих фармацевтів. Органи влади (регіональні агенції охорони здоров’я) здійснюють ретельне планування мережі та видачу ліцензій, щоб забезпечити рівномірний доступ населення до аптек.
• Нідерланди: Модель протилежна французькій – історично Нідерланди не запроваджували жорстких обмежень на відкриття аптек. Немає вимог щодо мінімальної кількості мешканців чи дистанції до найближчої аптеки; ринок пристосовується до потреб громади. Будь-які підприємці можуть інвестувати в аптечний бізнес, тож велика частина аптек об’єднана в мережі, часто під управлінням оптових фармацевтичних компаній. Майже половина усіх аптек входить до складу великих мереж (Alliance Healthcare, BENU тощо). Власником аптеки необов’язково має бути фармацевт, але кожна аптека повинна призначити відповідального керівника-фармацевта. Держава ліцензує аптеки через Міністерство охорони здоров’я, але основне регулювання – через договори з страховими компаніями (див. розділ фінансування). Окремо існує механізм допуску лікарів до відпуску ліків: якщо у сільській місцевості немає аптеки в радіусі ~4,5 км, лікар може отримати дозвіл на самостійне диспансування медикаментів пацієнтам.
• Бельгія: Система комбінує жорстке регулювання з нещодавніми реформами. З 1970-х діє державне планування мережі аптек: встановлено граничну кількість аптек відносно населення і відстаней. Закон визначає, що кількість аптек у місті обмежується співвідношенням населення до нормативного коефіцієнта (наприклад, 1 аптека на 2 000 мешканців у малих містах, на 2 500 – у середніх, на 3 000 – у містах понад 30 тис.). Також застосовуються мінімальні відстані між аптеками (від 1 до 5 км залежно від щільності населення) для уникнення надмірної концентрації. Нині у країні навіть оголошено мораторій на видачу нових ліцензій – відкрити нову аптеку можна тільки шляхом перенесення або злиття існуючих. Власником аптеки за законом має бути фармацевт (або компанія, контрольована фармацевтами), що запобігає проникненню зовнішніх корпорацій. Кожна аптека повинна отримати ліцензію від Федеральної служби охорони здоров’я (після погодження з професійними організаціями) і внестися до реєстру. Дотримання законодавчих вимог контролюють інспектори FAMHP, які можуть застосувати санкції за порушення (наприклад, за недотримання мінімальних вимог до персоналу чи приміщення).

Як бачимо, регуляторні моделі варіюються. Однак усі країни встановлюють високі стандарти якості (щодо зберігання ліків, наявності кваліфікованого персоналу, обов’язкового асортименту тощо) в нормативних актах, забезпечуючи безпеку пацієнтів.

Моделі фінансування та відшкодування

Фінансування діяльності аптек у Європі зазвичай комбінує регульовані ціни на ліки, фіксовані професійні гонорари та оплату за послуги. Розвинені системи прагнуть справедливо винагороджувати фармацевтів за їхню роль, забезпечуючи доступність ліків для пацієнтів.

