Досягнення та парадокси шведської медицини

Олена Березкіна, «Ваше здоров'я»

Шведська медицина — це «медичний рай», про який часто згадує середньостатистичний, незадоволений вітчизняною охороною здоров’я українець. Медицина у Швеції безкоштовна та фінансується за рахунок державних, муніципальних коштів і незнач­них внесків громадян. Держава дбає про них, вкладаючи великі гроші у профілактику та ранню діагностику захворювань, будує клініки з надсучасним обладнанням тощо. Проте в такій чудовій діжці медичного меду не обійшлося і без ложки дьогтю, яка змушує шведів вирушати на лікування до приватних клінік сусідніх держав. Вони вимушені це робити через великі черги до лікарів. Є у шведському «медичному раю» й інші мінуси. Тож що варто перейняти у скандинавів, а від чого — відмовитися?

На яких основних засадах побудована шведська система охорони здоров’я?

Основну частину витрат за медобслуговування населення несуть муніципалітети й держава. Пацієнти, які мають вищий за мінімальний дохід, свій візит до лікаря оплачують. Встановлені державою ціни — невисокі, наприклад, вартість одного візиту до терапевта коштує 10-18 євро, відвідування вузького спеціаліста обходиться у 40 євро, день у стаціонарі — у 10 євро. Усі виплати суворо фіксуються. Якщо в поточному році громадянин вніс одноразову оплату, максимальний розмір якої становить 110 євро (а саме так роблять шведи), уся медична допомога надається безкоштовно. Це означає, зокрема, що хронічні хворі, які потребують частої уваги лікарів, все одно не платять більше за інших. Також існує накопичувальна знижка на ліки за рецептом — це знову ж таки дає змогу пацієнтам із хронічними недугами та людям літнього віку не платити більше. Інсулін й усі препарати в лікарні — безкоштовні, так само як і всі медичні операції, навіть найскладніші (включно з трансплантаціями). Абсолютно безкоштовно медична допомога надається дітям та вагітним.

У Швеції є поліклініки, де приймають дільничні лікарі, котрі обслуговують пацієнтів за територіальним принципом, як це робиться зараз в Україні. Крім поліклінік, у країні існують спеціалізовані заклади: центри планування сім’ї, жіночі консультації, дитячі консультації, багатопрофільні лікарні.

Стоматологічні послуги населенню Швеції лікарі надають приватно або через Folktandvarden (загальнонаціональну систему стоматологічної допомоги). І лише вони у Швеції платні й досить дорогі. Однак для дітей та молоді до 20 років — теж безкоштовні.

Чи існує у Швеції медичне страхування?

Валерій Зуб: У Швеції діє державна система медичного страхування, яка охоплює все населення та іноземців, котрі проживають у країні тривалий час на законних підставах. Це дає змогу всім категоріям населення, у тому числі з низьким рівнем доходу, отримувати безкоштовно високотехнологічну якісну медичну допомогу. Страхування в приватних страхових компаніях поширене мало, такий поліс має невеликий відсоток населення.

Наскільки розвинутий у Швеції приватний ринок медичних послуг?

А як практично здійснюється надання медичної допомоги?

Ебба Г. Хульт: У разі хвороби громадяни Швеції звертаються до поліклінік (vеrdcentral), у штаті яких працюють зазвичай лікарі загальної практики-терапевти. Вони надають великий спектр медичної допомоги, мають сучасне обладнання. Так, у кожній поліклініці є УЗД-апарат, рентгенустановка, кардіограф тощо. Тут можуть зробити експрес-аналізи крові, сечі, калу, кардіограму, за необхідності — рентген та УЗД тощо.

