Питання користі внутрішньовенного тромболізису при легкому інсульті остаточно не вирішене

Питання користі внутрішньовенного тромболізису при легкому інсульті остаточно не вирішене

Нове дослідження, представлене щорічній зустрічі Європейської організації з лікування інсульту (ESOC) 2024 у Базелі, «натякає» на те, що пацієнтам з незначним ішемічним інсультом і внутрішньочерепною оклюзією не має призначатися внутрішньовенний тромболізис.

Результати рандомізованого контрольованого дослідження TEMPO-2 показали відсутність користі від лікування тенектеплазою після ішемічного інсульту. Крім того, дослідники виявили невеликий підвищений ризик симптоматичного внутрішньочерепного крововиливу (ВЧК) і більше смертей у групі застосування тенектеплази порівняно з контрольною групою.

І хоча є сенс відкривати судини у пацієнтів з незначним інсультом, тромболізис не покращує їхній стан.

«Це не той результат, на який ми сподівалися, але я думаю, що на питання про те, чи лікувати пацієнтів з незначним інсультом, які не є інвалідизованими, відповідь вже знайдено», — прокоментував результати TEMPO-2 провідний автор дослідження доктор Шелаг Куттс (Університет Калгарі, Альберта, Канада).

На його думку таких пацієнтів потрібно вести наступним чином: направляти на візуалізаційну діагностику, призначати подвійну антиагрегантну терапію та внутрішньовенні вливанні та ретельно спостерігати – й втручатися на момент погіршення.

Проблемна категорія

За словами дослідників, у половини пацієнтів з ішемічним інсультом спочатку спостерігаються мінімальні симптоми, які не призводять до інвалідизаціїі. Попри низькі показники за шкалою NIHSS, які зазвичай варіюються від 0 до 5, за відсутності своєчасного тромболізису третина таких пацієнтів помирає або стає інвалідом після 90-денного спостереження.

Пацієнти з незначним дефіцитом і ознаками внутрішньочерепної оклюзії – субпопуляція з високим ризиком раннього погіршення неврологічного статусу, яке найчастіше відзначається протягом перших 24 годин після звернення.

Однак у багатьох лікарів виникає занепокоєння стосовно проведення тромболізису цим пацієнтам, пов’язане з потенційним ризиком кровотечі за відсутності значного неврологічного дефіциту. В той же час зібрано надто мало високоякісних даних, оскільки з більшісті досліджень із оцінки тромболізису виключалися пацієнтіи із незначним інсультом. Канадські вчені навели дані двох попередніх досліджень, де при незначному інсульті альтеплазу порівнювали з антитромбоцитарними препаратами, але жодне з них не розглядало спеціально підгрупу пацієнтів із незначним інсультом із внутрішньочерепною оклюзією. Дослідження TEMPO-2 проводилося для оцінки тенектеплази саме в цій підгрупі пацієнтів.

Висновки TEMPO-2

У TEMPO-2 зараховувалися пацієнти із незначним гострим ішемічним інсультом (оцінка за шкалою NIHSS 0-5) і внутрішньочерепною оклюзією або фокальною аномалією перфузії, госпіталізованих протягом 12 годин від початку інсульту.

Учасників лікували

  • в\в тенектеплазою (0,25 мг/кг)
  • або стандартом лікування без в\в тромболітика (група контролю).

Більшість пацієнтів із контрольної групи отримували подвійну антитромбоцитарну терапію аспірином і клопідогрелем (57%) або монотерапію аспірином (23%).

Дослідження зупинили достроково через недоцільність після того, як до нього було зараховано 886 пацієнтів (середній бал NIHSS = 2).

Повернення до вихідного рівня функціонування за модифікованою шкалою Ренкіна через 90 днів (првинна кінцева точка) — відзначалося у 75% з контрольної групи та у 72% з групи в\в тенектеплази. У групі тенектеплази померло більше пацієнтів, ніж у контрольній (5% проти 1%). Також в активній групі було зареєстровано більше внутрішньочерепних геморагій: вісім (2%) проти двох (1%) у контрольній.

Як відзначили дослідники, те, що пацієнти в контрольній групі показали кращі результати, ніж очікувалося, могло стати результатом випадковості, похибок відбору або частішого використання подвійної антиагрегантної терапії.

Попри вищі показники реканалізації в групі тенектеплази (48% проти 22%), у швидкості прогресування інсульту між групами не було виявлено жодних змін. Загальна швидкість прогресування інсульту у дослідженні склала 8%.