Жирова тканина як мішень: відкрито додаткові переваги гліфлозинів

Інгібітори натрій-глюкозного котранспортера 2 типу (SGLT2), відомі також я гліфлозини — клас ліків, що спочатку розроблявся для контролю глікемії при діабеті 2 типу, але згодом виявив інші переваги: нефропротекцію та кардіопротекцію.

Тепер зʼявляються дані про ще один потенційний ефект гліфлозинів — модуляцію адипозопатії, тобто дисфункції жирової тканини, яка характеризується порушеною секрецією адипокінів (як-от лептин) та хронічним низькоінтенсивним запаленням. Адипозопатія асоціюється з інсулінорезистентністю, серцево-судинними захворюваннями та прогресуванням хронічної хвороби нирок (ХХН). Чи здатні інгібітори SGLT2 впливати на цей патофізіологічний механізм?

Іспанські дослідники провели проспективне дослідження за участю 143 пацієнтів із ХХН стадій G1–G4, які не перебували на діалізі, частина з яких мала діабет 2 типу. Пацієнтів розподілили на дві групи: ті, хто отримував гліфлозини (n=31, медіана віку 70 років), та ті, хто отримував стандартну терапію (n=112, медіана віку 65 років). Найчастіше застосовуваним інгібіторам SGLT2 був дапагліфлозин (64,5% призначень серед ліків цього класу).

На початку та через 8 місяців спостереження дослідники фіксували клінічні та лабораторні показники учасників, включаючи маркери адипозопатії (лептин) та запалення (TNF-α, інтерлейкін-6, С-реактивний білок, феритин).

Через 8 місяців група лікування інгібіторами SGLT2 показала значно нижчий рівень лептину порівняно з групою стандартної терапії: 15,78 проти 29,71 нг/мл. Пацієнти, які отримували саме дапагліфлозин, демонстрували ще виразнішу різницю.

Що стосується запалення, то на початку дослідження рівні TNF-α були значно вищими в групі дапагліфлозину (14,91 проти 8,44 пг/мл) — ймовірно, через тяжчий вихідний стан цих пацієнтів. Проте через 8 місяців рівні TNF-α знизилися в групі дапагліфлозину більшою мірою і зрівнялися з групою стандартної терапії (8,77 проти 7,97 пг/мл).

Функція нирок також покращилася: у групі стандартної терапії середня рШКФ знизилася з 70,75 до 67,77 мл/хв/1,73 м². Натомість у групі дапагліфлозину рШКФ зросла з 51,07 до 54,78 мл/хв/1,73 м² — тобто спостерігалося покращення, а не погіршення ниркової функції, попри нижчий вихідний рівень.

Описане дослідження розширює розуміння механізмів нефропротекції при застосуванні гліфлозинів: ймовірно, частина ефекту реалізується через модуляцію жирової тканини та зниження системного запалення. Для нефрологів це означає додатковий аргумент на користь застосування інгібіторів SGLT2 у пацієнтів із ХХН — не лише для сповільнення прогресування захворювання, а й для впливу на метаболічні та запальні компоненти патофізіології.