«Воєнні» збитки фармбізнесу: з чим звертатися до суду та чи є шанси на відшкодування

Запроваджено державний механізм підтримки бізнесу

24 жовтня 2025 року Кабмін схвалив постанову (повний текст досі не опублікований), якою затвердив порядок надання часткової компенсації майна субʼєктів господарювання, знищеного чи пошкодженого внаслідок збройної агресії РФ, а також часткової компенсації страхових премій за договорами страхування від воєнних ризиків.

Таким чином запроваджено державний механізм підтримки бізнесу, який включає дві компоненти:

1. Пряму компенсацію збитків для підприємств у прифронтових регіонах.

Це стосується підприємців, які працюють на територіях підвищеного ризику — в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях. Бізнес зможе отримати часткову компенсацію вартості пошкодженого або зруйнованого майна — будівель, складів, обладнання тощо.

Максимальна сума компенсації — до 10 млн грн, але не більше фактичного збитку. Якщо підприємство вже отримувало компенсацію або допомогу з державного чи місцевого бюджету, сума компенсації зменшується на розмір отриманих коштів.

Заявки розглядатиме Експортно-кредитне агентство (ЕКА), яке адмініструватиме всі виплати коштом державного бюджету. При поданні заявки підприємець сплачує одноразовий внесок у розмірі 0,5% від заявленої суми ймовірного збитку на рахунок ПрАТ «Експортно-кредитне агентство». Після отримання компенсації до держави переходить право вимагати у РФ відповідну суму збитків.

2. Компенсацію частини страхового платежу для бізнесу по всій території України.

У регіонах, де страхування неможливе, держава компенсуватиме підприємствам частину збитків безпосередньо через ЕКА. Там, де страхові компанії продовжують працювати, підприємці зможуть отримати відшкодування частини страхового платежу — підприємство самостійно обирає таку компанію, укладає з нею договір і сплачує страхову премію (вартість поліса).

Після завершення строку дії договору бізнес зможе звернутися до ЕКА та отримати компенсацію частини сплаченого платежу — до 1 млн грн. За кожною заявою сплачується внесок 5 тис. грн на рахунок ЕКА.

Не можуть брати участь у програмі:

• державні й комунальні підприємства, нерезиденти України, компанії під санкціями або пов’язані з РФ чи Білоруссю, підприємства з податковими боргами або в стані банкрутства.

Водночас найефективнішим правовим механізмом для одержання компенсації залишається звернення до компетентного суду з відповідним позовом, але для його належної підготовки потрібно вирішити не тільки правові питання, а й питання встановлення відповідних фактів, що мають юридичну силу, на підставі яких суд встановить обставини конкретної справи й прийме законне рішення.

З чим звертатися до суду

Як правило, постраждале підприємство несе як прямі збитки – внаслідок завданих пошкоджень майну, так і похідні від них – втрачену вигоду.

Предметом позову буде вимога про стягнення грошових коштів, еквівалентних сумі збитків. Цю суму можна підтвердити шляхом проведення експертної оцінки вартості зруйнованого майна.

Для підготовки позову про відшкодування збитків потрібно вирішити правові питання — застосування норм матеріального та процесуального права, на яких грунтуватимуться позовні вимоги. 

Перші з них:

• Юрисдикційна підвідомчість та територіальна підсудність справи 
• Подолання судового імунітету РФ.

Судовий збір по такій категорії справ не сплачується. Загальний строк розгляду справи триватиме в середньому 3-6 місяців.

Згідно з ч.1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави. Такими органами, зокрема, є Мін‘юст та Генпрокуратура РФ.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди її компетентних органів на залучення до участі у справі у національному суді.

Водночас згідно з правовими висновками, викладеними ВСУ у постанові від 18.05.2022 р. у справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доведення) є те, що РФ відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але й будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. 

Тобто немає жодної розумної підстави припустити, що порушене право українського позивача може бути захищене шляхом подання позову до суду РФ.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, що стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Проте, як Україна, так і РФ, є учасницями міжнародних договорів, зокрема, Конвенції про правову допомогу, згідно зі ст. 42 якої у справах про відшкодування шкоди компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. 

З огляду на це, РФ не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні нашому позивачу збитки.

Також варто взяти до уваги правову позицію ВС, викладену в постанові від 14.04.2022 р. у справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до РФ. 

Оскільки йдеться про збитки фармпідприємств, то спір з приводу заподіяння шкоди майну позивача є спором, пов`язаним зі здійсненням господарської діяльності позивача, а отже, на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів України.

Відповідно, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Як довести заподіяну шкоду

Під шкодою (збитками) мається на увазі матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого внаслідок порушення належного йому майнового права, та (або) зменшення немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Своєю чергою відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Зрозуміло, що знищення майна, що належить позивачу за правом власності, порушує це право, тож він набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Проте, важливим елементом доведення наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значущого зв`язку.

Щодо незаконності дій відповідача: дії РФ за своєю суттю є актом збройної агресії проти України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними й тут працює загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування.

На підтвердження факту заподіяння реальних збитків внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу варто долучити до матеріалів справи звіт з оцінки постраждалого (не)рухомого майна.

