Надія та ажіотаж: психоделічні препарати ще не довели свою цінність у дослідженнях

Однак, як виявилося, такі високі очікування можуть погіршити проблеми з досягненням кінцевих точок у клінічних дослідженнях з оцінки психоделічних сполук..

Психоделіки – ліки з «обтяженою спадковістю»

Деякі учасники випробувань вважають психоделіки чарівною пігулкою – думають, що як тільки вони приймуть препарат, проблеми зникнуть, але це не так.

Нереалістичні очікування зумовлені багатьма факторами. Наприклад, пацієнти не отримують користі від доступних медикаментозних методів і є вразливими людьми з серйозними психічними розладами. Їхні надії підживлюють гіперболи зі ЗМІ, що навперебій розповідають, наприклад, про магічні властивості тих же «чарівних грибів».

Проте перешкоди, із якими постійно стикаються дослідники, ускладнюють це.

Ось найважчі перешкоди, що заважають психоделікам перейти з рекреаційного статусу в терапевтичний — та які потрібно перебороти, аби вивести ці сполуки в «клініку».

Клінічні дослідження психоделіків важко засліпити

Перша проблема очевидна і зрозуміла відразу: плацебо впізнається одразу! Завдяки очевидним фізіологічним ефектам психоделіків учасники та дослідники можуть сказати, чи отримував учасник експериментальний препарат, а чи «пустушку».

Дослідники намагаються знайти способи ефективно засліплювати плацебо-контрольовані випробування психоделічних речовин.

Використання так званого активного плацебо може стати одним із таких рішень. Наприклад, як активний препарат порівняння можна використовувати найнижчу дозу досліджуваного препарату.

Так уже робили. Компанія Compass Pathways, яка спеціалізується в галузі психічного здоровʼя провела клінічне дослідження II фази, в якому вивчалося застосування псилоцибіну (COM-360) при лікуванні резистентної депресії. Учасники розподілялися в одну із трьох груп:

• 1 мг (активне плацебо),
• 10 мг (помірна доза),
• 25 мг (висока доза).

Ще один варіант активного плацебо – це використання іншої речовини. Замість класичної цукрової пігулки учасники одержують метилфенідат або нікотинову кислоту або будь-які інші речовини, здатні викликати фізіологічні ефекти, що «змащують справжню картину». Таким чином вдається приховати, до якої групи рандомізований конкретний учасник. Проте завжди знайдуться пацієнти, які знатимуть, куди вони потрапили, ґрунтуючись на попередньому досвіді вживання психоактивних речовин.

Втім, хоча учасників, які раніше не вживали психоделіки в рекреаційних цілях, засліпити значно легше, та залишаються ще співробітники, які проводять випробування.

Пацієнти з ними взаємодіють, а ті байдуже, мабуть, зможуть визначити, до якої групи належить той чи інший учасник. А це вже інший ризик: упередженості дослідника.

Тому необхідно забезпечити ще такий момент, як критичну поведінку дослідників у випробуваннях психоделічних препаратів. Вкрай важливо, щоб поведінка співробітників була максимально обʼєктивною під час процедур дозування.

Випробування психоделічних препаратів: необхідно стримати завищені очікування

Дослідники мають бути якомога безстороннішими ще й тому, що учасники випробувань вже покладають на них великі надії: у КІ за оцінкою психоделічних речовин часто беруть участь уразливі люди, розчаровані в системі охорони здоровʼя.

Зовнішній ажіотаж навколо психоделічних засобів підживлюється гіпертрофованим захопленням ЗМІ та й часом самих учених — що ще більше підвищує поріг очікувань пацієнтів.

Надія та ажіотаж викликають нереалістичні очікування. І це може спричинити когнітивний дисонанс в учасників. Якщо пацієнт очікує на позитивний результат (терапевтичної відповіді), але при самозвіті приходить до розуміння, що втручання було не таким вже й корисним, це може бути дуже розчаровуючим. А також шкідливим для аналізу КІ, адже це спотворює дані.

Тому потрібно залишатися коректним і чесним, не перестаратися з описом потенційних переваг експериментального засобу і завжди наголошувати на тому, що існують інші варіанти терапії.

Чергова перешкода – критерії включення

Не всі клінічні дослідження психоделіків набирають пацієнтів швидко. Один із прикладів — розлади, повʼязані з вживанням психоактивних речовин. Загалом, попри зростання кількості досліджень на тему адикцій (залежності), повільний прогрес, ймовірно, спричинений негативним ставленням суспільства до залежності. Так, до людей з посттравматичним стресовим розладом переважно ставляться зі співчуттям, але люди, які страждають від зловживання психоактивними речовинами, вважаються морально неповноцінними.

Жорсткі критерії включення до дослідження психоделічних препаратів також створюють перепони. Насамперед вони чинять додатковий тиск на самих потенційних учасників, вимагаючи від них припинити прийом речовин/ліків до реєстрації, оскільки деякі з них можуть спотворювати або нівелювати ефект від прийому психоделіків. Звичайно, для деяких людей це може стати перешкодою.

Ще одна проблема — час: як правило, учасникам випробування необхідно пройти від 20 до 50 годин очної психотерапії протягом відносно короткого проміжку часу, зазвичай, пари місяців. Якщо людині необхідно виконувати професійні обовʼязки або вона живе далі від клінічного центру, цілком імовірно, що вона не завершить дослідження.

Клінічні дослідження психоделіків: реальні цифри

Крім того, існує планка високої ефективності, яку психоделіки повинні подолати, щоб розвінчати негативні міфи, що культивуються серед обивателів або навіть учених.

До того ж більшість таких випробувань проводяться академічними спонсорами, у яких хронічно не вистачає фінансування для проведення масштабних клінідосліджень з надійними даними.

Все це разом узяте може пояснити феномен нечисленності випробувань щодо оцінки психоделічних препаратів. Наприклад, GlobalData вдалося нарахувати лише до сотні таких КІ.

Психоделіки: 99 клінічних випробувань у фазах І-ІІІ

Як видно, більшість із таких кандидатів – 49 – перебувають у середині шляху. Що стосується інших психоделіків, в цей час проводиться 27 поточних та запланованих випробувань фази I–III для діетіламіду лізергінової кислоти (ЛСД) та 31 дослідження для 3,4-метилендіоксиметамфетаміну (МДМА).

Що ж, психоделічні препарати обтяжені важким культурним тягарем, який заважає пройти їм процес клінічної розробки з тією ж швидкістю, що й розробки «звичайних» ліків. Однак єдиний спосіб полегшити цей тягар — отримати надійні дані, які можуть розвінчати негативні уявлення про наркотики та, нарешті, довести цінність цього класу препаратів. І цілком можливо, що в частині з 99 випробувань вдасться досягти цієї мети.