Костянтин Косяченко: «Аптека для мене – культове місце. До храмів люди ходять тисячоліттями»

Цікаво дізнатися про це, апелюючи не до цифр, а до оцінки цього періоду спеціалістом, професійна діяльність якого практично збігається у часі із цим історичним поступом.

Отже, що думає про розвиток української фармацевтики доктор фармацевтичних наук, професор, Заслужений працівник фармації України Костянтин КОСЯЧЕНКО.

Як змінилася фарма за ці роки в цілому й українська, зокрема? Наскільки ми зуміли вписатися у загальносвітовий контекст?

– Світова фармація за ці роки стала ще більш інноваційною, з’явилися ліки від ще донедавна невиліковних хвороб. Глобалізація не оминула цю сферу.

І для того, щоб винайти новий препарат фармацевтичні гіганти об’єднують фінансування розробок нових молекул. Витрати на фармацевтичну науку в світі невпинно зростають. Відповідно і вартість нових ліків не стоїть на місці. Одна ампула інноваційного препарату від СМА сьогодні коштує декілька мільйонів доларів.

Українська фармація не може похвалитися такими здобутками, але культура виробництва значно зросла: усі фармацевтичні заводи випускають ліки в умовах належної виробничої практики тощо.

Розвиваються й науково-дослідні підрозділи вітчизняних фармвиробників.

Що стало з українською наукою за ці роки?

– Українська фармацевтична наука, хоча й не втратила свого науково-практичного спрямування, проте її результати дуже складно впровадити в практику.

Пишеться велика кількість дисертаційних робіт, виросла ціла когорта нових науковців, а результати їхніх досліджень припадають пилом в архівах і бібліотеках. Натомість серед них досить багато обґрунтованих якісних наукових досліджень.

Що можна вважати безумовним досягненням, а що ми втратили?

– Безумовне досягнення – це створення регуляторної системи за європейськими принципами. Якби ще всі її дотримувалися б – ціни їй не було б.

Безперечне досягнення – впровадження належних практик у фармації, створення вітчизняної Фармакопея тощо.

Найважливіше, що ми втратили – це колегіальність і братерський дух професії. На жаль…

Все стало на комерційні рейки, і часто в гонитві за вигодою деякі наші так звані колеги забувають не тільки про професію, а й про пацієнта – людину, заради якої ми працюємо.

Чи повʼязано це із загальносвітовими тенденціями, чи ще можна надолужити втрачене?

– Думаю, що все ще можна надолужити, адже закони філософії ніхто не скасовував. Ми повернемося до витоків професії, але на новому витку розвитку.

Як, за вашими спостереженнями, змінилися фахівці, зайняті в галузі? Вони стали більш універсальними, ерудованими чи тепер вони більше орієнтовані на маркетинг? Адже ринкові відносини диктують свої умови.

– Фахівці в будь-якій галузі змінюються на вимогу роботодавців. Тому потрібно встановлювати правила для них. У більшості сьогоднішніх власників аптечних мереж інші цінності, ніж були десять чи двадцять років тому.

Як ви думаєте, може людство обійтися без аптек і аптекарів?

– Складне питання. Аптека для мене – культове місце. До храмів люди ходять тисячоліттями. І до священників.

Що ви думаєте про можливість зростання престижу професії фармацевта? Наскільки це залежить від стану охорони здоровʼя в країні в цілому? Що потрібно було б зробити в першу чергу?

– Зростання престижу професії обов’язково відбудеться. З декількох причин. Перша – фінансова. Охорона здоров’я, медична допомога стають усе менш доступними в усьому світі через зростання їхньої вартості.

Тож фармацевтична послуга, консультація фармацевта будуть затребувані, тому що вони завжди будуть дешевшими.

Про інший, моральний, бік – ми вже говорили. Аптека – це місце, куди людина йде за допомогою. За добрим словом і професійною порадою.

Держава повинна передусім встановити чіткі етичні правила фармацевтичної діяльності.

Чи багато в української фарми сьогодні приводів з оптимізмом дивитися в майбутнє?

– Вірю, що такі приводи є. Я особисто знаю сотні небайдужих професіоналів, що прагнуть змін на краще.