Незалежною оцінкою майна вважається оцінка, проведена суб`єктом оціночної діяльності — суб`єктом господарювання.

Відповідно до положень Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991 року) воююча сторона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватися з держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незалежно від того, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

Щодо фіксації події форс-мажору, то для обгрунтування позовних вимог це не є критичним. 

Дійсно: Торгово-промислова палата України (ТППУ) листом від 28.02.2022 р. №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія РФ стала підставою для введення воєнного стану в Україні та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТППУ адресований «всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, Лист є загально інформаційним та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Але при цьому, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін, не є преюдиційними й при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, а й те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. 

Тому саме посилання на них не є способом доведення своїх збитків.

Особливості стягнення втраченої вигоди

Щодо стягнення упущеної вигоди (неотриманого прибутку) внаслідок збройної агресії РФ, слід мати на увазі наступне.

Неодержаний дохід (упущена вигода) – це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. Важливим елементом доведення наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, завданими потерпілій особі.

Це покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (тобто має бути чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Щодо реального відшкодування збитків – необхідно провести пошук російських активів в іноземних юрисдикціях та звернутися до них із заявами про визнання рішення національного суду і надання дозволу на його виконання. 

Варіанти відшкодування збитків: недоліки та переваги 

Для компенсації шкоди, завданої українському бізнесу збройною агресією РФ, існує декілька варіантів: 

• звернення до інвестиційного арбітражу;
• звернення до національних судів з подальшим пошуком російських активів в іноземних юрисдикціях та зверненням до них із заявами про визнання рішення національного суду і надання дозволу на його виконання;
• звернення до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ);
• Міжнародний компенсаційний механізм. 

Кожен з цих напрямків має свої недоліки і переваги. А звернення до ЄСПЛ для більшості постраждалих не є доцільним з огляду на те, що 16.03.2022 р. РФ виключена зі складу Ради Європи.

Міжнародний компенсаційний механізм наразі перебуває на стадії становлення. 

З трьох основних етапів: впровадження роботи Міжнародного реєстру збитків (RD4U), формування Компенсаційної комісії та формування Компенсаційного фонду, – в рамках Міжнародного компенсаційного механізму почав реалізовуватися лише перший. Наразі лише фізичні особи можуть подавати заяви про компенсацію у певних відкритих категоріях. Для юридичних осіб можливість подання заяв ще не відкрита. 

Найближчим часом очікуємо впровадження функціоналу для подання юридичними особами заявок до RD4U (який має офіс в Києві) у розділі С3 «Збитки бізнесу та інші економічні втрати». 

При цьому подання заяви до RD4U та звернення до національного суду з позовом до РФ не є взаємовиключними заходами. Більше того, з точки зору міжнародного компенсаційного механізму, маємо підстави вважати, що наявність належним чином оформленого та обґрунтованого рішення національного суду, яке набрало законної сили, може підсилити доказову базу за відповідною заявою. 

В інвестиційному арбітражі інвестор може вимагати від РФ компенсацію за експропріацію активів або відшкодування збитків, завданих на території, яка перебувала під фактичним контролем РФ. Таким чином, відсутня можливість вимагати компенсації за збитки, завдані на території України внаслідок ракетних або артилерійських обстрілів, здійснених російською армією.

Українські інвестори, які втратили свої інвестиції через війну РФ проти України, можуть звернутися до арбітражу за регламентом Торгової палати Стокгольма (»арбітраж ТПС») або арбітражу за регламентом ЮНСІТРАЛ (»арбітраж ЮНСІТРАЛ»).

Варто зауважити, що звернення до інвестиційного арбітражу є досить дороговартісним процесом, тому зазвичай цей варіант обирають виключно тоді, коли розмір завданих збитків є настільки значним, що витрати на юридичний супровід є економічно виправданими для заявника.

Але незалежно від обраного у подальшому напрямку руху, необхідно формування належної доказової бази щодо факту та обсягу завданих збитків. Наявність такої доказової бази є критично важливим підґрунтям для будь-яких подальших дій, а зволікання щодо зібрання необхідних доказів може призвести до їх безповоротної втрати. Крім того, процес фіксації збитків вимагає врахування положень не лише національного законодавства, але й міжнародних правил, оскільки отримання реального відшкодування в Україні поки що є виключно теоретичним.

Чи є шанси на виконання рішень суду

Станом на сьогодні прецеденти виконання рішення національного суду за кордоном відсутні, хоча спроби здійснюються. Здебільшого, це продиктовано відсутністю політичної волі іноземних країн, які побоюються взаємної реакції з боку Росії.

Водночас у квітні цього року стало відомо, що суд у Парижі визнав і надав дозвіл на примусове виконання (exequatur) рішення Гаазького арбітражу щодо відшкодування збитків, завданих незаконною експропріацією активів Групи НАК «Нафтогаз України» в АР Крим на суму понад 5 млрд доларів США.

У межах цього процесу «Нафтогаз» вже зареєстрував обтяження на низку активів, що належать російській державі та розташовані у Франції, загальною вартістю понад €120 млн. Це перший крок до примусового виконання рішення арбітражу.

Отже, є досить високі шанси виконати обґрунтоване рішення національного суду, яке набрало законної сили та відповідає міжнародним вимогам і стандартам, і отримати адекватну компенсацію.