Щодо доцільності застосування в клінічній практиці ноотропних засобів не всі фахівці дійшли згоди, та серед цих препаратів є один, який змусить змінити ставлення до всього класу навіть найзапекліших супротивників «розумних ліків».
Любомира Протасюк, «Ваше здоров'я»
Не всі фахівці дійшли згоди щодо доцільності застосування в клінічній практиці ноотропних засобів. Проте є серед цих препаратів один, який змусить змінити ставлення до всього класу навіть найзапекліших супротивників «розумних ліків».
Модафініл уперше синтезований у Франції в 70-х роках ХХ ст. У 1998 році затверджений Управлінням з контролю за продуктами і ліками США (FDA) як засіб від нарколепсії та інших розладів сну. Однак останнім часом його почали застосовувати «не за показаннями» й цілком здорові люди: речовина дає змогу зберігати активність протягом тривалого періоду й, що найголовніше, помітно поліпшує розумові здібності.
Усе частіше засоби на основі цієї молекули використовують люди, яким доводиться обробляти гігантські масиви інформації. Таким чином, модафініл віднесли до розмаїтої групи ноотропів, або «розумних» ліків. Утім, результати, котрі продемонстрував препарат у серйозних дослідженнях, дають змогу зарахувати його до класу «геніальних»…
Дивовижний ефект
Правду кажучи, ніхто ще остаточно не з’ясував, як працює ця сполука. Така заява звучить абсолютно неймовірно, особливо коли врахувати той факт, що за участю модафінілу проводили й проводять безліч досліджень. Однак ситуація склалася приблизно така сама, що й із засобами для наркозу: ніхто не знає усіх подробиць дії цих широко вживаних речовин. Просто науковий світ визнав: загальні анестетики ефективні й безпечні (принаймні, порівняно із хлороформом). Проте щодо нюансів їхньої фармакодинаміки лишається чимало білих плям.
Деякі фахівці стверджують, що модафініл стимулює мозок за рахунок вивільнення гістаміну — за принципом антагоніста антигістамінових препаратів першого покоління, які спричиняють загальмованість і сонливість. Модафініл же посилює синтез гістаміну, і це дає зворотний ефект. Однак інші дослідження «натякають» на те, що модафініл діє на мозок подібно амфетамінам і кокаїну, підвищуючи рівень дофаміну. Якщо ця теорія в майбутньому підтвердиться, це означатиме, що «off label» застосування модафінілу загрожує зловживаннями та новою залежністю.
Відповідно до ще однієї гіпотези, ноотропи ніяк не впливають на здатність сприймати, запам’ятовувати або обробляти інформацію — вони всього-на-всього забезпечують позитивний вплив на настрій реципієнта. І, відповідно, завдяки цьому він ефективніше справлятиметься з виконанням завдань, котрі вимагають концентрації уваги, запам’ятовування, аналітики тощо.
Щоправда, жодна із цих теорій поки остаточно не доведена — знову ж таки через відсутність переконливих результатів довгострокових досліджень. Останні експерименти на цю тему показали, що молекула модафінілу відрізняється від інших ноотропів складним механізмом дії: вона втручається в систему молекулярних взаємодій астроцитів та нейронів, зокрема посилює активність конексинів — специфічних астрогліальних протеїнів.
За розширеними показаннями
Нещодавно одне рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження продемонструвало позитивний ефект модафінілу у постінсультних хворих, значно зменшивши рівень виснажливої втоми та підвищивши якість життя після 6-тижневої терапії у стандартній дозі (по 200 мг щоденно).
Пілотні дані свідчать про ефективність препарату на основі цієї молекули у хворих на деменцію з тільцями Леві. Так само модафініл довів свою дієвість у дослідженнях за участю пацієнтів із шизофренією, покращивши їхні когнітивні показники в режимі монотерапії.
Крім того, встановлено ефективність препарату під час застосування у складі комбінованої терапії у пацієнтів з анорексією та в осіб, які зловживають психоактивними речовинами: модафініл у поєднанні з ривастигміном покращував когнітивний контроль у досліджуваних обох груп.
Раптові контроверсні моменти
Окрім, м’яко кажучи, малозрозумілої фармакодинаміки модафінілу (і ми поки що не розглянули аспекту його побічних дій), протиріччя викликають етичні аспекти застосування ліків, які поліпшують розумові здібності. Проте якщо посилатися на статтю, опубліковану в журналі Ethics, використання таких препаратів буде прийнятним лише тоді, коли не загрожуватиме роботі інших людей. Наприклад, дещо раніше співробітники Австралійського казначейства зізналися (щоправда, анонімно), що вживали модафініл, аби вчасно завершити роботу над федеральним бюджетом — «моральні фахівці» визнали, що в цьому випадку державні службовці вчинили етично.
Проте дискусія навколо таких засобів зайшла в глухий кут моралі. Наприклад, програміст може просто підвищити свою продуктивність й нікому не зашкодити, а лише написати більше коду. Та хіба те, що він робить це не на іспитах або не на інтерв’ю, не впливає опосередковано на інших програмістів, знижуючи їхню вартість на ринку праці? З іншого боку, людина має повне право приймати будь-які ліки, котрі їй заманеться, — це частина її приватного життя. Крім того, хіба деякі не споживають щодня енергетичні напої?
Ціна питання
І все-таки «геніальна» таблетка працює — у цьому немає жодних сумнівів. Однак яку ціну мають заплатити люди за стимуляцію? Лікарі вже зараз побоюються, що препарат може зашкодити неврологічному здоров’ю людей віком до 30 років. Згідно з деякими даними можна зробити припущення, що модафініл здатен негативно впливати на пластичність мозку, або нейропластичність, — властивість головного мозку пристосовуватися до різних ситуацій та різних контекстів протягом певного періоду часу.
Неврологи занепокоєні ефектом підвищення рівня дофаміну в мозку, котрий ще розвивається. Модафініл та деякі інші ліки здатні впливати на рецептори, які зміцнюють короткочасну пам’ять і регулюють пластичність мозку, коли необхідне швидке реагування на різні стимули. Деякі дослідники підозрюють, що в довгостроковій перспективі молоді люди, котрі регулярно вживають цей засіб (та інші подібні ліки), можуть поліпшити власну здатність до концентрації уваги й утримання її протягом тривалого періоду часу, але при цьому є ризик погіршення їхньої короткочасної пам’яті. Унаслідок цього в таких людей можливі проблеми в соціальних ситуаціях або з виконанням завдань, які вимагають когнітивної гнучкості, наприклад, під час керування автомобілем. Тим не менше, критики цих досліджень обвинувачують їхніх авторів у «маніпулюванні недоведеними гіпотезами». У цьому є частка правди, адже чіткими результатами довгострокових досліджень не володіють ані захисники, ані опоненти модафінілу — незважаючи на безліч проведених випробувань. Що ж, варто почекати: час розсудить.
