Петро Багрій: «Вітчизняна фарма – скарб держави, і не лише в скрутні часи»

Про це – розмова з президентом асоціації «Виробники ліків України» Петром Багрієм.

Перелаштовуватися довелося всім

Які уроки війни винесли для себе фармвиробники?

– Під час війни, як і в розпал пандемії COVID-19, коли виникли проблеми з постачанням ліків, порушенням логістики, всі переконалися, що наявність вітчизняного виробника у державі – це величезна перевага. Тому, що він завжди поруч і здатний вирішувати завдання будь-якої складності щодо забезпечення системи охорони здоров’я лікарськими засобами.

Одразу після початку широкомасштабного вторгнення військ РФ в Україну, наші виробники проявили себе з найкращого боку. Бо коли представництва іноземних компаній закрились, виїхали на захід України чи й взагалі за кордон, то вітчизняна фарма не припинила роботу і продовжувала забезпечувати населення необхідними ліками. Коли виникали проблеми з тією чи іншою номенклатурою ліків, наші виробники оперативно проводили наради, з’ясовували, що саме потрібно ринку, і в найкоротший термін вирішували питання додаткового виробництва.

Це була власна ініціатива виробників чи такою була й політика держави?

– Це була і політика держави, яка закликала до відновлення роботи всіх сфер промисловості та підтримки економіки країни в умовах воєнного стану, і відповідальна ініціатива наших підприємств.

Треба віддати належне МОЗ України, діяльність якого була спрямована на підтримку вітчизняної фармацевтичної промисловості, й нині ця політика продовжується. Під час держзакупівель МОЗ віддає перевагу саме вітчизняним виробникам. Законодавчо це поки що не врегульовано, але такою була і є політична воля МОЗ, особисто міністра та його першого заступника.

Ми звернулися до Мінекономіки, щоб на період правового режиму воєнного стану внести зміни до законодавства і передбачити можливість закупівель винятково вітчизняної фармпродукції, якщо така виробляється в Україні. Ми розуміємо, що це не європейська норма, але Україна сьогодні потерпає внаслідок війни, тож має подбати про національні інтереси, вітчизняну фарму, створення та утримання робочих місць, наповнення бюджету й максимальну доступність ліків для населення. Держава під час війни вже втратила майже половину своєї економіки, значно зменшилися надходження до бюджету, тож кожна гривня надзвичайно важлива для підтримки нашої країни та її громадян.

На конвеєрі- не те, що вигідно, а те, що потрібно

Чи легко було виробникам перебудовуватися «на ходу» та ще й умовах війни?

– Безперечно, це було складно. Але ж впоралися! Попри те, що деякі компанії дуже постраждали внаслідок бойових дій. Зокрема, у склад готової продукції компанії «Фармак» влучила ракета. Тож було втрачено й запаси ліків, що одразу відчув ринок. Однак компанія одразу налагодила належну позмінну роботу й у максимально стислі терміни покрила потреби ринку у препаратах власного виробництва. Та й інші виробники одразу перелаштували свою роботу, посиливши виробництво тих ліків, які були потрібні фронту й мирному населенню. Тобто, акцент був не на дохідній номенклатурі, а на життєво необхідній.

Під час нарад з МОЗ та Міноборони наші компанії з’ясовували, чого потребують військові шпиталі, лікарні, і в першу чергу виробляли ці ліки.

Як виходили із ситуації, коли порушилася логістика сировини?

– Фармпромисловість не працює за принципом «сьогодні — на завтра». Тобто на складах завжди є певні запаси сировини, комплектуючих тощо, і з цим можна працювати певний проміжок часу. Нині запаси дійсно вичерпуються і фармвиробники відчувають труднощі з постачанням. Адже порти не працюють, авіаперевезення заблоковані, єдиним діючим логістичним каналом залишається перевезення через західні країни. А це – час на довгий ланцюг поставок, черги на кордонах, вищі ціни постачальників та логістів. Сьогодні виробники чекають на сировину іноді місяць, або й більше. Тобто логістичні терміни поставки сировини, комплектуючих, допоміжних матеріалів, обладнання, запасних частин збільшились дуже суттєво. Наступна проблема: якщо раніше українські компанії могли домовитися з партнерами — постачальниками про відтермінування платежів, страхування вантажу, якісь додаткові гарантії повернення коштів тощо, то сьогодні всі постачальники хочуть отримати попередню оплату. Аргумент – вони працюють у зоні ризику.

Це впливає на фінансовий стан виробників, а, відтак, і на цінову політику?

– І не лише це. В усьому світі подорожчали енергоносії, що також не може не позначитися на вартості лікарських засобів. Також погляньте на курс долара. Не вся сировина для лікарських засобів увійшла до переліку критичного імпорту, тож на забезпечення виробничого процесу наші підприємства витрачають більше коштів, ніж у довоєнний період.

