Костянтин Косяченко: «Професійні стандарти поступово витіснять з галузі працівників без фармосвіти»

Про це – розмова з доктором фармацевтичних наук, професором, Заслуженим працівником фармації України Костянтином КОСЯЧЕНКОМ.

Чи потрібні «свої правила»

... професійні стандарти охопили нові професії в галузі фармації, яких раніше в Україні не було, зокрема, це стосується професіоналів з фармаконагляду, а в системі охорони здоров’я нарешті визначено місце й функції клінічного фармацевта.

Наскільки актуальним на сьогодні є затвердження професійних стандартів у сфері фармації?

Україна наближається до членства в ЄС і слід врахувати, що в усіх країнах Європи роботодавці розробляють і встановлюють вимоги для професіоналів та спеціалістів визначених професій через затвердження професійних стандартів. Це установчий документ, в якому прописані всі практичні навички, компетенції, якими повинен володіти будь-який працівник. Тому в Україні організація роботодавців у сфері фармації також взялася за підготовку таких стандартів.

Ця робота була розпочата ще до війни, зі зрозумілих причин процес загальмувався, але не зупинився. Хоча працювати доводилося в надскладних умовах: дехто з фахівців був за кордоном, дехто — на територіях під постійними обстрілами, але всі робили свою справу. Було створено 6 робочих груп, які розробляли 6 професійних стандартів – «фармацевт», «промисловий фармацевт», «клінічний фармацевт», «асистент фармацевта», «експерт з оцінки медичних технологій» та «професіонал з фармаконагляду». Більшість з них стосується виключно фармацевтичної діяльності, хоча стандарти з оцінки медичних технологій та фармаконагляду можуть знадобитися й іншим професіям.

Також важливо зазначити, що професійні стандарти охопили нові професії в галузі фармації, яких раніше в Україні не було, зокрема, це стосується професіоналів з фармаконагляду, а в системі охорони здоров’я нарешті визначено місце й функції клінічного фармацевта.

Освітні стандарти теж буде оновлено

Для підготовки таких спеціалістів буде затверджено й нові освітні стандарти?

Професійний стандарт є основою для розробки освітніх програм, оскільки у вишах мають готувати майбутніх спеціалістів таким чином, аби вони відповідали вимогам роботодавців. Після затвердження професійних стандартів, освітні програми у вишах має бути оновлено з метою досягнення їх повної відповідності. Адже навчальний заклад присвоюватиме кваліфікацію спеціалісту чи фахівцю саме на основі професійних стандартів. Тобто останні стануть не тільки допуском до роботи у певній сфері, а й основою діяльності навчальних закладів, які готують таких спеціалістів.

Допуск до роботи – тільки після підтвердження кваліфікації

Чи вплинуть нові професійні стандарти на організацію БПР фахівців у сфері фармації?

Я вважаю, що вплинуть. Наразі не існує вимоги щодо підтвердження кваліфікації під час атестації фармпрацівників, допуск до роботи гарантує отримання диплома. Однак після того, як будуть створені кваліфікаційні центри, випускник, щоб працювати в галузі, повинен буде підтверджувати кваліфікацію. БПР сьогодні також не передбачає оновлення допуску до роботи через підтвердження кваліфікації, однак з часом певні зміни відбудуться.

Якщо, наприклад, раніше фармпрацівнику, котрий кілька років не працював у своїй сфері, не підвищував кваліфікацію, потрібно було пройти атестацію, щоб отримати допуск до роботи, то після затвердження професійних стандартів, йому доведеться пройти атестацію саме у кваліфікаційному центрі, щоб повернутися у професію. Це інструмент, який працює в усьому світі і дає можливість роботодавцю виявити рівень кваліфікації працівника, якого він братиме до себе на роботу.

Коли запрацюють кваліфікаційні центри?

Все залежить від політичної волі тих, хто цим займатиметься. Хоча це дуже непростий процес, однак я сподіваюся, що профільні виші та коледжі зацікавлені стати кваліфікаційними центрами, тож не відкладатимуть організацію цього процесу і проходження відповідної акредитації у Національному агентстві кваліфікацій.

При цьому слід зауважити: для кваліфікаційних центрів мають бути затверджені досить жорсткі вимоги і абсолютно прозорі умови їх створення та діяльності, щоб це не стало формальністю. Все має відповідати європейським вимогам — як процес створення таких центрів, так і розробка адекватних запитань для підтвердження кваліфікації працівників, відсутність конфлікту інтересів тощо.

