Інгібітори протонної помпи та блокатори Н2–рецепторів зв’язали з розвитком целіакії

Використання кислотосупресивної терапії в ранньому віці зросло в усьому світі за останні два десятиліття, викликаючи занепокоєння щодо пов’язаного з такими ліками ризику розвитку целіакії.

Співробітники Тель-Авівського університету провели ретроспективне дослідження, яке включало два аналітичні методи для оцінки зв’язку між використанням кислотосупресивної терапії в ранньому віці та ризиком розвитку целіакії. Використання кислотосупресивної терапії в ранньому віці визначалося як прийом інгібіторів протонної помпи або антагоністів Н2–гістамінових рецепторів принаймні протягом одного місяцю протягом перших півроку життя.

В першому аналізі обліковувалися дані 79 820 дітей, з яких 19 955 пройшли кислотосупресивну терапію у визначений період. Другий — 24 684 дітей, з яких 6176 мали позитивний результат тесту на аутоімунність до глютену й 18 508 — негативний.

У когортному аналізі призначення кислотосупресивної терапії в ранньому віці було значно пов’язане з вищим ризиком розвитку целіакії (1,52 рази), причому звʼязок посилювався з тривалістю застосування супресантів кислоти та частотою призначення кислотосупресивної терапії.

Проте у другому аналізі не було виявлено значного зв’язку між кислотосупресивною терапією та позитивним тестом на аутоімунність до глютену. На думку авторів, ці суперечливі результати вказують на моделі використання медичних послуг як на потенційний спотворюючий фактор.