Трансплантологія в Україні: з дня сьогоднішнього дивимось у завтра

Доповіді передувала коротка документальна кінострічка, яку Борис Тодуров демонструє всім іноземним колегам під час наукових форумів. У стрічці – реальні кадри роботи трансплантбригади під час війни. Ця коротка розповідь вражає навіть українців, що вже казати про закордонних колег, які ніколи не жили й не працювали в умовах війни, коли неможливо передбачити, що станеться наступної миті, тож треба бути готовим до усього.

Трансплантологія в Україні: початок нової ери

Життя людини — що може бути важливішим?!

Ми всі були свідками розвитку цієї важливої медичної галузі в нашій країні. Нерідко драматичного, але запам’ятаються звершення, бо вони – це людські життя й незалежність. Так, саме незалежність, бо Україна з 2020 року більше не відправляє своїх пацієнтів для пересадження органів за кордон, а відтак, наші пацієнти не мусять чекати, поки закордонна клініка візьме їх на операцію, це можна зробити вдома. Отже, цей напрямок останніми роками розпочав новий відлік часу. 

Перший – в усьому перший!

Інститут серця усі 17 років своєї діяльності залишається флагманом української кардіології та кардіохірургії. Тут оперують найскладніших пацієнтів. Минулого року було проведено 6500 операцій, що є абсолютним рекордом для України.

З 2014 року в Інституті оперують багато важких поранених. Цим досвідом фахівці діляться з колегами, у т.ч. на міжнародних конференціях, де цей досвід, певна річ, є дуже затребуваним. Лише за один минулий рік закордонній фаховій аудиторії було представлено дев’ять презентацій щодо бойових поранень серця, грудної клітки та легень.

Інститут серця є також центром трансплантології, де виконується найбільша кількість трансплантацій серця дорослим та дітям в Україні. Тут також пересаджують нирки, печінку та виконують комплексні трансплантації.

За даними МОЗ України, станом на січень 2024 року на трансплантації очікують майже три тисячі хворих, з них близько 500 осіб потребують пересадки серця.

В Україні нині пересаджують комплекс серце-легені, підшлункову залозу, а от спроби трансплантації легень поки не досягли успіху, та наші спеціалісти навчаються у найкращих центрах світу. Тож, успіх і у цьому напрямку – справа часу.

Трансплантації серця

Драматичний шлях трансплантології, що пройшло людство

Трансплантація серця сьогодні залишається єдиним радикальним способом лікування термінальної стадії серцевої недостатності.

Борис Тодуров нагадав, що спроби лікувати таких хворих розпочалися ще минулого сторіччя й першу в світі успішну пересадку серця людині виконав Крістіан Бернард 1967 року. На жаль, реципієнт не прожив тоді навіть місяця, адже у той час ще не знали чим і як запобігти відторгненню імплантованих органів.

У 1971 році зі 170 прооперованих хворих вижили лише 24 пацієнти. Циклоспорин був відкритий лише у 1972 році, і відтоді тривалість та якість життя пацієнтів після трансплантацій змінилися кардинально!

Отже, ці революційні зміни в трансплантології дозволили використовувати її у багатьох клініках по всьому світу.

В Україні перша трансплантація серця відбулася у 2001 році. Деякі прооперовані в Україні пацієнти прожили після операції понад десять років. Один з пацієнтів – Едуард Соколов – понад 17 років. В Європі середній термін життя після трансплантації – 12,6 років.

Потреби та можливості

«Маємо великий борг перед нашими пацієнтами, бо сьогодні в загальній структурі летальності відсоток смертей від серцево-судинних захворювань – майже 70%», — констатує Борис Тодуров.

Він також повідомив, що сьогодні понад 100 000 хворих в Україні знаходяться в III-Ⅳ функціональному класі серцевої недостатності. Потенційно – це хворі, як потрапляють до листа очікування трансплантації серця або певні альтернативні методи. 

В Україні зростають не лише кількість та якість, а й «географія» трансплантацій

– Під час війни наші спеціалісти, завдяки наявній ліцензії та відповідного наказу МОЗ, також отримали можливість, проводити трансплантації не лише у стінах Інституту, тож використовуємо цей дозвіл досить активно й оперуємо у різних куточках України.

Це дуже непросто, адже нашій кардіохірургічній бригаді доводиться ставати «бригадою вантажників», щоб зібрати все необхідне обладнання (це майже тонна обладнання!), включно з апаратами штучного кровообігу, відсмоктувачами, ЕКМО тощо, та вирушаємо для проведення трансплантації серця у якийсь з регіонів України.

Більш як половина трансплантацій, що були зроблені минулого року, відбулися саме у регіональних центрах – в Одесі, Львові, Житомирі, Кропивницькому, Полтаві та навіть у Сумах, хоч це й доволі велика відстань від Києва.