• Німеччина: Діє система єдиних фіксованих цін на рецептурні ліки по всій країні, встановлена згідно з Постановою про ціноутворення на ліки. Аптеки отримують стандартну націнку: приблизно фіксований збір €8,35 за упаковку плюс 3% від оптової ціни (для рецептів, оплачених страховкою). Така модель гарантує, що в будь-якій аптеці пацієнт сплатить однаково, а конкуренція між аптеками не ведеться за рахунок ціни рецептурних препаратів. Витрати пацієнтів покриваються обов’язковим медичним страхуванням з невеликою доплатою (стандартний ко-платіж €5–10 за рецепт). Доходи аптек формуються в основному з цього регульованого збору; націнки на OTC (безрецептурні) ліки аптеки встановлюють самостійно (ринкове ціноутворення). Додатково аптеки отримують оплату за нічні чергування та виготовлення ліків за індивідуальними рецептами (ці функції субсидуються через перехресне фінансування, закладене в загальний тариф). З 2020 року законом урівняно заборонено інтернет-аптекам надавати знижки на рецепти для німецьких страхових пацієнтів. З 2022 року страховики почали оплачувати нові фармацевтичні послуги, забезпечивши додаткове джерело доходу для аптек.
• Швеція: Фінансова модель тісно пов’язана з державною системою страхування лікарських засобів. Агентство TLV (уповноважений орган) встановлює максимальні відпускні ціни на препарати, що входять до реімбурсації. Пацієнти сплачують частково вартість ліків за регресивною схемою доплат (чим більші сукупні витрати на ліки протягом року, тим менша частка оплати пацієнтом; після ~€240 на рік ліки безкоштовні). Аптека отримує від держави/страхової каси відшкодування різниці між встановленою ціною і доплатою пацієнта. Доходи аптеки формуються з торговельної маржі, закладеної у відпускну ціну (розмір маржі регулюється державою, але механізм дещо складніший, ніж фіксований збір – це погоджена шкала націнок). У пост-монопольний період уряд прагнув зберегти рентабельність сільських аптек: запроваджено «сількові дотації» для забезпечення діяльності аптек у малонаселених районах. Оплата за фармпослуги як окрема стаття у Швеції поки що обмежена (більшість послуг включено в загальну маржу від відпуску ліків). Для стимулювання раціонального використання коштів діє система референтних цін та генеричної заміни: аптеки зобов’язані замінити ліки на дешевший еквівалент, якщо лікар не зазначив протилежного, що підвищило конкуренцію і здешевило терапію. Загалом, фінансова стійкість аптек у Швеції забезпечується високим обсягом відпуску (майже всі рецепти електронні, підвищуючи ефективність, див. розділ 5) та гарантованою компенсацією від держави.
• Франція: Французькі аптеки традиційно отримували дохід у формі регульованої торговельної націнки на ціни ліків, диференційованої за вартістю препарату (регресивна шкала: чим дорожчий препарат, тим нижчий відсоток маржі). Останніми роками модель змінилася – запроваджено фіксовані професійні гонорари за відпуск. З 2015 року частина оплати фармацевта – це фіксований збір за кожну відпущену упаковку ліків (так звані «honoraires de dispensation»), приблизно €1–€2 за одиницю, компенсований страховиком. Відповідно, відсоткова націнка на дорогі препарати була знижена. Такий перехід покликаний відв’язати доходи аптек від вартості ліків і стимулювати увагу до послуги, а не тільки продажу. Окрім цього базового фінансування, страхова каса виплачує премії за досягнення показників якості – наприклад, бонус за досягнення цільового рівня генеричної заміни препаратів. Такі «платежі за результат» були введені угодою між аптечними профспілками і Національною страховою касою. Безрецептурні препарати оплачуються пацієнтами повністю і є ринковим джерелом прибутку (аптеки вільно встановлюють ціни на OTC). Держава регулярно переглядає тарифи й впроваджує нові платні послуги (наприклад, вакцинацію), забезпечуючи аптечній системі стабільність доходів.
