Лікування анафілаксії: час позбутися застарілих уявлень

Більшість людей уявляють анафілаксію як типову реакцію «набряк обличчя, утруднення дихання». Власне, це так, але насправді існує багато інших симптомів, якими може проявитися анафілактичний шок. Медичні працівники повинні розпізнавати всі ймовірні ознаки анафілаксії, щоб вчасно провести втручання.

Оскільки лікарі швидкої медичної допомоги часто є першими медичними працівниками, які оцінюють пацієнтів анафілаксією, їхня здатність розпізнавати та належним чином лікувати анафілактичний шок надзвичайно важлива.

Клінічні протоколи лікування анафілаксії «не дотягують до стандартів»

Анафілаксія може виникнути раптово, але багато пацієнтів і опікунів не знають, які саме симптоми цього стану мають стати приводом для застосування адреналіну. Разом з тим, раннє виявлення анафілаксії та раннє втручання з адреналіном мають вирішальне значення для покращення результатів терапії.

Нове дослідження, представлене щорічній науковій зустрічі Американського коледжу алергії, астми та імунології, підкреслює значення раннього розпізнавання анафілаксії та лікування епінефрином і вказує на необхідність покращити інформованість клініцистів щодо різних аспектів цього стану.

Згідно з заявою авторів роботи, розбіжності в підходах до менеджменту анафілаксії включають варіації у визначенні та лікуванні анафілактичного шоку.

«Ми так часто бачимо пацієнтів з описом симптомів, які відповідають критеріям анафілаксії, але коли вони телефонують у службу екстреної медичної допомоги та прибувають екстрені медичні служби (ЕМС), вони ніколи не отримують епінефрин. Вони отримують антигістамінні препарати, стероїди — все, крім адреналіну, що викликає неймовірне занепокоєння, враховуючи, що адреналін завжди є препаратом першої лінії при анафілаксії», — розповіли дослідники.

Щоб виявити прогалини в розпізнаванні анафілаксії та області, які потребують покращення догоспітального лікування, вони проаналізували дані з 30 штатів з обов’язковими розширеними протоколами підтримки життєдіяльності (Advanced Cardiac Life Support).

Лише 15 штатів (50%) включили у визначення анафілаксії шлунково-кишкові симптоми, неврологічні прояви включили 40%, а 47% брали до уваги при визначенні дві системи органів.

Усі 30 протоколів рекомендували для лікування анафілактичних реакцій дифенгідрамін та адреналін, 90% рекомендували альбутерол за наявності респіраторних симптомів, 73% рекомендували внутрішньовенне введення рідини, 60% рекомендували стероїди.

Усі протоколи, крім одного, вказували адреналін як рекомендацію першої лінії при анафілаксії; 25 штатів дозволили застосовувати автоін’єктори адреналіну, а 17 надавали автоін’єктори.

«Ми були шоковані тим, скільки протоколів не включали шлунково-кишкові (біль у животі, блювота) або неврологічні (млявість, зміна психічного статусу) прояви, хоча вони є типовими симптомами анафілаксії», — описують реакцію авторів роботи Medscape Medical News.

Також дослідники були розчаровані тим, що багато протоколів продовжують рекомендувати для лікування анафілаксії застарілі втручання, такі як антигістамінні препарати першого покоління та кортикостероїди.

Отже, незважаючи на те, що розробка протоколів лікування анафілаксії пройшла довгий шлях, поточне дослідження свідчить про те, що є певні можливості для покращення освіти постачальників медичних послуг щодо того, як їм ідентифікувати та лікувати анафілаксію.

Лікування анафілаксії: шлях до оптимізації

Неоднорідність медичної допомоги — поширена проблема, притаманна не тільки алергології. Щодо анафілаксії, то варіює навіть її визначення. Так, у Сполучені Штатах це «серйозна алергічна реакція, яка швидко починається і може спричинити смерть», а в ЄС – «загрожуюча життю генералізована або системна реакція гіперчутливості».

Проте, всі фахівці одностайні щодо першочергового застосування в\м адреналіну при встановленні цього діагнозу, оскільки ц втручання серед іншого пов’язане зі зниженим ризиком виникнення двофазної анафілактичної реакції.

У той ж час залишається невизначним питання щодо часу спостереження за такими пацієнтами.

Для визначення поточної практики та можливостей вдосконалення стандартів терапії необхідно провести масштабні дослідження у реальних умовах. Подібні дослідження допомагають стандартизувати медичну допомогу, засновану на доказах, у різних медичних закладах, таких як служби екстреної медичної допомоги та відділення невідкладної допомоги.