«Революції» не буде

Чи закладено у самі стандарти щось зовсім нове, а можливо, і неочікуване для працівників галузі?

На мою думку, «революції» не буде. Це швидше наближення до європейських вимог ринку праці. Раніше в Україні вимоги до професіоналів також були прописані, але не структуровані й не впорядковані. Деякі з них застаріли, адже час від часу переписувалися ще з радянських документів. Нині ж чітко виписано, що повинен знати фармацевт чи асистент фармацевта, які професійні навички він має здобути, щоб відповідати сучасному ринку праці. Відповідно кожен фахівець це розумітиме, а навчальні заклади своєю чергою плануватимуть, як підготувати такого спеціаліста.

Наприклад, більше уваги повинно бути приділено не якимось загальним навичкам і знанням, а тому, що потрібно на практиці. Зокрема, для провізора важливо отримати більше знань з фармацевтичної опіки чи клінічної фармакології. Щоб він був не «продавцем» в аптеці, а консультантом. Дуже багато змінилося і в роботі промислового фармацевта – сучасне виробництво стало інноваційним, тож і знання мають бути відповідними.

Попереду – чергове оновлення

Україна хоч і повільно, але наближається до прийняття вимог Належної аптечної практики, у всьому світі компетенції фармацевта розширюються. Чи передбачають це нинішні професійні стандарти?

Безумовно. Адже якщо раніше говорили, що фармацевт (нині асистент фармацевта) не може завідувати аптечним пунктом, то сьогодні це вже реалії багатьох аптечних закладів, особливо у сільській місцевості. Тож для асистентів фармацевта сьогодні вкрай необхідні знання і навички організації економіки фармації тощо. І в професійних стандартах враховані сьогоднішні реалії, розширені вимоги для спеціалістів. До того ж передбачено, що кожні 5 років професійні стандарти можуть переглядатися, доповнюватися тощо. За тією ж процедурою, що й затверджуються. Роботодавці можуть виходити з такою ініціативою.

Останнє слово – за кваліфікаційними центрами

Як фармацевтична спільнота сприйняла новацію, чи було активним обговорення професійних стандартів?

Так, обговорення було, зокрема, через анкетування. Втім, якщо бути зовсім відвертим, ще не всі до кінця розуміють навіщо їм така «планка». Тому професійні стандарти більше стосуватимуться не нині працюючих, а майбутніх спеціалістів галузі. Ніхто кардинально не змінюватиме правила «на марші» для тих, хто вже отримав допуск до роботи.

Але якщо наприклад, фармацевт працює в аптеці і раптом захоче стати промисловим фармацевтом, то керівник заводу вже вимагатиме у нього підтвердити відповідну кваліфікацію у кваліфікаційному центрі. За результатами тестування роботодавець вирішить, чи приймати такого фахівця до себе на роботу. Або ж лікар захоче обійняти посаду професіонала з фармаконагляду чи експерта з оцінки медичних технологій – маршрут той самий.

Коли функціонуватимуть кваліфікаційні центри, не буде такого, щоб керівник підприємства встановлював якісь свої додаткові іспити. Потрібно буде лише пред’явити підтвердження кваліфікації у відповідному кваліфікаційному центрі. Поки їх немає, все буде як раніше.

Чи зацікавлені в новації роботодавці

Нині в аптеках працюють лікарі, медсестри, особи без фармацевтичної чи медичної освіти. Вони як і раніше зможуть працювати, якщо мають відповідні навички, напрацьовані досвідом?

Ні, в жодному разі, оскільки у стандартах чітко прописані вимоги щодо наявності фармацевтичної освіти. Роботодавець не матиме права тримати їх на робочому місці, вони не зможуть виконувати функції, передбачені професійним стандартом, оскільки йому не відповідають. Інакше роботодавець нестиме відповідальність за таке порушення. Тож частина працівників без фармацевтичної освіти «відсіються» з ринку праці, або будуть змушені отримати відповідну освіту й підтвердити свою кваліфікацію.

Тобто ситуація в цілому зміниться. Нині вже й заочну фармацевтичну освіту не можна здобути одразу після закінчення школи – така вимога освітнього стандарту. Втім, я вважаю, що з’явиться нова можливість – навчання на вечірній формі. Зміни відбудуться не одразу, вони будуть поступовими, але головне, що вони упорядкують ринок праці. В усьому світі у цьому зацікавлені роботодавці.

