- Категорія
- Бізнес
У законодавстві про відпустки суттєві зміни: акцент на колективні та трудові договори
- Дата публікації
- Кількість переглядів
-
596
Нещодавні законодавчі нововведення щодо відпусток значно змінили деякі сталі підходи у регулюванні порядку їх надання. Що зміниться і чи не обмежаться при цьому права працюючих?
Сергій МАЛОВИЧКО, заступник голови з правової роботи Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоровʼя України, адвокат.
Наприкінці листопада був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питаньʼ від 22.11.2023 р. № 3494-IX (далі Закон №3494), який набув чинності 24.12.2023 р. Закон №3494 запровадив як нові правила надання деяких видів відпусток, так і новий порядок перенесення вихідних і робочих днів.
Трудовий договір також регулюватиме тривалість відпусток та порядок їх надання
Згідно зі змінами, внесеними Законом № 3494 до ч. 2 ст. 76 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП), та до ч. 1 ст. 5 Закону України ʼПро відпусткиʼ від 15.11.1996 р. (далі Закон про відпустки) тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання можуть встановлюватися не лише нормативно-правовими актами України, як це було раніше, але і трудовим та/або колективним договором.
Нагадаю, що до щорічних додаткових відпусток, згідно частині 1 статті 4 Закону про відпустки віднесені:
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці
- додаткова відпустка за особливий характер праці:
- окремим категоріям працівників, робота яких повʼязана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоровʼя, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Наприклад, для фармацевтів, асистентів фармацевтів та завідувачів аптек, максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки за вказаним Списком складає 7 календарних днів.
- працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
В останньому випадку це, наприклад, додаткова оплачувана щорічна відпустка тривалістю 3 календарних дні, яка встановлена пунктом ʼнʼ ч. 1 ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоровʼя за безперервну роботу (понад три роки) на посадах та у закладах (на територіальних ділянках) вказаних у цій нормі. А саме: лікарі дільничних лікарень, головні лікарі та лікарі амбулаторій, розташованих у сільській місцевості, дільничні лікарі-терапевти, лікарі-педіатри, дільничні медсестри територіальних ділянок поліклінік (поліклінічних підрозділів) та дільничні медичні сестри амбулаторій, лікарі загальної практики (сімейні лікарі) та медичні сестри загальної практики — сімейної медицини, завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, керівники амбулаторій та відділень сімейної медицини, медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, медичні працівники оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги.
Умови праці – однакові, тривалість щорічної відпустки – різна?
Різна тривалість щорічної відпустки за однакових умов праці могла бути й раніше - за визначених Законом про відпустки умов. Це узгоджувалося і з вимогами ст. 45 Конституції України, згідно з якою мінімальна тривалість оплачуваної основної щорічної відпустки, а також інші умови здійснення цього права визначаються саме законом.
Запроваджений Законом № 3494 підхід не узгоджується з принципом юридичної визначеності, оскільки створив питання без відповідей: у яких випадках тривалість зазначених відпусток встановлюється законодавством, а в яких – колективним чи трудовим договором, в яких – законодавством і згаданими договорами? Принцип правової визначеності потребує чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. Про все це у своїх висновках до законопроєкту зауважували і Головне науково-експертне управління, і Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України, але враховано не було.
Що буде з невикористаними відпустками за минулі роки
Щорічні відпустки не втратяться. Втім на період дії ВС залишені як право роботодавця обмежувати тривалість щорічної основної відпустки працівнику 24 календарними днями за поточний робочий рік, так і вимога надання днів, які перевищують зазначені дні відпустки вже після припинення або скасування ВС (ст.12 Закону України ʼПро організацію трудових відносин в умовах воєнного стануʼ (далі Закон № 2136).
Закон №3494 додатково наділив роботодавця правом приймати рішення надавати невикористані дні такої відпустки без збереження заробітної плати. Дане нововведення не застосовується до керівних працівників закладів освіти та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників. Проте, згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод для усіх громадян. Федерація професійних спілок України з цього приводу звернулася до Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо подання до Конституційного Суду України про відповідність окремих положень Закону № 3494 Конституції України.