Ринок «просів», але дефіциту ліків не буде

Чи зменшилися обсяги вітчизняного виробництва ліків впродовж останніх місяців і чи змінилася номенклатура?

– Так, обсяги виробництва зменшилися. Ринок лікарських засобів в роздріб за 6 місяців нинішнього року у порівнянні з відповідним періодом минулого «просів» на 3,6%. В той час як він вийшов у плюс 38% за два довоєнні місяці, впродовж березня — червня засвідчив мінус 23%. Значну роль у цьому відіграло й те, що за межі України виїхали мільйони наших громадян, частина території держави окупована. Тож пацієнтів, які купують ліки на ринку суттєво поменшало. Змінилася й структура у різних лікарських нозологічних групах. Зокрема, значно зросло виробництво препаратів для лікування серцево-судинних захворювань, усунення стресу, поліпшення сну.

Чи варто очікувати дефіциту ліків з огляду на труднощі, з якими стикається українська фарма?

– Такого ризику на разі не існує. Я нещодавно спілкувався з представниками аптечних мереж, вони запевняють, що проблем з ліками немає, все, як до війни. Стрес на ринку минув. Зрештою, й у перші місяці війни, коли на полицях аптек зникали ліки, це зовсім не означало, що їх не було в Україні. Просто фізично їх складно було довезти до аптек, багато працівників евакуювалося у безпечні місця, і не лише фармацевти, а й працівники складів, комплектувальники, водії тощо. На початку війни їх кількість зменшилася в рази, а замовлення залишалися на попередньому рівні, тому виникали затримки в поставках товару.

Чи зберігається кадровий дефіцит у фармгалузі сьогодні?

– Так, проблеми з кадрами існують, особливо якщо йдеться про спеціалістів, наприклад, технологів, апаратників тощо. Фармпромисловість висуває досить високі вимоги до рівня кваліфікації таких фахівців, навчати їх довго, бо потрібно опанувати складні виробничі процеси, працювати на високотехнологічному обладнанні, тощо, а от втратити легко. Тому деякі компанії підвищили зарплату таким фахівцям, аби лише вони повернулися на робочі місця і виробництво працювало належним чином.

З аптечними закладами дещо простіше, адже в Україні їх 22 тисячі, тобто в розрахунку на душу населення у 2, 5 рази більше ніж, наприклад, у Німеччині. Тому якщо їхня кількість дещо зменшилася у містах, це не критично, просто збільшиться відстань між аптечними закладами, а от якщо зникають поодинокі аптеки в сільській місцевості, виникають серйозні проблеми з доступністю ліків.

Чи змінився ланцюг постачання між виробниками ліків та аптеками?

– Сьогодні працює класична модель, як і в усьому світі,- більше покладаємось на дистриб’юторів, які «закривають» майже весь ринок і за номенклатурою, і за об’ємом. В окремих випадках виробники співпрацюють безпосередньо з аптечними мережами, але це швидше виняток, ніж правило.

Членство в ЄС — нові можливості чи виклики

Усі очікують на членство України в ЄС. Яким бачать своє місце на світовому ринку вітчизняні виробники?

– А вони вже на ньому й сьогодні присутні! Дехто представлений там лише одним препаратом, дехто – кількома, а дехто й десятками. Наприклад, у країнах ЄС зареєстровано 25 продуктів від «Фармака». Членство України в ЄС ще більше спростить процедуру виходу на міжнародний ринок.

Адже я вважаю, що цей процес стримується не з вини виробників, а через невідповідність нашої регуляторної системи світовим зразкам. Наші фармкомпанії впораються з усіма викликами, якщо бачитимуть попереду нові можливості — надолужать, навчаться, впорядкують свої досьє, проведуть необхідні дослідження тощо. Як приклад: за радянських часів українські ліки були присутні лише на теренах СРСР та СЕВ, а нині – у понад 70 країнах світу.

Експорт в цілому становить 20% від загального об’єму виробництва і його частка з кожним роком зростає, як, до речі, і географія поставок. Це свідчення того, що українські ліки якісні. Інакше виникали б претензії з боку інших держав і, як наслідок, зменшення обсягів експорту.

Тому підписання угоди про вступ до ЄС має підштовхнути до активних дій передусім регулятора. Українська система обігу ліків має працювати, як у Швейцарії, Німеччині, США, Японії, де вона є гарантією того, що ліки – найкращі, тобто їх ефективність, якість, безпека навіть не викликає жодних сумнівів у світі. Діяльність нашого регулятора має викликати таку ж довіру, він має працювати за тими ж правилами й принципами.