• Нідерланди: Унікальна риса – договірне регулювання оплати. В Нідерландах діє ринкова модель медичного страхування: приватні страхові компанії контрактують аптеки. Страховики домовляються з аптеками про розмір оплати за кожен відпущений рецепт і обсяги постачання. Фактично, аптеки отримують фіксований «тариф обслуговування» за рецепт (pharmacy service fee), узгоджений у контрактах, замість чисто регульованої державою маржі. Державний вплив присутній опосередковано: уряд встановлює максимальні оптові ціни на ліки (система референтних цін) і затверджує перелік відшкодованих препаратів (позитивний список) (). В рамках цих меж страховики можуть стимулювати конкуренцію – наприклад, шляхом тендерів на постачання певних генериків (схема «preference policy»). Доходи аптек залежать від умов цих договорів; страхові компанії контролюють витрати, що дозволило стримати ріст фармацевтичних видатків та активно впровадити генеричні препарати. В результаті роль держави зводиться до регулятора цін та якості, тоді як оплата послуг є справою ринку. У сільських районах, де обсяг рецептів недостатній, існує проблема фінансової життєздатності аптек – її частково вирішують дозволом лікарям самим відпускати ліки (замість утримання збиткової аптеки). Загалом, нідерландська модель орієнтована на ефективність: аптеки фактично конкурують за контракти із страховиками (які вимагають високої генеричної заміни та оптимізації терапії), а пацієнти мають доступ до ліків з мінімальними бар’єрами.
• Бельгія: Фінансування аптек схоже на французьке, але зі своїми особливостями. Державне обов’язкове страхування відшкодовує більшість рецептурних ліків, встановлюючи фіксовані відпускні ціни і тариф винагороди фармацевта. Базова маржа аптек на ліки, що відшкодовуються, регульована і має як відсоткову, так і фіксовану компоненти. В останні роки введено фіксований збір за рецепт (близько €4) плюс невелику відсоткову маржу – ця змішана система підтримує доходи незалежно від вартості медикаменту. Пацієнти сплачують ко-платіж (~20% ціни препарату, залежно від соціального статусу), решту аптеці компенсує Національний інститут страхування хвороби (INAMI). Додаткові стимули: як і у Франції, аптекарі отримують премії за досягнення показників (наприклад, за співпрацю у генеричній заміні). Нерецептурні товари складають меншу частку ринку (їх ціни вільні, але конкуренція з парафармацією поза аптекою обмежена, оскільки більшість ліків можна продавати лише в аптеках). У 2017 році запроваджено інновацію – концепція «референтного фармацевта»: пацієнти з хронічними захворюваннями можуть обрати «свого» аптекаря, який складає їхній повний медикаментозний профіль. INAMI виплачує аптеці щорічну суму за ведення такого пацієнта (близько €31), а з 2023 року – також додаткову оплату за поглиблений огляд фармакотерапії пацієнтів з поліпрагмазією (5+ препаратів). Це фактично оплата за комплексний медикаментозний менеджмент. Така модель фінансування стимулює аптекарів до активнішої ролі в контролі терапії, а не лише відпуску ліків. Таким чином, бельгійська система комбінує традиційне товарне відшкодування з оплатою нових послуг, забезпечуючи стійкість аптек і впровадження фармацевтичної опіки.

