Скільки коштує народний месник?

Богдан Коновалов, спеціально для Медичної газети «Ваше здоров'я»

Останнім часом спекулювання на болючих проблемах хворих стало як ніколи масштабним і цинічним. Фахівцям сфери охорони здоров’я зрозуміло, що здебільшого протестні акції — це відточені маніпулятивні технології, аж ніяк не спрямовані на вирішення нагальних проблем. Проте для широкого кола глядачів і читачів їх дійові особи — «відчайдушні борці з корупцією» — мало не провідники медичного Майдану.

Захисник? Скандаліст? Наркоман?

Один з основних організаторів цих ефектних акцій — Благодійний фонд «Пацієнти України», найбільш розпіарений у країні. Його керівник Дмитро Шерембей уже понад 15 років має статус ВІЛ-інфікованого, що, на його думку, звільняє від необхідності дотримуватися будь-яких етичних норм і правил поводження в суспільстві. То він когось нагороджує статуеткою «Золота клізма», то «Дулею з пінопласту», то зриває засідання Вченої ради Національної академії медичних наук… 25 лютого 2014 року саме під керівництвом Шерембея був здійснений рейдерський напад на Національну академію медичних наук України. На офіційному сайті НАМН України розміщено заяву: «Під час нападу Президента академії Андрія Сердюка під загрозою фізичної розправи заблокували в приміщенні будівлі та змусили написати заяву про звільнення. Унаслідок цієї події він отримав серцевий напад і був госпіталізований у відділення кардіохірургії. За словами очевидців, нападом керував Дмитро Шерембей у супроводі невідомих, що назвались активістами Євромайдану».

Проте цей маргінал не гребує й технологіями, що базуються на експлуатації болючих соціальних питань. ВІЛ-інфекція/СНІД, туберкульоз і гепатит — ось три головні напрямки, якими опікуються активісти під керівництвом Шерембея, причому вже не перший рік. Спочатку його організація називалася ЮКАБ (Ukrainian Community Advisory Board; була створена у 2011 році), бо за основу брався європейський аналог пацієнтських спільнот ECAB, створених для захисту пацієнтів із зазначеними захворюваннями від фармацевтичних компаній. Проте в лютому 2014 року ЮКАБ змінила назву на БФ «Пацієнти України», тобто Шерембей розширив свої «повноваження» на більший спектр захворювань, а отже, і пацієнтів.

Саме їм, а також іншим громадянам України Голова громадської організації нав’язує досить дивну модель: мовляв, ВІЛ-інфекція, СНІД та наркоманія — не такі вже й страшні захворювання, більше того, це неминучі вади нового часу. У підсумку затратний рядок медичного бюджету, спрямований на лікування ВІЛ-інфікованих (серед яких багато хворих на наркоманію), сьогодні в Україні один з найбільших, а БФ «Пацієнти України» за кількістю учасників незабаром зрівняється з радянською піонерією.

Головне — «розгойдувати човен»

Акції цієї пацієнтської організації завжди проводяться з претензією на театралізоване дійство. Креативні підходи, звичайно, на любителів, але похмурі декорації та гнівні промови завжди ефект­ні й привабливі для журналістів, що й гарантує появу відеосюжетів про подібні маніфестації на багатьох телеканалах.

Останнім часом «Пацієнти України» облюбували для протестів майданчик біля будівлі Кабінету Міністрів, хоча проблеми хворих — прерогатива Міністерства охорони здоров’я. Проте, по-перше, біля Кабміну — велика площа, де досить комфортно працювати операторам, по-друге, це має переконати глядача, що ніби зараз у «хворих» — пік відчаю, і вони, по-третє, вже нічого доброго від хабарників-корупціонерів з профільного Міністерства не чекають, тому й прийшли бити чолом «царю-батьку» в Кабмін…

Саме під вікнами Кабміну в травні цього року пройшов несамовитий перфоманс «Кладовище замість ліків»: просто біля головного входу до урядової будівлі виникли надгробки, що символізували результат «медичного геноциду», влаш­тованого Квіташвілі щодо смертельно хворих громадян, яких залишили без ліків. А вже на початку липня тут відбулася акція під назвою «Черга за лікуванням у Кабмін», на якій пролунали вимоги прискорити закупівлю препаратів для ВІЛ-інфікованих. «Геть Квіташвілі і його мародерів!», «Усе керівництво МОЗ — у відставку!» — закликали жваві плакати.