Але ми свідомо «ускладнюємо собі життя», оперуючи у незнайомих (а часто й не надто пристосованих) операційних, адже завдяки такій «географії» трансплантацій фахівці Інституту не лише рятують життя людям, а ще й навчають та мотивують колег з регіональних центрів. Так, наприклад, після проведеної трансплантації серця у Сумській клініці, колеги впровадили там кардіохірургічні операції рутинно, хоч раніше цього не робили.

Отже, коли колеги в інших клініках країни отримують від наших досвідчених хірургів цей досвід, вони починають вірити у свої сили. Звісно ж, багато чому ще потрібно вчитися, тож вони делегують до нас свої майбутні трансплантбригади для навчання. Отже, головне – бажання розвиватися й віра в себе! Саме така мотивація й сприяє тому, що в регіонах останнім часом з’являється все більше кардіологічних та трансплантологічних центрів. 

Лікуємо, винаходимо, навчаємо та навчаємось

Спеціалісти Інституту не лише навчають, а й навчаються самі – в провідних світових клініках. Цей досвід дозволяє удосконалити практику.

Але ми не просто копіюємо, а намагаємося адаптувати й удосконалити отримані знання й навички відповідно до наших потреб.

Так, наприклад, п’ять років тому ми впровадили американський досвід щодо відбору донорів – тепер середній вік донора зменшився з 57 до 47 років. Але через дефіцит донорських сердець в Україні та великий лист очікування (у такому в Інституті близько 200 реципієнтів, і він «оновлюється» кожні півтора року, бо такі пацієнти помирають чи не щодня, бо їхній час в очікуванні пересадки дуже обмежений), кардіохірурги оперують і донорські серця, якщо виявляють в серці донора ваду, яку можна усунути хірургічним шляхом. Такі серця медики називають «маргинальними». Всі хворі, яким трансплантували такі серця, вижили й мають хорошу якість життя.

Ще один метод збільшення кількості трансплантацій – це використання регіональної перфузії для донорів. Коли, наприклад, донор має високі показники адреналіну, норадреналіну, низький тиск, ознаки серцевої недостатності тощо, то раніше ми таке серце не розглядали б як донорське. Зараз через штучний кровообіг виконуємо перфузію протягом кількох годин, нормалізувавши всі показники. Після такого втручання не лише серце, а й печінка та нирки стають придатними для трансплантації.

Крім того, тепер ми можемо використати довший ішемічний час. Якщо раніше час доставлення серця не мав перевищувати трьох годин, нині ж, після інтенсивного навчання у Стенфорді, Вандербілті, Лос-Анджелесі та Сан-Франциско, ми змогли перейти на нові стандарти, що дозволяють подовжити цей час до шести (!) годин. Тому, більше немає потреби доправляти реципієнта у віддалені регіони, де знаходиться донорське серце, ми маємо можливість привозити такі серця у Київ, аби виконувати трансплантації вже більш безпечно – у стінах Інституту.

Дитячі трансплантації серця

Для України – це унікальний досвід

Інститут серця – єдина клініка в Україні, яка виконує такі операції. Минулого року відбулося 7 трансплантацій дітям: «Всі щасливі, бо операції успішні», — такою позитивною новиною, на завершення своєї лекції поділився Борис Тодуров.

Зокрема, він розповів про «символ української трансплантології» – чарівну дівчинку Соломійку з Волині, упізнавану тепер не лише в Україні. Минулого року вона отримала серце від 4-річного хлопчика Юрчика Сотникова з Рівного. Мама Юрчика – лікарка-анестезіолог. Вона розуміла, що після розриву артерії головного мозку шансів вижити у її дитини немає. Пані Катерина також знала, що органи її сина можуть врятувати життя іншим діткам й сама зателефонувала до Інституту:

«…Коли ми заїжджали в операційну, вона взяла мене за руку й сказала: нехай у вас все вийде… І я пообіцяв їй, що наступного дня, як тільки лише Соломійка прокинеться, ми дамо їй можливість послухати серце її сина, яке врятувало тепер Соломійку… Ми виконали обіцянку – жінка змогла послухати серце свого сина, а Соломійці подарувала його улюблену іграшку, сказавши, що тепер у неї є янгол-охоронець Юрко, який завжди буде поряд, все її життя …».

Нині Соломійка школярка, активний тіктокер та блогерка, яка пропагує українську трансплантологію.

Резюме

Підсумовуючи, Борис Тодуров зауважив, що Інститут серця може пишатися своїми результатами, які майже співставні зі світовими – середня виживаність після трансплантації по Європі. Натомість лікарі закладу завжди раді ділитися своїм досвідом й запрошують до своїх операційних усіх колег, кому необхідні сучасні знання та практичні навички у цьому напрямку.

А тим часом спеціалісти Інститут опановують нові операції. Минулого року виконали першу симультанну трансплантацію комплексу серце-нирка хворому, який 20 років був на діалізі. Отже, зараз пацієнт надолужує все, чого був позбавлений всі ці роки.

Отже: «Трансплантологія – це не наука про забір органів або експлантацію. Це – наука про збереження і порятунок життя безнадійно хворих людей», — такими словами Борис Тодуров завершив свою лекцію, присвячену State-of-art української трансплантології.