Тож кожна країна балансує між регулюванням і ринковими механізмами, але спільна мета – доступні ліки для населення і гідна оплата праці фармацевтів.

Ролі та функції фармацевтів у системі охорони здоров’я

Сучасна модель фармацевтичної допомоги в ЄС розширює роль провізора від традиційного відпуску ліків до повноцінної участі у команді первинної медичної допомоги. Фармацевти виконують низку ключових функцій.

• Німеччина: Наразі роль фармацевта стрімко розширюється. У 2022 р. уведено оплачувану послугу «розширена медикаментозна консультація при поліпрагмазії» – фармацевти проводять детальний огляд всіх ліків хронічного пацієнта (що приймає ≥5 препаратів) та надають персональні рекомендації. Ця послуга дозволяє виявити дублювання або взаємодії медикаментів і передати лікарю узгоджений список терапії. Також з 2022 р. фармацевтам законодавчо дозволено робити щеплення від грипу та COVID-19 у аптеках.. Німецькі аптеки активно консультують з питань самолікування: за законом провізори зобов’язані попереджати про можливі ризики та взаємодії навіть при відпуску OTC. Фармацевти також виконують традиційні функції – готують ліки за індивідуальними рецептами, ведуть облік контрольованих речовин. Загалом, роль німецького фармацевта еволюціонує до консультанта з раціональної фармакотерапії, тісно співпрацюючого з лікарями.
• Швеція: Після приватизації аптечної мережі почались спроби інтегрувати аптекарів у первинну ланку. Наприклад, чимало регіонів наймають клінічних фармацевтів у поліклініки та лікарні – вони проводять медикаментозні огляди пацієнтів, особливо літніх, оптимізують призначення спільно з лікарями. У рамках громадських аптек фармацевти консультують відвідувачів щодо ліків, дозувань, побічних дій, допомагають обрати безрецептурне лікування при незначних недугах. Деякі аптеки пропонують послуги вакцинації, запрошуючи медперсонал. Також вони запровадили ряд сервісів: вимірювання артеріального тиску, поради зі здорового способу життя, перевірка наявності повторних рецептів через е-систему. Втім, через відсутність прямого фінансування за ці послуги їхнє впровадження стримується. Нині держава та асоціація аптекарів Швеції працюють над розширенням ролі провізора.
• Франція: Французькі фармацевти останніми роками здобули багато нових функцій у системі охорони здоров’я. Вони ведуть Досьє пацієнта (Dossier Pharmaceutique) – електронну картку, куди автоматично заносяться всі відпущені ліки пацієнта (за згодою), отримали право вакцинувати дорослих проти грипу, COVID-19 та деяких інших інфекцій (пневмокок, правець тощо). За ці щеплення фармацевт отримує окрему оплату від страхової системи. Окрім того, діють програми «Pharmacie de premier recours» – аптекар як перша ланка при легких недугах: з 2022 р. дозволено відпуск деяких антибіотиків без рецепта лікаря за протоколом (наприклад, антибіотик при підтвердженому стрептококовому тонзиліті, коли аптекар проводить швидкий стреп-тест). Ще раніше фармацевтам дозволили проводити експрес-тести в аптеках: вимірювання глюкози, холестерину, скринінг на ангіну (Streptococcus) тощо. У співпраці з лікарями аптеки здійснюють програму «Pharmaceutical interviews» – це серія консультацій з пацієнтами, хворими на астму, діабет, під час початку терапії оральними антикоагулянтами тощо. Мета – навчити пацієнта користуватися інгалятором, дотримуватися режиму лікування, що оплачується страховиком окремим тарифом.
• Нідерланди: В Нідерландах роль громадського фармацевта давно трактувалась широко у понятті «pharmaceutical care» (фармацевтична опіка). Ще з 1990-х аптекарі ведуть для кожного пацієнта профіль ліків і активно відстежують взаємодії та дублювання, консультують пацієнтів з хронічними захворюваннями. Призначати ліки фармацевти не мають права, але діє тісна співпраця з лікарями загальної практики. У сільській місцевості такий лікар може одночасно виконувати функцію аптеки (зберігати і видавати ліки). Фармацевти ж у цих випадках виступають як консультанти. У містах фармацевта включає дрібні послуги – вимірювання тиску, поради з харчових добавок, консультації щодо вибору медтехніки. В останні роки обговорюється надання фармацевтам права вакцинувати чи коригувати дози деяких ліків, але поки що законодавчо цього немає. Загалом у Нідерландах фармацевт розглядається як експерт з ліків у команді первинної допомоги.
• Бельгія: У законодавстві закріплено обов’язок фармацевта надавати фармацевтичну опіку. З 2017 року введено інститут «фармацевта референта» для хронічних пацієнтів: такий фармацевт складає повний Медикаційний план для пацієнта й узгоджує його з медпрацівниками. З 2023 року ця функція розширена – референт-фармацевт проводить медикаментозний рев’ю (огляд) пацієнтів, що приймають багато препаратів, і перевіряє, чи терапія все ще актуальна та безпечна. Це фактично роль клінічного аудитора лікування, яка традиційно була суто лікарською. З 2021 р. їм дозволено проводити швидкі тести на антиген COVID-19 і видавати сертифікати, а з 2023 р. – щепити від грипу. Фармацевти також традиційно залучені до громадських програм.

Тож у передових країнах ЄС фармацевти перетворюються на медичних радників на рівні громади, що інтегрує аптечну службу в систему охорони здоров’я.

