Попри нещодавні успіхи в терапії цього поширеного дерматологічного захворювання та перехід до фенотипового підходу в алгоритмах лікування, боротьба з ним нагадує шахову партію, де ми бачимо лише частину фігур супротивника.

Нові ліки: що з’явилося за останні п’ять років?

За цей період було схвалено кілька препаратів для лікування запального фенотипу розацеа: міноциклін у формі піни 1,5% (Zilxi), мікроінкапсульований бензоїлпероксид 5% (Epsolay), а в листопаді 2024 року — пероральний міноциклін пролонгованої дії 40 мг (Emrosi).

Результати третьої фази досліджень MVOR-1 та MVOR-2 у дорослих із помірною та тяжкою розацеа показали: 62,4% пацієнтів, які отримували міноциклін пролонгованої дії, досягли успіху за шкалою глобальної оцінки дослідника на 16-му тижні порівняно з 38,6% на доксицикліні пролонгованої дії та 29% на плацебо. Відповідне зменшення абсолютної кількості запальних елементів становило 19,65, 15,35 та 11,6. Та чи змінить міноциклін пролонгованої дії звички лікарів — питання відкрите.

Міноциклін використовує той самий молекулярний механізм, що й доксициклін: проникає в судинне русло, знижує експресію кателіцидину та взаємодію цитокінів, впливає на інші промотори запалення — матриксні металопротеїнази та нейтрофіли. Проте багатьох лікарів існує упередження щодо пероральних засобів, які вважаються більш ризиковими щодо побічних ефектів, тому рецепти поки на користь топічних препаратів. З іншого боку, низькодозовий міноциклін пролонгованої дії може стати майбутнім для лікування офтальморозацеа.

Нейрональний механізм: стимуляція блукаючого нерва

Серед нефармакологічних підходів до усунення запального компонента розацеа досліджують черезшкірну аурикулярну стимуляцію вагусного нерва. Рандомізоване клінічне дослідження у пацієнтів з еритематозно-телеангіектатичною розацеа, опубліковане в жовтні 2025 року, показало, що ця методика забезпечує стійке покращення як показників еритеми, так і системних супутніх станів, включаючи тривожність та депресію.

Як працює метод? Це приклад того, як один терапевтичний підхід може вражати кілька мішеней одночасно. Стимуляція блукаючого нерва синергічно модулює холінергічний протизапальний рефлекс та відновлює баланс цитокінових мереж, зокрема пригнічуючи патогенні цитокіни — інтерлейкін-1-бета, інтерлейкін-6, високомобільний груповий білок-1 та фактор некрозу пухлин альфа. Крім того, стимуляція блукаючого нерва виявляє антидепресивні ефекти, частково через модуляцію моноамінергічної нейротрансмісії в лімбічних ланцюгах.

Фенотиповий зсув: від підтипів до індивідуального підходу

Перехід від діагностики та лікування на основі підтипів до фенотипового підходу, рекомендованого Національним товариством розацеа, Американським товариством акне та розацеа та глобальною панеллю консенсусу ROSCO, залишається відносно недавнім проривом. Замість націлювання на раніше рекомендовані підтипи — еритематозно-телеангіектатичний, папуло-пустульозний та/або очний — оновлені настанови ROSCO рекомендують обирати лікування індивідуально на основі презентації захворювання.

Але де фенотиповий підхід стає ускладнюється — це при виявленні можливої судинної та/або нейрогенної розацеа. Ідентифікація цих фенотипів може бути проблемнішою залежно від презентації пацієнта. Як відрізнити почервоніння від запалення шкіри від почервоніння, спричиненого вазомоторною нестабільністю та розширеними кровоносними судинами? Чи є симптоми — печіння, поколювання, біль, свербіж, набряк? Набряк може свідчити про судинну розацеа, тоді як печіння, поколювання, біль і свербіж можуть вказувати на нейрогенну природу.

Дослідження від 2011 року, в якому автори вперше охарактеризували нейрогенну розацеа, виявило печіння, поколювання та еритему в 100% випадків — ключові підказки для клініциста. Натомість папули та пустули менш характерні для нейрогенної розацеа.

Телеангіектазії не так часто асоціюються з дизестезією, і судини часто можна візуалізувати при дерматоскопії окремо від будь-якої запальної еритеми.

Ключові відмінності для диференційної діагностики:

• Нейрогенна розацеа: печіння, поколювання, біль у 100% випадків; дизестезія, непропорційна до видимих змін; папули та пустули менш характерні
• Судинна розацеа: набряк; телеангіектазії, що візуалізуються при дерматоскопії; дизестезія менш виражена.

Пацієнтів із розацеа слід обстежувати на супутні неврологічні або нейропсихіатричні стани, які більш виражені при нейрогенній розацеа.

Лікування розацеа: шлях уперед

Лікування розацеа нагадує оркестр, де кожен інструмент потребує окремої уваги: запальний компонент уже має непогану партитуру, тоді як судинний та нейрогенний досі чекають на своїх композиторів. Фенотиповий підхід дозволяє диригувати цим оркестром індивідуально для кожного пацієнта.

• При виборі терапії потрібно орієнтуватися на фенотип пацієнта, а не на класичні підтипи
• Печіння, поколювання, дизестезія — маркери нейрогенної розацеа; набряк і телеангіектазії — судинної
• Наявні препарати найкраще працюють при запальному фенотипі; міноциклін пролонгованої дії 40 мг — новий пероральний варіант із хорошою переносимістю
• Пацієнтів із розацеа рекомендовано обстежувати на супутні нейропсихіатричні стани

Значною мірою нещодавні успіхи в лікуванні запального компонента розацеа підкреслили потребу в розробці кращих методів, таргетованих на інші компоненти захворювання. Складність етіології розацеа, ймовірно, вимагатиме множинних терапевтичних підходів для впливу на запальний, нейрогенний, судинно-проліферативний компоненти та компонент окислювального стресу.