Лікарі загальної практики займаються й профілактичною роботою: надають рекомендації, як зменшити надлишкову масу тіла, скоротити споживання алкогольних напоїв, кинути палити. У разі потреби лікар спрямовує пацієнта до вузькопрофільного спеціаліста. Без такого направлення на прийом до фахівця потрапити неможливо. Разом із лікарем у поліклініці працюють медичні сестри, перелік обов’язків яких значно ширший, ніж у їхніх українських колег. Вони не тільки виконують призначення лікаря, але й самі ведуть прийом хворих. Усі пацієнти спочатку приходять на прийом до медсестри, і вона вирішує, чи потребує хворий лікарської допомоги, чи ж буде достатньо її консультації. Медсестра має право виписувати рецепти на придбання ліків. До речі, пацієнт оплачує тільки певний ліміт вартості ліків (220 євро на рік), усе, що вище, компенсує державна страховка.

При гострих захворюваннях або небезпечних для життя травмах шведи звертаються до відділення швидкої допомоги при лікарні.

Загалом лікарня складається з кількох різних клінік і відділень. Сюди звертаються або за направленням від лікаря-терапевта, або позапланово із тяжкими травмами чи захворюваннями, що вимагають негайного лікування.

Чи може пацієнт сам вибирати поліклініку та лікаря, чи ж надання допомоги здійснюється за територіальним принципом?

Ебба Г. Хульт: Так, звісно, може. Дітям до 16 років лікаря вибирають їхні батьки. Проте, як правило, пацієнти віддають перевагу поліклініці, найближче розташованій до місця їх проживання, оскільки у Швеції не викликають дільничного лікаря додому, хворі дістаються до поліклініки або лікарні самостійно, наприклад, на таксі.

Усе виглядає досить привабливо. Тоді чому ж шведи незадоволені своєю медичною системою і їздять лікуватися за кордон та ще й за власний кошт?

Із чим пов’язана подібна ситуація?
Ебба Г. Хульт: У першу чергу, із браком кадрів. У Швеції не вистачає лікарів, особливо терапевтів. Низькі посадові оклади, велике навантаження спричиняють відтік спеціалістів в інші країни. Ще гірша ситуація з медичними сестрами, які вважають свої зарплати неприпустимо низькими й масово емігрують до сусідніх країн. Зараз у Швеції багато медичних сестер пенсійного віку. Крім того, через брак кадрів серед медичних сестер збільшується відсоток емігранток, які не завж­ди розуміють шведський менталітет і мають певні мовні проблеми. Це теж є підґрунтям для виникнення непорозумінь між пацієнтами і медичними працівниками.

Валерій Зуб: Щодо медичних сестер, то це проблема не тільки Швеції, а й усієї Західної Європи. Середній вік медичної сестри в країнах ЄС — 50 років, тоді як, наприклад, у нашому закладі — 30 років. Отже, зрозуміло, чому туди запрошують медичних сестер з інших країн, у тому числі з України, навіть відвідуючи з цією метою безпосередньо медичні коледжі.

Який рівень оснащення шведських лікарень?

Валерій Зуб: Оснащення шведських лікарень і медичних центрів обладнанням та медикаментами перебуває на найвищому рівні. Наприклад, університетська клініка Уппсальського медичного університету, де мені вдалося побувати, — це доволі велике госпітальне містечко на кілька кварталів, з’єднаних підземними коридорами і переходами. Лікарня має надсучасне обладнання, гелікоптер і навіть реактивний літак, тож за лічені хвилини до закладу можуть доставити пацієнта з будь-якої точки країни і навіть з-за кордону.

До речі, у шведських клініках — багато іноземців, оскільки онкологічна та перинатальна медицина в цій країні на дуже високому рівні. Звичайно, що лікують таких пацієнтів на платній основі.

Як довго хворі перебувають в умовах стаціонару?

Валерій Зуб: У Швеції використовують новітні методики, тож пацієнти навіть з тяжкими патологіями перебувають на стаціонарному лікуванні лічені дні, а потім доліковуються в амбулаторних умовах. Багато маніпуляцій, які в Україні проводять у стаціонарі, у Швеції виконують амбулаторно. Яскравий приклад — хіміотерапія, яку онкохворі проходять у спеціалізованих центрах, однак не лежать у стаціонарі.

