Нещодавно для діагностики захворювань шкіри почали використовувати штучний інтелект. Та попри всі досягнення програмістів, у всьому світі, як і раніше, популярною залишається проста й дешева лампа Вуда.
Любомира Протасюк, «Ваше здоров'я»
Дерматологам можна позаздрити — їм на допомогу «тренують» штучний інтелект: нещодавно з’явилося чергове повідомлення про успіхи в роботі над програмою з експрес-діагностики захворювань шкіри. Удосконалений алгоритм нібито дає змогу штучному інтелекту застосувати аналітичні навички під час порівняння зображень з ураженнями шкіри.
Людина проти машини
Згідно з отриманими результатами штучний інтелект майже зрівнявся в майстерності діагностики з досвідченими дерматологами. А якщо вірити останньому дослідженню, то машина навіть обігнала лікарів: вишукуючи серед 100 тисяч зображень симптоми меланоми, вона була більш продуктивною, ніж команда з 58 дерматологів.
Тож, як обіцяють автори алгоритму, невдовзі дерматологічна діагностика проводитиметься з мінімальними затратами. Утім, скептики прогнозують великий відсоток хибних результатів, і як наслідок — чимало випадків несвоєчасного лікування тяжких патологій. Проте, схоже, інвесторів програми більше цікавлять гроші: за попередніми підрахунками, штучний інтелект допоможе заощадити американським медичним страховим компаніям 7 млрд дол. за 18 місяців.
Тінь винаходу
Попри всі досягнення програмістів, розробку та впровадження сотень найсучасніших методів візуальної діагностики, у багатих і бідних клініках по всьому світу, як і раніше, популярною залишається проста й дешева лампа Вуда. Це не так уже й дивно, враховуючи зручність її використання та діагностичну точність — сучасні наукові роботи в галузі дерматології буквально насичені доказами її незамінності. Лампа Вуда ось уже понад 100 років допомагає лікарям діагностувати численні інфекційні, запальні та неопластичні патології, і перелік показань до її застосування постійно розширюється.
Винахідником лампи вважають Роберта Вільямса Вуда, відомого фізика початку XX століття. Йому також приписують авторство інфрачервоної й ультрафіолетової фотографії. До того ж він зробив значний внесок в інші галузі прикладної фізики, зокрема оптики, спектроскопії й астрофізики. Узагалі, сфера наукових інтересів цього американського вченого була надзвичайно широкою — за життя він опублікував понад 200 оригінальних робіт, які відіграли вирішальну роль у становленні американської прикладної фізики й навіть медичної техніки. Проте хоча лампа Вуда, цей маленький, мобільний і легкий у використанні пристрій, і полегшила поколінням клініцистів як діагностику, так і лікування неймовірної кількості хвороб, людина, відповідальна за її винахід, — практично невідома фігура в медицині.
Випадкова любов
Роберт Вільямс Вуд народився 2 травня 1868 року в Конкорді, штат Массачусетс. Його батьку (і, до речі, повному його тезці) на той момент виповнилося 65 років. У минулому лікар, Вуд-старший досяг успіху в цукровій промисловості, тому зміг забезпечити своєму синові гідне майбутнє. Саме від батька Вуд-молодший успадкував схильність до природничих наук — врешті-решт, вона привела його до Гарвардського університету. Згадуючи його студентські роки в Гарварді, викладачі визнають, що Вуд не досяг значних успіхів у мовах чи математиці, зате компенсував погані оцінки із цих обов’язкових предметів блискучими роботами в цікавих йому галузях — геології, астрономії та… психології. Особливо пильну увагу Вуд приділяв природі галюцинацій: річ у тім, що він сам на них страждав.
Закінчивши Гарвард у 1891 році, Вуд розпочав дослідження в галузі хімії в Університеті Джона Хопкінса. Наступного року він одружився і… захопився фізикою. Його ментором став доктор Генрі Роуленд, який обіймав на той час посаду першого президента Американського фізичного товариства й здобув славу завдяки працям із дифракції світла. Та наприкінці 1892 року Вуд перевівся в Чиказький університет, аби почати свою докторську роботу з хімії, а в 1894 році переїхав до Німеччини з метою продовжити дослідження. У Берліні він знову випадково зіткнувся з фізикою (був запрошений до проведення одного із досліджень), і це остаточно змусило його змінити поле діяльності.
Після 2 років, проведених у Європі, Вуд повертається на батьківщину й отримує місце в Массачусетському технологічному інституті, але майже одразу переводиться до менш престижного Університету Вісконсина. Утім, саме там йому вдалося почати справжню кар’єру: протягом 4 років, що він провів у Вісконсині, Вуд здобув славу одного з найбільш багатообіцяючих молодих фізиків і посів у науковому середовищі гідне місце. Тож, коли в 1901 році помер його колишній наставник Генрі Роуленд, 33-річний Вуд замінив його в Університеті Джона Хопкінса, очоливши кафедру експериментальної фізики.
Там він залишився до кінця свого життя: Вуд викладав навіть після виходу на пенсію у 1938 році. Довгі роки студенти згадували свого викладача з особливою любов’ю: він був не тільки талановитим вченим і вчителем — він усіх надихав своїм ентузіазмом.
Протягом 6 найактивніших років наукової діяльності він видавав по 1 науковій статті щомісяця. В основному це були роботи з атомної та молекулярної спектроскопії, фізичних і біологічних ефектів високочастотних звукових хвиль, дифракції. Жодна з них не сприймалася як «прохідна», майже всі праці Вуда використовували наступні покоління вчених.
Ближче до дерматології
Слава про ці експерименти перетнула океан, і за деякий час європейські лікарі почали застосовувати лампу Вуда для дерматологічних потреб. У червні 1925 року 2 французькі лікарі, Марго і Девез, опублікували першу оригінальну роботу на тему застосування лампи Вуда в дерматології, відзначивши внесок американця.
Пристрій дав змогу дерматологам поглиблено вивчати склад і структуру шкіри. Від аналізу характеристик нормальної шкіри вчені потім перейшли до досліджень різноманітних дерматозів і почали характеризувати захворювання за його виглядом у світлі лампи Вуда. Згодом за її допомогою класифікували й інфекційні захворювання. З точки зору дерматолога лампа Вуда — ідеальний діагностичний засіб, адже оптимальний метод діагностики має бути простим у застосуванні та забезпечувати точність і послідовність результатів.
За понад 100 років свого існування вона неодноразово довела діагностичну цінність і, попри всі технічні інновації та здобутки штучного інтелекту, залишається незамінним інструментом дерматолога.