А у нас? Багато хто стверджує, що власники мереж більше зацікавлені в продажах, а не в надані фармпрослуг професіоналами.

На жаль, така думка сформувалася, але я б не сказав, що це завжди так. Звісно, власники аптечних мереж зацікавлені в прибутках, водночас вони хочуть мати професійні кадри. Але для виконання плану продаж «ефективні» менеджери дійсно можуть жертвувати якістю надання фармацевтичних послуг. На жаль, це реальність. Але я впевнений: якщо більшість аптечних закладів почнуть фінансуватися НСЗУ через участь у програмі реімбурсації (до речі, вона невпинно розширюється), на перший план вийде надання фармпослуги, а не просто продаж лікарського засобу. Для цього потрібні будуть висококваліфіковані професіонали. Бо конкуренцію виграє той заклад, який зможе надати якісну послугу клієнту.

Нещодавно з вуст парламентарів пролунала ініціатива щодо внесення зміни у ліцензійні вимоги: аптеки, які хочуть працювати в лікарнях, обов’язково мають бути у програмі «Доступні ліки».

Поки що невідомо, чи втілиться така ініціатива в Україні. Однак подивіться на європейських сусідів. У Польщі аптека не може отримати ліцензію, якщо не візьме на себе зобов’язання працювати в програмі відшкодування. І в нас так має бути. На першому етапі участь у програмі реімбурсації дійсно була добровільною. Більшість з тих, хто спробував, працюють у програмі надалі, однак дехто досі ухиляється від «зайвих клопотів». Але бізнес має бути соціально відповідальним, тим більше у такій чутливій сфері як забезпечення доступності ліків для населення. Тому я підтримую цю ідею.

Доступність ліків – не на шкоду якості послуг

Нині активно обговорюють ще одну ініціативу — мобільні аптечні пункти на територіях, де дійсно виникають проблеми з доступністю ліків. Та дехто вважає, що це негативно позначиться на якості надання фармпослуг.

Така ініціатива народилася у зв’язку з критичною ситуацією в країні — на частині територій через окупацію, обстріли, руйнування, втрачено доступ населення до охорони здоров’я, медикаментозного забезпечення. Тож треба зробити все, щоб виправити ситуацію. І ніхто при цьому не збирається поступатися вимогами професійного стандарту, навпаки, він стає ще важливішим, щоб працівник, який відпускатиме лікарські засоби, мав високий рівень кваліфікації, міг надати консультацію, якісно виконати свою роботу. І тоді не буде різниці, де він працює – у стаціонарному закладі, чи в мобільному аптечному пункті.

Хто контролюватиме професіоналізм

Що буде з працівником, який порушив професійні стандарти, наприклад, «нав’язав» відвідувачу косметичний засіб чи харчову добавку замість необхідних йому ліків?

Він втратить підтвердження кваліфікації за такі дії, тож переконаний, що кожен працівник як то кажуть сто разів подумає перш ніж піти на такий ризикований крок. На разі процедури позбавлення кваліфікації ще не прописано, але це неодмінно буде зроблено.

До того ж спільнота очікує запровадження професійного самоврядування, у співпраці з яким ці питання вирішуватимуться так, як це відбувається у світі. Безперечно, це можливо, коли відповідний закон буде не формальним. Тоді професіонали самі визначатимуть правила діяльності, відстоюватимуть гідність професії, і себе у ній. Я впевнений, що професійне самоврядування підтримає запропоновані професійні стандарти. Ми йдемо в Європу, тож і робитимемо так, як це роблять європейці. Професійні стандарти регулюватимуть професію.

Наскільки європейські держави втручаються у процес регулювання фармацевтичного бізнесу?

Переважно цим займаються самоврядні організації. Наприклад, у Польщі – Фармацевтична палата, у Данії – Асоціація фармацевтів, яка, до речі, навіть є власником навчальних закладів, котрі готують спеціалістів для галузі. Регулювання з боку держави – не найкращий варіант, однак вона повинна встановити чіткі правила, аби громадяни отримали якісну допомогу. А вже потім професіонали повинні ці правила оцінювати, обговорити як їх дотримуватися й виконувати. Чим більше держава віддаватиме важелів регулювання професіоналам, тим краще. Це еволюційний процес, який зрештою буде на користь і пацієнту, і державі.