Адміністративне управління та ліцензування аптек

• Німеччина: Ліцензування аптек здійснюють влади федеральних земель (регіональні відомства охорони здоров’я). Щоб отримати ліцензію, заявник-фармацевт має відповідати вимогам (диплом фармацевта, благонадійність, відповідне приміщення). Перед видачею ліцензії приміщення аптеки перевіряють на відповідність нормам (площа, наявність необхідного обладнання, зокрема сейфа для наркотичних засобів, приміщення для виготовлення ліків). Німецькі аптеки підлягають регулярним інспекціям з боку фармацевтичних інспекторів земель. Дисциплінарний нагляд за дотриманням стандартів здійснюють і професійні палати фармацевтів. Адміністрування галузі також включає Фармацевтичну федеральну палату та об’єднання аптечних спілок (ABDA), що співпрацюють з урядом у розробці нормативів. Управління мережею як такої немає через відсутність мереж – кожна аптека незалежна, але діє система чергувань (кожна аптека за графіком забезпечує нічні/вихідні чергування). Аптеки можуть здійснювати торгівлю через інтернет (поштову доставку) – для цього потрібен окремий дозвіл. У разі порушень (наприклад, відпуск рецептурних ліків без рецепта або недотримання умов зберігання) ліцензію може бути відкликано органами влади; апеляції розглядають адміністративні суди. Загалом, німецька модель характеризується децентралізованим контролем (на рівні земель) і високими професійними стандартами, закріпленими законодавчо.
• Швеція: Адміністрування аптечної мережі покладено на державне Управління з лікарських засобів (Lakemedelsverket). Після реформи монополії було створено процес видачі ліцензій приватним операторам: будь-яка юридична чи фізична особа може подати заявку на відкриття аптеки, якщо виконає вимоги. Вимоги включають: наявність відповідального провізора, що затверджений Управлінням; гарантування асортименту всіх препаратів з національного формуляру; підключення до електронної системи рецептів; план забезпечення фармопіки. Шведська система не лімітує кількість аптек, але влада контролює географічну доступність. При продажу державних аптек у 2009-2010 рр. було прописано умову збереження аптек у сільських районах (частина аптек залишилась під державним Apoteket AB для виконання соціальної функції). Інспектування аптек здійснюється Управлінням шляхом періодичних перевірок та аналізу звітів. Кожна аптека повинна дотримуватись «Good Pharmacy Practice» – стандартів належної аптечної практики, гармонізованих з ЄС. Важливо, що в Швеції дозволені аптечні мережі без обмежень – кілька великих компаній володіють сотнями аптек, але всі повинні мати ліцензію на кожну точку. Для відкриття нової аптеки підприємець подає заявку, і якщо вимоги виконані, Управління не може відмовити (тобто бар’єрів за відстанню чи насиченістю немає). Окремо контроль якості ліків здійснює Держслужба контролю якості (проводить вибірковий контроль препаратів у аптеках). Інформаційно, шведські аптеки повністю інтегровані з національною електронною системою – Адміністративно це координує E-Health Agency (окреме агентство, яке забезпечує функціонування e-рецептів). Загалом управління в Швеції можна охарактеризувати як ліберальне ліцензування + суворий нагляд за якістю.
• Франція: Тут діє складна система планування і ліцензування аптек під контролем держави і професійної спільноти. Відкриття аптеки можливе лише за наявності вакантної «квоти» населення, тому найчастіше аптеки відкриваються шляхом трансферу ліцензії: коли одна аптека закривається або переїжджає, ліцензія може бути використана в іншому місці (за погодженням з регулятором). Ліцензію видає ARS (Agence Régionale de Santé) – Регіональне агентство здоров’я, після консультації з Орденом фармацевтів (CNOP). Вимоги: заявник – дипломований фармацевт, що пройшов ценз осілості (щонайменше 6 місяців стажу асистентом-фармацевтом); на одну ліцензію – один фармацевт (дозволено партнерство до 4 фармацевтів, але всі мають працювати у тій аптеці). Передача власності аптеки суворо контролюється: продаж можлива тільки іншому фармацевту і з дозволу Ордену. Органи самоврядування – Орден фармацевтів – ведуть реєстр аптек і фармацевтів, здійснюють дисциплінарний нагляд. Інспекцію аптек проводять регіональні фармацевтичні інспектори (держслужбовці МОЗ) та страхові організації (перевіряють правильність відпуску за рецептами). До адміністративних вимог належать обов’язкові мінімальні години роботи (щоб аптека була доступна населення певну кількість годин на тиждень), чергування за графіком, наявність окремого приміщення для виготовлення ліків і консультаційного куточка для клієнтів. Контроль цін на ліки та реімбурсації здійснює Національна спілка страхування (CNAM) спільно з урядом, але це вже фінансове регулювання. В цілому, адміністративна система Франції – це поєднання державного регулювання (через ARS) і професійного самоврядування (через Орден), що разом стежать за дотриманням правил. Така модель забезпечує високий рівень якості аптечних послуг, хоча й робить систему менш гнучкою до ринкових змін.