Захворюванню легше запобігти, аніж потім лікувати. Чи існує у Швеції система профілактичних заходів і як вона працює?

Валерій Зуб: Швецію часто називають країною здорового способу життя. Держава усіляко пропагує його і приділяє велику увагу профілактиці захворювань, виділяючи для цього великі кош­ти. Це дає позитивні результати: понад 80% шведів займаються спортом. Також створені всі умови для активного відпочинку.

Скажімо, у місті Уппсала безліч як відкритих, так і закритих тенісних, баскетбольних, футбольних майданчиків, просто галявин для активного літнього відпочинку, паркових зон та скверів. У Швеції ви не побачите агресивної реклами алкоголю або сигарет, як в Україні, зате з екранів телевізорів звучить соціальна реклама, що пропагує здоровий спосіб життя. Таку рекламу друкують навіть на молочних пакетах, де, наприклад, можна знайти рецепти приготування корисних для здоров’я страв або перелік простих вправ для підтримання гарної фізичної форми. На мою думку, це дуже правильний державний підхід до збереження здоров’я населення.

Ебба Г. Хульт: У Швеції велику увагу приділяють профілактичним заходам, держава активно бореться з такими шкідливими звичками як алкоголізм та тютюнопаління. З метою збереження здоров’я нації продаж алкоголю перебуває під жорстким державним контролем. Є певні досягнення в боротьбі з палінням: на сьогодні Швеція перебуває на одному з останніх місць серед європейських країн щодо вживання тютюнових виробів. Великий внесок у це роблять громадські активісти, зокрема члени громадських асоціацій «Проти алкоголю», «Проти паління», «За здорову екологію» тощо. Крім первинної, велику увагу приділяють і специфічній профілактиці, особливо це стосується педіатрії, гінекології, онкології.

Проте, незважаючи на всі ці заходи, у Швеції досить поширена онкопатологія.

Ебба Г. Хульт: На жаль, у Швеції рак посідає друге місце в загальній структурі захворюваності. Злоякісні новоутворення діагностують у 30% населення Швеції, тобто кожний третій швед проходить лікування в онкологічному центрі. Основною причиною високого рівня онкозахворюваності є поступове старіння населення країни, адже, як відомо, ця патологія більш притаманна особам зрілого віку.

Проте, незважаючи на те що у Швеції (як і в усьому світі) останні 40 років спостерігається зростання частоти онкологічних захворювань, показник смертності поступово зменшується, що обумовлене ранньою діагностикою та підвищенням якості лікування. Тисячі пацієнтів проживають десять і більше років після первинного діагностування раку, який у нашій країні вже перестав бути вироком і перейшов у розряд, можна сказати, хронічних хвороб. Лікування раку у Швеції проводять за найвищими стандартами в університетських клініках, що дає змогу одержувати добрі результати. Діагностування та лікування — безкоштовне. У нас є чим поділитися з українськими колегами в цій галузі.

Як ви досягаєте таких високих результатів?

Ебба Г. Хульт: У Швеції діє загальнонаціональна програма лікування та догляду за онко­хворими. Кошти на її фінансування виділяються в бюджеті окремою статтею. Зокрема, велика їх частка витрачається на профілактику та раннє виявлення онкопатології: численні вакцинації, проведення скринінгових досліджень незалежно від локалізації. Якщо ми говоримо про захворювання грудної клітки, то це — флюорографія, якщо про рак шийки матки, то — вакцинація дівчаток проти вірусу папіломи людини. Усім жінкам віком від 40 до 74 років рекомендовано робити мамографію. І це рятує багато життів. Виклик на мамографію приходить поштою, як і щорічне запрошення до гінеколога жінкам віком до 62 років.

Серед інших чинників, які допомагають нам успішно боротися з раком, — існування національного канцер-реєстру, серйозні стандарти та протоколи лікування, багатопрофільний мультидисциплінарний підхід до лікування тощо.