На жаль, сьогодні його діяльність практично не фінансується, наші інспектори навіть не мають можливості навчатися за кордоном, щоб бути імплементованими в Міжнародну систему співробітництва фармацевтичних інспекцій. Держава не виділяє на це кошти, а в інший спосіб це профінансувати неможливо, бо якщо за навчання інспектора заплатить фармвиробник, це буде розцінено як корупція, конфлікт інтересів. Тож держава має підвищити ефективність роботи регуляторної служби, стати рівноправним членом взаємодії інспекцій ЄС.

Для цього маємо привести у відповідність всю регуляторну базу, зайнятися професійною підготовкою наших інспекторів і впровадити такі ж процедури контролю, як і в ЄС. Ми сподіваємось, що статус кандидата України в члени ЄС прискорить (у рамках вже підписаних Україною Угоди про асоціацію і Угоди про вільну торгівлю з ЄС) підписання окремої секторальної Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислової продукції, так званого «промислового безвізу», що буде поширюватись на сектор промислової фармацевтичної продукції.

Це змусить наших чиновників привести фармацевтичний сектор економіки сфери охорони здоров’я у відповідність до вимог європейського законодавства.

Змагання в різних вагових категоріях?

Чи витримають наші виробники натиск конкурентів?

– Для цього потрібно, аби всі мали рівні права. Сьогодні, щоб постачати лікарський засіб за кордон, наші виробники повинні провести контроль його якості в Україні, а потім ще й у країні експорту, тобто й заплатити двічі (нашому контролю якості країни ЄС не довіряють).

Натомість ліки з країн ЄС до нас завозять без подвійного контролю – ми всім довіряємо, попри те, що ці країни виробляють ліки як для внутрішнього ринку, так і окремо на експорт. Якщо йдеться про останні, виникає запитання: чи можна їх завозити безконтрольно? Це з точки зору якості, ефективності й безпеки. А з точки зору ціни на ліки, чи перспектив виграти тендер, вітчизняні виробники – однозначно в програші. Навіть якщо вони використовували ті ж технології, сировину, обладнання, сплачували такі самі податки тощо.

Але додаткова процедура контролю за кордоном підвищує ціну ліків і суттєво впливає на конкурентоспроможність вітчизняного виробника. Адже виробництво лікарських засобів дуже складне — контролюється не лише основна сировина, а й допоміжні речовини, і пакувальний матеріал, і всі ці витрати закладаються в ціну на ліки. Тому так потрібно домогтися встановлення міжнародної процедури взаємного визнання результатів інспекцій, щоб наші виробники почувалися на ринках інших країн, так само як іноземні компанії почуваються в Україні. Ми відкрили для них двері навстіж.

Українські виробники порушували це питання?

– Ми кажемо: якщо ліки виробляються в Європі і продаються в Європі, то вони не мають підлягати контролю в Україні.

Якщо ж європейська компанія має виробничу дільницю, наприклад, у В’єтнамі, Китаї чи Індії та продає ці препарати не на території своєї держави, а в країнах третього світу, то маємо їх перевірити. Не хочу нікого образити, але є питання щодо якості таких ліків. Життя і здоров’я наших громадян – головне.

Доки око державного контролю дрімає

Можливо, варто посилити «внутрішній» контроль за обігом ліків на інших етапах?

– Раніше держава виділяла кошти на ці потреби, і в будь-який момент Держлікслужба могла прийти в аптеку, взяти будь-які лікарські засоби на перевірку. У разі виявлення недоліків, компанія мала відшкодувати державі вартість процедури контролю, а «забраковані» ліки забороняли до продажу. Нині ж такий контроль фактично відсутній (хіба що прискіпливий пацієнт, якому стало зле від прийому ліків «підніме на ноги» контролюючі органи). Тож маємо клондайк для ділків, які працюють із фальсифікованою, неякісною продукцією. Конкурувати з ними вітчизняній фармі важко, попри те, що вона вкладає значні кошти у забезпечення системи якості та контроль якості, навчання персоналу тощо.

Українські виробники хочуть вийти на європейський ринок, тому розуміють, що одна помилка може коштувати дуже дорого, тож відповідально ставляться до виробництва продукції. Натомість ті, хто зайшов на український ринок з метою знайти можливість для зловживань, реалізують свої наміри, бо державний контроль якості лікарських засобів у нас практично відсутній.

Чи ж чекають українську фарму на європейському ринку «з обіймами»?

– В умовах жорсткої конкуренції про таке ніхто й не мріє. Але втішає те, що у Європі немає суб’єктивізму у прийнятті рішень: це реєструємо, а це – ні, когось контролюємо, а комусь потураємо. Працюють чітко встановлені процедури, стандарти.

Наприклад, якщо виробник подав досьє і воно відповідає всім вимогам, можна бути впевненим у проходженні процедури реєстрації. Тому наші фармлідери успішно реєструють препарати в Європі і виходять на ці ринки. Я впевнений у тому, що їхня діяльність буде ще успішнішою і вони нарощуватимуть там свою присутність.