Відвідавши останній захід, журналіст інтернет-видання «Ракурс» Тетяна Драган вирішила розширити рамки «журналістських стандартів» із фіксування та поширення розжованої інформації і, поспілкувавшись з одним із постійних учасників протестних акцій, дуже збентежилась. «Хворий» відверто пояснив їй, що цей захід не має на меті вирішення проблеми дефіциту ліків для хворих — він влаштований лише для того, аби «розгойдувати човен», руйнувати імідж міністерської команди, зривати реформи.

Журналістка звернула увагу й на те, що «Пацієнти України» вже не раз були помічені в обслуговуванні інтересів фармацевтичних акул, наприклад, компаній з так званої групи Петра Багрія — незмінних учасників медичних торгів із закупівлі препаратів для лікування різних тяжких захворювань.

«Цими протестами вони тільки зміцнюють корупційно-мафіозний прошарок», — такою є думка експерта з правоохоронної структури з приводу замовників проплачених протестів, яку навела журналіст цього інтернет-видання.

За що боролися, на те й напоролися

Розквіт діяльності «групи Петра Багрія» припав на початок 2000-х років, але в лідерах «тендерної турнірної таблиці» вона й донині. Структури групи вийшли сухими із води навіть після Революції Гідності, що вимагала очищення влади від «сірих кардиналів», злодійкуватих управителів фінансовими потоками.

Петро Багрій — Голова Асоціації «Виробники ліків України», співзасновник багатьох компаній і афілійованих фірм, які ставали рекордсменами за поставками медикаментів як по централізованих закупівлях МОЗ, так і по тендерах окремих регіонів і лікарень. Також він брав участь у роботі скандально відомого Фонду Катерини Ющенко «Україна 3000», що запам’ятався проектом «Дитяча лікарня майбутнього» — кошти збиралися звідусіль, але до будівництва руки так і не дійшли. Подейкують, що пан Багрій у кумівських стосунках із Головою Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольгою Богомолець.

Михайло Бродський (власник і редактор інтернет-видання «Обозреватель»), розкриваючи деякі темні схеми ринку медичних закупівель, про «групу Багрія» висловився так: «Радіти особливо нічому. Як кажуть, за що боролися, на те й напоролися. Переможці — ті самі компанії з «тендерної гвардії» Сім’ї та Раїси Богатирьової. Зокрема це «Фармадіс», «Укроптпостач», «Ганза», які входять до «групи Петра Багрія», — традиційно вона контролює закупівлі препаратів для лікування туберкульозу й онкозахворювань».

Згадаємо, як Олега Мусія, котрого також вважають креатурою Багрія, минулого року проводжали з Міністерства під «смертельну арію» Дмитра Шерембея — він переконував журналістів, що обов’язково помре, коли через тиждень йому не доставлять ліків. На цій підставі вимагав, щоб тендери по препаратах для ВІЛ-інфікованих терміново передали від Міністерства охорони здоров’я Міністерству з надзвичайних ситуацій. Як писав із цього приводу тижневик «Аптека» в статті «Пацієнтські організації «переводять стрілки» (від 11 серпня 2014 року), «складається враження, що пацієнтські організації не проти взяти участь у розподілі гуманітарної допомоги».

Проте «Пацієнти України», як не дивно, Олега Мусія в дефіциті ліків не звинувачували, він виявився ні при чому (бо це ж майже колега), а весь праведний гнів вилився на «масового вбивцю», заступника Міністра Руслана Салютіна. Просто він посідав «хлібну» посаду Голови тендерного комітету, яку пообіцяв Шерембею той самий Мусій, і відсутність у головного пацієнта України медичної освіти на заваді не стала б — у часи головного медика Майдану Дмитро Шерембей був включений у всі можливі комісії МОЗ із перевірки як медичних закладів, так і фармацевтичних підприємств.

