Свербіж: від тривалого нерозуміння природи – до створення інноваційних ліків

Вплив хронічного свербежу на якість життя – загальновідомий факт. Приблизно 22% людей повідомляють про свербіж, який триває довше 6 тижнів, і часто такі пацієнти мають серйозні психологічні коморбідності, що виникають саме через зазначене відчуття. У дослідженні від 2020 року, опублікованому в Journal of the American Academy of Dermatology, рівень депресії та тривожності серед таких пацієнтів варіювався від 46% до 53%.

Донедавна можливості лікування свербежу були обмеженими. На щастя, сьогодні цей стан потрапив у фокус науковців, що зрештою призвело до розробки низки дієвих терапевтичних опцій.

Сьогодні головна ідея полягає в тому, щоб дерматологи навчилися лікувати свербіж заради самого свербежу – подібно до того, як біль лікують знеболювальними.

Дослідження хронічного свербежу переходять у «золоту еру» відкриттів

Дослідження, які могли б пояснити природу свербежу, десятиліттями ігнорувалися через низку непорозумінь і припущень, зокрема, через «несерйозність» цього симптому. Довгий час взагалі підтримувалася гіпотеза, ніби свербіж — це не самостійне явище, а якась легка форма болю. Ідея про те, що одні й ті самі шляхи, які опосередковують біль, також опосередковують розвиток свербежу, була загальноприйнятою до проривного відкриття, зробленого у 2007 році. У дослідженні, опублікованому в Nature, автори довели існування специфічного для свербежу сигнального шляху, який функціонує повністю незалежно від болю. Це показувало, що свербіж — не різновид болю, а зовсім інше, абсолютно незалежне, відчуття. Дослідження 2009 року від тих же авторів підтвердило це на іншій моделі, показавши, що видалення нейронів, які експресують рецептори гастрин-рилізинг пептиду в спинному мозку, пригнічувало свербіж, зберігаючи больові рефлекси.

Ці дві роботи стали підґрунтям для інших досліджень, які почали вивчати природу свербежу і його вплив на здоров’я та якість життя. Деякі автори показали що тягар хронічного свербежу виявився більшим, ніж при емфіземі, нелікованому остеоартриті чи хворобі Паркінсона.

«Наука чухання»

Експерти визначили ключові причини свербежу та зрозуміли, чому бажання чухатися настільки неконтрольоване. Менше з тим, воно має еволюційне значення: у дослідженні, опублікованому у 2025 році в Science, було показано, що чесання має захисну функцію.

На думку вчених, чухання також приносить еволюційні переваги на популяційному рівні, сигналізуючи іншим захищатися від можливого шкідливого патогену в ареалі. Ну а хронічний свербіж — «це нормальне відчуття, яке просто трохи вийшло з-під контролю».

В процесі досліджень природи свербежу науковці зрозуміли, чому не працює порада «припинити чухатися»: це вроджений рефлекс, вбудований у нашу нервову систему.

Мікроцикл «свербіж-чухання» запускається гіперактивованими периферичними нервами, які виділяють нейропептиди (наприклад, субстанцію P і нейротрофічний фактор росту), що спонукають імунні клітини, як-от еозинофіли чи базофіли, вивільняти цитокіни, таких як інтерлейкін-4, IL-31 і IL-13, які також стимулюють нерви. Це формує зворотний зв’язок між імунною та нервовою системами.

Зрештою, розуміння цих механізмів змусило науковців усвідомити, що просити пацієнтів просто уникати чухання – це не лише несправедливо, а й неможливо.

Сьогодні прийнято вирізняти чотири категорії свербежу:

1. Нейрогенний і системний свербіж, що виникає через розлади інших систем органів, окрім шкіри, наприклад, внаслідок хвороби печінки чи гематологічні пухлини.
2. Психогенний свербіж, спричинений психологічними розладами.
3. Нейропатичний свербіж, що виникає через дисфункції нервової системи.
4. Прурітоцептивний свербіж – той, що генерується в шкірі через запалення або пошкодження; цей тип охоплює більшість станів, з якими стикаються дерматологи.

Деякі фахівці вказують ще п’яту — ідіопатичний свербіж, тобто хронічний свербіж невідомого походження.

Свербіж: прогрес у розробці варіантів специфічної терапії

Прурітоцептивний свербіж — найпоширеніший симптом у дерматології. За статистикою, половина пацієнтів з первинним дерматологічним діагнозом повідомляли про свербіж як симптом, а 25% мали важкий свербіж.

Медицині знайомі сотні станів, де так званий дерматологічний свербіж є основним симптомом, і фахівці лікують більшість з них: атопічний дерматит, вузликове пруриго, хронічна спонтанна кропив’янка, контактний дерматит… перелік можна продовжувати нескінченно.

За останнє десятиліття для лікування захворювань, пов’язаних зі свербежем, було схвалено низку препаратів, які буквально змінили терапевтичний ландшафт у дерматології:

• дупілумаб, блокатор рецептора IL-4, схвалений у 2017 році для лікування помірної та важкої екземи у дорослих; до сьогодні значно розширив список показань, в т.ч. до хронічної спонтанної кропив’янки;
• немолізумаб, інгібітор IL-31, схвалений у 2024 році для лікування помірного та важкого атопічного дерматиту у пацієнтів від 12 років і для лікування помірно-важкого вузликового пруріго у дорослих;
• тралокінумаб, інгібітор IL-13, схвалений у 2021 році для лікування дорослих з помірним та важким атопічним дерматитом і у 2023 році – для дітей;
• лебрикізумаб, інший інгібітор IL-13, схвалений у 2024 році для лікування екземи у дорослих і дітей;
• аброцитиніб (Cibinqo, Pfizer), інгібітор Янус-кінази (JAK), схвалений у 2022 році для лікування екземи у дорослих і у 2023 році – у дітей;
• упадацитиніб, інший інгібітор JAK, схвалений у 2022 році для атопічного дерматиту у дорослих і дітей;
• топічний руксолітиніб, перший інгібітор JAK для місцевого застосування, схвалений у 2021 році для лікування атопічного дерматиту.

Та, хоча ці ліки вважаються інноваційними, проривними, вони не створювалися з конкретним наміром лікувати свербіж. Майбутні дослідження, які проводяться в цьому напрямку, мають зосередитися на невирішених потребах лікування саме цього стану, не дублюючи відоме, а пропонуючи щось абсолютно нове і відмінне від існуючих терапевтичних втручань.

Отже, наступний рубіж у дослідженнях цього напрямку — це лікування свербежу як окремого захворювання, а не симптому інших станів.