Тож очікуємо на реакцію омбудсмена.
Також, згідно з оновленою редакцією ч.2 ст.12 Закону № 2136, у період дії ВС роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).
Чи оплатять усі дні невикористаних щорічних відпусток
Рішення з цього приводу є, але воно не всіх влаштує. Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону про відпустки за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією, але за умов, що тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не була менше ніж 24 календарних дні.
Закон № 3494 додав до цієї статті нову норму, відповідно до якої працівникам призваним на:
- строкову військову службу
- військову службу за призовом осіб офіцерського складу
- військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період
- військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, —
за їх бажанням та на підставі заяви виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Проте скористатися таким новим правом зможуть далеко не всі з перелічених осіб, оскільки відповідна заява працівником має бути подана не пізніше останнього дня місяця, в якому працівник був увільнений від роботи у зв’язку з призовом на військову службу. Тобто це норма про недавні та майбутні випадки (ч.2 ст.24 Закону про відпустки).
Також, у разі звільнення, за роботодавцем залишений обовʼязок провести з працівником остаточний розрахунок у день звільнення, що передбачає виплату компенсації й за всі невикористані дні вказаних відпусток (ч.1 ст.116 КЗпП та ч.1 ст.24 Закону про відпустки).
Зміни торкнулися й соціальних відпусток
Одноразова оплачувана відпустка при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) тепер має бути надана не пізніше трьох місяців з дня народження дитини (ст.77-3 КЗпП). Раніше це не було обмежено будь-яким терміном.
Право на таку відпустку надано працівникам:
- чоловіку, дружина якого народила дитину
- батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Законом № 3494 визначено, що на підтвердження зазначених обставин достатньо заяви матері дитини та свідоцтва про народження дитини, в якому має бути зазначена відповідна інформація про батька
- одній з таких осіб: бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за нею, мати (батько) якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком). Підставою для надання такої відпустки згідно із Законом №3494 зазначена заява одинокої матері (одинокого батька) дитини.
Відпустка при народженні дитини надається лише одній з вказаних осіб.
Тривалість відпустки без збереження зарплати обговорюється з роботодавцем
Змінами до ст.84 КЗпП та ст. 26 Закону про відпустки, за погодженням з роботодавцем працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати (за сімейними обставинами та з інших причин) на обумовлений сторонами термін, але не більше 30 календарних днів на рік. Але протягом періоду дії ВС у цьому питанні превалюють приписи ч.3 ст.12 Закону № 2136, згідно з якими роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження терміну.
Також на період загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження терміну. Її тривалість визначається угодою сторін.
Перебування у зазначених відпустках без збереження заробітної плати не зараховуватиметься до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Право на додатковий відпочинок після звільнення з військової служби
Згідно з новим п. 20 частини 1 ст. 25 Закону про відпустки працівникам, які приступили до роботи після звільнення з військової служби у зв’язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації, за їх бажанням в обовʼязковому порядку має бути надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 60 календарних днів.
Період перебування у такій відпустці буде включений до страхового (пенсійного) стажу (ч.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).
Уряд вже не рекомендуватиме перенесення свят та вихідних
До набуття чинності Законом №3494 згідно зі ст. 67 КЗпП, з метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів, перелічених у ст. 73 вказаного Кодексу, а також раціонального використання робочого часу Кабінет Міністрів України був наділений правом рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено пʼятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.
Роботодавець у разі застосування таких рекомендацій Уряду видавав відповідний наказ, який попередньо погоджував з профкомом.
Відтепер, за новою нормою ст. 67 КЗпП Кабінет Міністрів України позбавлений такого права.
Згідно з новими правилами, перенесення вихідних та робочих днів, крім випадків, встановлених самим Кодексом, визначається трудовим та/або колективним договором. Якщо про це в колективному договорі не буде зазначено, тоді таке перенесення здійснюватиметься згідно з наказом (розпорядженням) роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі її відсутності — з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників.
Та як відомо, на період дії воєнного стану перенесення вихідних та робочих днів не застосовується (ч.6 с. 6 Закону № 2136).
Тобто ці зміни — більше на майбутнє.