• Нідерланди: Управління аптечною справою більш ринкове. Ліцензування як окремий інструмент мінімальне: фармацевтичну діяльність можуть здійснювати суб’єкти, що відповідають вимогам Закону про лікарські засоби (Geneesmiddelenwet). Цей закон вимагає, щоб в кожній аптеці був відповідальний управляючий фармацевт, зареєстрований у Фармацевтичному реєстрі (BIG-register), і щоб аптека дотримувалась належної практики (технічні вимоги до зберігання ліків, наявності холодильника, сейфа тощо). Без обмежень щодо відстані чи населеності, нові аптеки можуть відкриватися вільно – достатньо повідомити регулятора (Inspectie Gezondheidszorg) про початок діяльності. Цей Інспекторат охорони здоров’я і молоді (IGJ) здійснює нагляд за якістю: проводить аудити аптек, перевіряє виконання стандартів (наприклад, чи аптекарі ведуть досьє пацієнтів, чи правильно відпускають наркотичні засоби – все це прописано в керівних документах). Аптечні мережі у Нідерландах розвинуті, і частина управлінських функцій (стандартизація процесів, внутрішній контроль якості) виконується центральними офісами цих мереж. Проте відповідальність перед законом несе конкретний провізор, що очолює аптеку. Регулювання лікарів-диспансерів: Міністерство здоров’я може видати лікарю дозвіл на відкриття аптеки при практиці, якщо поблизу (>4,5 км) немає звичайної аптеки. Це зроблено для забезпечення доступу до ліків у віддалених районах. Контроль за лікарями-диспансерами також здійснює IGJ. В цілому, нідерландська система адміністративно довіряє ринку і професійній відповідальності: від аптек очікується самостійне дотримання високих стандартів, а держава втручається лише при порушеннях. Це вимагає від фармацевтичних мереж належної внутрішньої організації – і великі гравці (наприклад, Alliance Healthcare) мають власні відділи якості, що готують аптеки до інспекцій.
• Бельгія: Адміністративне управління тут найбільш централізоване. Ліцензії на відкриття аптек видає Міністр охорони здоров’я на національному рівні (за поданням Федеральної агенції лікарських засобів – FAMHP). Як згадувалося, нові ліцензії наразі не видаються через мораторій – тож в адміністративному порядку схвалюються лише трансфери аптек (перенесення місця розташування) або злиття. При перенесенні аптеки слід дотриматися «зони ексклюзивності» 1,5 км – нове місце не може бути надто близько до наявної аптеки. Ведеться публічний реєстр ліцензій і поданих заяв на перенесення, щоб всі зацікавлені бачили, де плануються нові аптеки. Контроль якості і законності покладено на інспекторів FAMHP (перевіряють дотримання правил зберігання, журналів тощо) та на регіональні комісії при МОЗ. Особливістю є участь професійних об’єднань: заяви на ліцензію розглядаються за участі представників Королівського союзу фармацевтів Бельгії (APB), щоб врахувати думку спільноти. Вимоги до приміщення: аптека має бути стаціонарною, площею не менше ~50 м², обладнаною для зберігання (холодильник, сейф), забезпечувати доступність для осіб з інвалідністю. Вимоги до персоналу: постійна присутність відповідального фармацевта або його заступника; один фармацевт не може одночасно керувати більше ніж однією аптекою. Дисциплінарні питання (порушення етики, наприклад реклама рецептурних препаратів) розглядає спецкомісія при Ордені фармацевтів. Таким чином, бельгійська система – високо регламентована: кількість і розташування аптек плануються державою, а професійний нагляд здійснюється у тісній співпраці МОЗ та фармацевтичних асоціацій. Це забезпечує рівномірну мережу аптек (≈1 аптека на 2 000 населення, одна з найвищих в ЄС) та високий рівень довіри до аптек з боку суспільства.

Отож більшість цих країн мають обов’язкову вимогу ліцензування аптек і призначення відповідального фармацевта. Обмеження власності та мереж: суворі в Бельгії, Франції, Німеччині (жодних сторонніх власників, обмеження кількості аптек на власника); відсутні в Нідерландах, Швеції (де дозволені великі корпоративні мережі). Планування мережі: потужне у Франції, Бельгії (демографічні нормативи), відсутнє у Нідерландах, Швеції, Німеччині (там ринок саморегулюється, хоча в Німеччині є «приховане» обмеження через вимогу фармацевта-власника). Контроль якості скрізь здійснюється державними інспекціями, але також значну роль грають професійні органи (особливо у Франції, Бельгії).

Висновок: різні моделі мають свої переваги: жорстко регульовані системи гарантують рівномірний доступ і запобігають комерціалізації, тоді як ліберальні моделі можуть швидше реагувати на попит і впроваджувати інновації (але потребують сильного саморегулювання професії).