Ебба Г. Хульт: Хіміотерапію, променеву терапію, реабілітацію. Онкохірургію не виділяють як окремий метод, оперують онкохворих у хірургічних відділеннях разом із іншими пацієнтами, які потребують хірургічного лікування.

Велику увагу приділяємо реабілітації, яка включає не тільки післяопераційне відновлення, а й забезпечення імплантами, спеціальною білизною жінок, прооперованих з приводу раку молочної залози, послуги інструктора з лікувальної фізкультури. Якщо хворому потрібні перука й накладні вії, їх теж оплачує держава. Багато клінік проводять для таких пацієнтів курси з догляду за шкірою та нанесення макіяжу і навіть гарного зав’язування шарфів та хусток.

У разі необхідності онкохворим безкоштовно надають доглядальниць, соціальних працівників, які допомагають прибирати квартиру, закупо­вують харчі, готують їжу, надають інші соціальні послуги. У країні є спеціальний транспорт для перевезення важкохворих.

Також онкохворих підтримують громадські організації та й усе суспільство. У нас щорічно відбувається низка заходів, спрямованих на допомогу таким людям, діє громадська організація, котра об’єднує подібних пацієнтів, тощо.

Які форми раку найпоширеніші у Швеції?

Ебба Г. Хульт: У Швеції (як і в Україні) найпоширенішою формою у жінок є рак молочної залози, у чоловіків — рак передміхурової залози. На третьому місці за поширеністю і в чоловіків, і в жінок — рак шкіри, на четвертому — рак прямої кишки і на п’ятому місці — рак легенів.

Які заходи плануєте впроваджувати, щоб покращити ситуацію із захворюваністю на онкопатологію?

Ебба Г. Хульт: Ми затвердили дуже серйозну програму, реалізація якої дасть можливість максимально скоротити час між первинним зверненням пацієнта з підозрою на рак, діаг­ностуванням і початком лікування. Тобто це питання, що стосуються організації певних етапів діагностики та лікування онкопатології. Інший напрям — підвищення кваліфікації персоналу.

Що делегації з України найбільше сподобалося в практиці шведських колег, і що хотіли б впровадити в роботі свого закладу?

Валерій Зуб: Приємно було спостерігати за тим, як відбувається встановлення контакту з пацієнтом — це надзвичайно високий рівень етики й емпатії медичного персоналу. Дуже сподобалася методика проведення консиліумів лікарів для вибору схеми лікування та хіміотерапії. Проте найбільше вразив принцип підходу до підбору тактики лікування, який ми вже поступово починаємо впроваджувати в себе. Якщо в нас заведено проводити консиліум із трьох лікарів: хірурга, хіміотерапевта і радіолога, то у Швеції в такому консиліумі беруть участь близько десяти фахівців, серед яких обов’язково є генетик, рентгенолог, гістолог, гематолог. Тактику лікування кожного хворого шведські колеги детально обгово­рюють. Розглядають результати аналізів, гістології, рентгенологічних досліджень, аналізують загальний стан пацієнта тощо.

Кожний лікар вносить свої корективи в лікування. Наприклад, гістолог озвучує зміни, які він побачив при гістологічному дослідженні тканини, рентгенолог оцінює обсяг пухлини, лікар-генетик підбирає найдієвіші медичні препарати для хіміотерапії, хірурги визначаються з обсягом операції. Процес обговорення схеми лікування дуже серйозний, і кожному пацієнту вони приділяють максимум уваги. Цього нам поки що не вистачає.

У нашому онкодиспансері також проводяться консиліуми, як у поліклінічному відділенні, так і в стаціонарі. Проте ми — тільки на початку шляху і ще не змогли повністю реалізувати такий підхід до підбору схеми лікування кожного хворого на рівні всього закладу, а це дуже важливо.

Щодо питання обладнання, то забезпечення ним на належному ріні — справа часу. Сподіваюся: поступово покращуючи оснащення диспансеру і впроваджуючи європейські стандарти лікування, уже незабаром ми зможемо досягти такого самого рівня лікування онкологічних хворих, як у наших шведських колег.