Від ненависті до любові — один крок

Відомо, що ротація відповідальних кадрів із гнізда Петра Багрія на Мусієві не скінчилася — тендерний чемпіон пролобіював на провідні посади в МОЗ кілька своїх людей. Зокрема посаду Голови Держлікслужби вручили Михайлу Пасічнику, а його заступником стала Олена Алексєєва (була директором Асоціації «Виробники ліків України»). Сьогодні саме вона в умовах, коли Держлікслужба, як той вершник, — без голови, є командувачем цієї структури. Отже, «сірому кардиналу» фармацевтичного ринку жодним чином не можна скаржитися на втрату впливовості.

От і з Шерембеєм вдалося потоваришувати, незважаючи на всі його викриття. Свого часу (наприкінці 2013 року) під час агонії Міністерства Богатирьової Багрію було присвячено багато рядків в одному з розділів аналітичного звіту Центру протидії корупції («Хто заробляє на епідеміях ВІЛ/СНІДу та туберкульозу в Україні»). Вердикт був безкомпромісним: «Серед переможців тендерів на АРТ-препарати 19,4% закупівель виграли компанії ТОВ «Укроптпостач», ТОВ «Скай Фарм» і ТОВ «Фармадіс» на суму 48 млн грн. Ці самі компанії отримали майже половину (47%) коштів, витрачених державою на закупівлю протитуберкульозних препаратів, загальною сумою 51 млн грн. Результати розслідування експертів ЦПК дають підстави припускати, що контролює ці фірми одна особа — Петро Багрій…»

Та ось уже Багрій і Шерембей виступають єдиним фронтом — зрозуміло, в інтересах пацієнтів України. У статті «МОЗ пришвидшить держзакупівлі ліків» (від 28 серпня 2014 року) видання «Апостроф» наводить думку Петра Багрія, що «від моменту оголошення результатів і підписання контрактів до проведення поставок може пройти 2-6 місяців. Таким чином, на цей період Уряду необхідно вирішити питання щодо забезпечення населення препаратами…» І ось уже Дмитро Шерембей підказує, як саме вирішити це питання: «Уряд може закупити препарати безпосередньо у виробників без проведення тендерів».

Замовлення на «дерибан»

Пацієнтські організації активно залучаються до процесу зачистки міністерських кабінетів від неугодних — ця робота називається «інформаційним кілерством». Проте «Пацієнти України» не зупиняються на досягнутому і готові надавати послугу повного циклу, просуваючи потрібних людей на ключові посади. Це стало зрозуміло в листопаді 2014 року, коли один із членів БФ «Пацієнти України» публічно висловив обурення з приводу того, що Дмитро Шерембей використовує кошти фонду не за призначенням.

«У нас є незаперечні факти ганебної поведінки Дмитра Шерембея, який без громадського обговорення та колективного узгодження на власний розсуд дозволив собі використати близько 45 тис. грн благодійних коштів фонду не за призначенням. Тоді як абсолютна більшість учасників наполягала спрямувати зазначену суму на потреби поранених на стадіоні в Донецьку дітей та їх сімей, Шерембей витратив ці гроші на піар-кампанію в інтересах одного з кандидатів на посаду Міністра».

Гроші легко не даються, тому доводиться шукати нові шляхи, адже проведення замовних мітингів істотно впало в ціні: у ЗМІ публікувалися відомості, що профі вдається здійснювати проплачені акції з масовкою в 40-60 осіб, не перевищуючи бюджет в 1 тис. доларів!

Участь громадських організацій у темних схемах, схоже, стає новою українською модою і продуктом спільної праці геніїв фінансових й інформаційних маніпуляцій в інтересах тендерних спрутів, що всіма щупальцями прис­мокталися до медичного бюджету нашої держави.