Надзвичайно небажане явище: ліки, що загрожують набряками

Виникненню набряків можуть сприяти серед іншого й лікарські засоби – як самі по собі, так і в поєднанні з різноманітними проблемами зі здоров’ям. (Й серед таких препаратів зустрічаються навіть безрецептурні.)

Поширені чинники набряків

Ризик виникнення набряків посилюють і такі фактори як літній вік, жіноча стать, ожиріння, діабет, артеріальна гіпертензія, хронічний больовий синдром, недостатня фізична активність/гіподинамія. Деякі з цих чинників часто потребують призначення ліків, які можуть погіршити проблему набряків. Тому важливо знати, як запобігати медикаментозним набрякам.

Є чотири основні патогенетичні причини набряку, всі вони можуть посилювати набряки, спричинені прийомом лікарських засобів.

1. Підвищення капілярного тиску. Такі захворювання, як серцева недостатність, порушення ниркової функції, венозна недостатність, тромбоз глибоких вен і цироз печінки можуть підвищити капілярний тиск, що призводить до набряку.
2. Зниження онкотичного тиску. Гіпоальбумінемія, основна причина зниженого колоїдно-онкотичного тиску, може бути наслідком нефротичного синдрому, діабетичної нефропатії, вовчакової нефропатії та інших уражень клубочкового апарату й паренхіми нирок, амілоїдозу, хронічного захворювання печінки чи цирозу, порушень всмоктування або недостатнього/неадекватного харчування.
3. Підвищена проникність капілярів. Пошкодження судин (часто пов’язане з діабетом) може збільшити проникність капілярів і сприяти виникненню набряку.
4. Порушення лімфовідтоку. Обструкція лімфатичних шляхів часто зустрічається у пацієнтів з лімфедемою, пухлинами, запаленнями, фіброзом, певними інфекціями, хірургічними втручаннями та вродженими аномаліями. Такі стани, як захворювання щитоподібної залози, також можуть спричинити збільшення інтерстиціального альбуміну та інших білків без відповідного збільшення лімфатичного відтоку, що призводить до лімфедеми.

Ліки, здатні викликати набряки

Блокатори кальцієвих каналів (БКК). Такі препарати, як ніфедипін і амлодипін, можуть підвищувати гідростатичний тиск, викликаючи селективну вазодилатацію прекапілярів, що призводить до підвищення внутрішньокапілярного тиску. Новіші ліпофільні БКК (наприклад, левамлодипін) демонструють нижчу частоту цього небажаного явища. Також часто ефективним у запобіганні набрякам є зменшення дози БКК. При цьому діуретики не дуже ефективні при набряках, спричинених розширенням судин. Поєднання БКК з інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) або блокаторами рецепторів ангіотензину (БРА), які індукують посткапілярну дилатацію та нормалізують внутрішньокапілярний тиск, може зменшити витік рідини в інтерстиціальний простір. Такі комбінації можуть бути більш корисними, ніж монотерапія високими дозами БКК.

Тіазолідиндіони/глітазони (наприклад, піоглітазон) — підвищують проникність ендотелію судин, секрецію фактора росту ендотелію судин, гідростатичний тиск і затримку натрію та рідини в нирках. Через інші побічні ефекти використання цього класу препаратів зараз обмежене.

Засоби для купірування нейропатичного болю (габапентин і прегабалін). Ці препарати можуть індукувати селективну вазодилатацію артеріол через механізм, подібний до БКК, викликаючи підвищення внутрішньокапілярного тиску. Набряк зазвичай з’являється протягом першого місяця лікування або після збільшення дози і часто регресує після зниження дози або відміни препарату.

Протипаркінсонічні препарати/агоністи дофаміну — збільшують гідростатичний тиск шляхом зниження симпатичного тонусу та розширення артеріол через активність альфа-2 адренорецепторів.

Деякі антипсихотики: клозапін, ілоперидон, луразидон, оланзапін, кветіапін, рисперидон і зипразидон – всі вони можуть підвищувати гідростатичний тиск через антагоністичну дію на альфа-1 адренергічні рецептори, викликаючи при цьому вазодилатацію.

Нітрати: ці препарати збільшують гідростатичний тиск, викликаючи переважно венозне розширення.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) — можуть підвищувати гідростатичний тиск шляхом інгібування вазодилатації аферентних ниркових артеріол, зниження швидкості клубочкової фільтрації та стимулювання ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РАС), що призводить до затримки натрію та води. Такі побічні ефекти вимагають обережного застосування лікарських засобів цього класу.

Інгібітори АПФ. Такі препарати, як еналаприл і раміприл, здатні підвищувати проникність судин. Вони уповільнюють метаболізм і накопичення брадикініну, що підвищує проникність судин і витік рідини. Втім, ці побічні ефекти інгібіторів АПФ вважаються рідкісними й зазвичай пов’язані з алергічними реакціями.

Інсулін. Інсулін знижує онкотичний тиск у капілярах і підвищує проникність судин. Швидка корекція гіперглікемії може викликати втрату онкотичного тиску, тоді як хронічна гіперглікемія може пошкоджувати судинні мембрани, підвищуючи проникність. Ці ефекти зазвичай доброякісні, і їх можна контролювати за допомогою ретельного титрування дози, обмеження споживання натрію або призначення діуретиків.

Кортикостероїди з мінералокортикоїдною активністю можуть збільшити затримку натрію та води в нирках, що призводить до збільшення об’єму крові. Найвищу мінералокортикоїдну активність виявляє флудрокортизон.