Страхування професійної відповідальності: хто виграє найбільше — працівник, пацієнт чи страхова компанія?

Чи відповідає він очікуванням медиків і фармацевтів, яким шляхом краще йти до бажаної мети і хто має сказати останнє слово у захисті професіоналів — про це розмова з доктором фармацевтичних наук, професором, Заслуженим працівником фармації України Костянтином КОСЯЧЕНКОМ.

Хто кого захищає

Індивідуальне страхування професійної відповідальності лікарів – не новина для більшості країн світу. Чи все буде за тим же сценарієм і в Україні?

Дійсно, в багатьох країнах світу вже давно працює механізм страхування професійної відповідальності лікарів через страхові компанії. У нас ця система не розвинута, натомість у США вона досить потужна – окремі юридичні компанії націлені виключно на судові справи, пов’язані з лікарями. Це справжній бізнес. Щодо фармацевтів, ситуація у світі дещо інша. Вони сплачують внески не страховим компаніям, а професійним самоврядним організаціям, наприклад, фармацевтичним палатам. Ці організації беруть на себе відповідальність відстоювати права фармацевтів. З іншого боку вони вимагають, щоб кожен фармацевт постійно підвищував свою кваліфікацію, навчався – тоді він уникатиме помилок, не завдаватиме шкоди пацієнту і за нього не доведеться клопотати, сплачувати відшкодування тощо. Самоврядна організація відповідає за професійний рівень працівника, тож відстоює його права і захищає, якщо він дійсно професіонал і діє відповідно до стандартів, протоколів тощо. Але принципи схожий – і медик, і фармацевт не мають бути залишені наодинці зі своїми помилками чи з претензіями з боку пацієнтів. Повинен діяти чіткий механізм захисту кожного працівника при здійсненні його професійної діяльності.

Калька з чужого досвіду не спрацює

Як це має реалізовуватися в нинішніх вітчизняних реаліях?

Саме це питання і є ключовим. Це має бути якесь медичне бюро чи окремі страхові компанії? Принцип захисту медичних та фармацевтичних працівників має вибирати професійне середовище, законодавці, але в будь-якому разі він має бути прозорим. Щоб не сталося так, що внески кудись пішли, компанії з часом «зникли», і медики та фармацевти знову залишилися не захищеними. Наразі існує багато питань щодо реалізації закону, якщо він буде прийнятий. Адже якщо у багатьох країнах існує індивідуальна ліцензія на лікарську діяльність (у кожного лікаря, а не закладу) і він може окремо застрахуватися, то в Україні такої практики не впроваджено, у нас ліцензується не лікар і не фармацевт, а заклад, де він працює. Тому неможливо зробити кальку з чужого досвіду чи перенести його на вітчизняну систему без глибокого вивчення всього законодавства і відповідних змін у ньому.

Від чого ніхто не застрахований

Які порушення з боку фармацевта можуть призвести до позбавлення його індивідуальної ліцензії у разі її запровадження?

Наразі затверджені протоколи фармацевта. Їх порушення може бути приводом до такого покарання. Наприклад, нині набули особливої актуальності правила відпуску рецептурних ліків – недотримання цих нормативів вважатиметься серйозним порушенням. Та й при відпуску без рецептурних засобів діє відповідний протокол, а зараз багато лікарських засобів намагаються підмінити біодобавками чи косметичними засобами. Якщо пацієнт скаржитиметься на такі дії фармацевта, а той знатиме, що за цим слідуватиме покарання у разі звернення пацієнта до суду, це стримуватиме від подібних порушень, при яких як то кажуть і адвокат не допоможе. Тоді відшкодовувати шкоду пацієнту доведеться самому фармацевту, страхова компанія чи самоврядна організація за нього не «впишуться».

Тобто у разі запровадження індивідуальної відповідальності порушень буде менше?

Так, у нинішніх реаліях персональна (до того ж кримінальна) відповідальність настає тільки у разі, коли фармацевт відпустить без рецепта наркотичні засоби, або інші ліки, що підлягають спеціальному обліку. Це прописано на законодавчому рівні. У решті випадків все «розмито».

Можливо, це система фармаконагляду недосконала?

Ні, якраз система фармаконагляду у нас добре прописана й облаштована. Аби ще фармацевти та лікарі брати активнішу участь у цьому процесі, а також до нього долучалися пацієнти! На жаль, такого немає. Тому й ці нюанси потрібно враховувати.

Ідеальна система страхування — така існує?

Якою ви бачите систему страхування професійної відповідальності фармацевтів в найкращому її варіанті?

Завданням номер один я вважаю створення самоврядної організації, яка й повинна опікуватися цим питанням. Наприклад, вона має відстоювати права фармацевтів у суді, якщо претензії щодо їхніх професійних дій безпідставні. Тобто якщо фармацевт не порушив професійну етику, протоколи, нормативи.

На сьогодні вже затверджені професійні стандарти для шести провізорських спеціальностей. Кваліфікаційні центри дають допуск до роботи, якщо фармацевт підтвердить свою кваліфікацію. Але й тут самоврядні організації повинні відігравати дуже значущу роль. Бо на сьогодні дуже багато питань, коли не працює професійна етика. І тут своє слово повинна сказати професійна спільнота: порушив правила – тобі не місце в спільноті. Бо якщо орієнтуватися виключно на професійне страхування через страхові компанії виходить, що працівник, який завдав шкоди через свої непрофесійні дії, отримує «індульгенцію» — страхова компанія покриє завдані збитки і працюй далі? Тут потрібен більш виважений підхід. Це ж не страхування автомобіля – компенсував витрати на ремонт та й годі, йдеться про життя та здоров’я людей. Медицина, фармація – особливі, регульовані професії і держава відповідає за допуск до них, працівники цих сфер мають постійно підвищувати свою кваліфікацію, набирати бали БПР тощо.

Поспішай без поспіху

Запровадження страхування професійної діяльності медиків та фармацевтів неминуче у зв’язку з євроінтеграцією. Наскільки потрібно прискорити цей процес?

У будь-якому разі це питання потребує досконалого вивчення і прописування всіх механізмів. На етапі вступу в ЄС Україні потрібно буде реалізувати директиву прозорості в усіх сферах. Тож якщо ми не розуміємо, як реалізовуватиметься механізм згаданого страхування, можливо, не потрібно поспішати розпочинати процес? Спочатку потрібно показати, як це працюватиме, а не просто говорити, що «все буде добре», бо так у світі. Тобто потрібно провести розрахунки, скільки буде зібрано страхових коштів, на що вони будуть витрачені, які виплати орієнтовно отримуватимуть пацієнти за завдану їм шкоду, хто їх відшкодовуватиме? Тоді буде зрозуміло, чи все буде «як у світі». Такі розрахунки й деталі мають бути представлені на старті прийняття закону, потім необхідний діалог із суспільством та професійним середовищем, щоб деталізувати механізми реалізації.

Водночас мають бути чітко сформовані критерії до страхових компаній, які реалізуватимуть ідею, щоб вони були спроможними покрити ризики, а не просто зібрати кошти й зникнути. Тобто все має бути напрацьовано й представлено в комплексі. Бо навіщо приймати закон, який тут же потребуватиме внесення змін і доповнень по гарячих, невдалих слідах. Наразі пояснювальна записка до законопроєкту містить лише вказівки на актуальність проблеми, а суспільство має розуміти, якого результату вдасться досягнути внаслідок прийняття закону, котрий безперечно, є важливим, але лише у разі його досконалості й продуманості механізмів реалізації.