Сумісність ліків проти діабету з іншими ЛЗ: що слід знати про цей конфлікт?

ThePharmaMedia звернулася за експертною думкою з цього питання до доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри клінічної фармакології та клінічної фармації НМУ імені О.О. Богомольця Миколи Валентиновича ХАЙТОВИЧА.

Дві важливі обставини до теми розмови

• Поширеність цукрового діабету у світі становить 8,5%, серед людей віком 65-80 років –15,7%.
• В Україні пацієнти із цукровим діабетом 2 типу переважно вживають метформін в комбінації з похідними сульфонілсечовини (гліклазидом, глімепіридом або глібенкламідом) або флозинами (дапагліфлозин тощо).

На що хворіють й чим лікуються люди з ЦД?

Які найпоширеніші коморбідні стани при цукровому діабеті?

– Пацієнти з цукровим діабетом часто страждають на ожиріння (55%), у більшості з них виявляється дисліпідемія (у 88%) та артеріальна гіпертензія (74%). Тому вони часто страждають на серцево-судинні захворювання (ССЗ), зокрема на ішемічну хворобу серця, що обумовлює вищий ризик розвитку в них фатальних кардіоваскулярних ускладнень – інфаркту міокарда та інсульту.

Також серед пацієнтів із цукровим діабетом вища поширеність тривожно-депресивних розладів. Зокрема на депресію страждає кожний десятий пацієнт із цукровим діабетом 2 типу. Діабет може призводити до таких ускладнень як: хронічна хвороба нирок, полінейропатія, ретинопатія.

Чи існують якісь критичні загрозливі поєднання ліків проти ЦД й інших хвороб, що вживають пацієнти з цукровим діабетом?

– Переважно небезпеку потенціюють фармакокінетичні взаємодії гіпоглікемічних засобів похідних сульфонілсечовини або флозинів з деякими антимікробними засобами, антидепресантами, інгібіторами протонної помпи, глюкокортикоїдами, препаратами звіробою тощо.

Цукровий діабет + серцево-судинні захворювання та ожиріння

З якими лікарськими засобами що використовуються для лікування пацієнтів з ССЗ погано поєднуються гіпоглікемічні засоби?

– Протиаритмічний лікарський засіб аміодарон, інгібуючи ізоферменти системи цитохром Р450 (зокрема CYP3A4, CYP2C9), порушує відповідно метаболізм флозинів (дапагліфлозину тощо) та похідних сульфонілсечовини (глімепіриду тощо), спричиняючи підвищення їх концентрації в крові та гіпоглікемію.

Чи «конфліктують» ліки проти ЦД та проти гіпертонії?

– Потрібно враховувати, що бета-адреноблокатори (бісопролол, метопролол, атенолол тощо) можуть знижувати ефективність гіпоглікемічних лікарських засобів, а також маскувати симптоми гіпоглікемії (такі як тахікардія та тремор).

Діуретики (гідрохлоротіазид, фуросемід) знижують ефективність похідних сульфонілсечовини (глімепіриду, гліклазиду тощо) та флозинів, рівень калію крові, впливаючи таким чином на рівень глікемії.

Не відзначалося критичної взаємодії між лікарськими засобами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (інгібіторами ангіотензин-перетворювального фермента та сартанами).

Чи є якісь перестороги щодо поєднання ліків проти ожиріння/для схуднення та протидіабетичних ЛЗ?

– Деякі лікарські засоби для лікування ожиріння, наприклад, орлістат, погіршують всмоктування оральних гіпоглікемічних лікарських засобів, і таким чином зменшують їхню біодоступність та ефективність.

Ліки проти діабету та найуживаніші ЛЗ: маємо знати, аби уникнути гіпоглікемії

Які особливості одночасного приймання НПЗП, антибіотиків, противірусних ЛЗ з препаратами проти ЦД?

– Антимікробні лікарські засоби фторхінолони (ципрофлоксацин, левофлоксацин), макроліди (еритроміцин, кларитроміцин), нітроімідазоли (метронідазол, тінідазол), протигрибкові засоби (флуконазол, кетоконазол) та противірусні препарати (наприклад, ледіпасвір/софосбувір) пригнічують метаболізм похідних сульфонілсечовини, флозинів тощо, спричиняючи підвищення їх концентрації в крові та гіпоглікемію.

Рифампіцин, навпаки, пришвидшує метаболізм та виведення з організму гіпоглікемічних препаратів, зменшуючи їх ефективність, що призводить до гіперглікемії.

Сульфоніламідні антимікробні засоби (наприклад, ко-тримоксазол) та нестероїдні протизапальні препарати (ібупрофен, диклофенак натрію тощо) конкурують з похідними сульфонілсечовини за зв’язок з білками плазми крові, підвищуючи в крові рівень вільної фракції гіпоглікемічного засобу та його ефекти, спричиняючи гіпоглікемію. 

Діабет, тривога, депресія: як узгодити фармакотерапію?

Яка сумісність гіпоглікемічних препаратів з ЛЗ для лікування психоемоційних розладів?

– Антидепресанти селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (флуоксетин, пароксетин тощо) є потужними інгібіторами метаболізму гіпоглікемічних засобів похідних сульфонілсечовини та флозинів. Вони дедалі частіше використовуються для лікування депресивних і тривожних розладів. Тому важливо знати, що антидепресанти також можуть призводити до гіпоглікемії.

Атипові антипсихотики оланзапін та клозапін підвищують масу тіла пацієнта, погіршуючи контроль рівня глюкози крові.

Чого не має бути у складі препарату, якщо його споживатиме пацієнт із цукровим діабетом?

– Препарат не має містити цукру або його похідних (наприклад, сахарози, глюкози), сиропів з високим вмістом цукру, глюкози або меду.

Як же тоді бути з електролітними порошками та напоями тощо? Адже без глюкози електроліти погано засвоюються, а діабетику глюкоза протипоказана?

– Такі засоби можуть використовуватися лише після консультації лікаря.

Доволі багато пересторог. Який же вихід – як поєднувати непоєднуване? 

– Якщо передбачається приймання лікарського засобу, якого пацієнт із цукровим діабетом та контрольованим рівнем цукру в крові раніше ще не отримував, доцільно:

• завжди (!) перед прийманням нових ліків консультуватися з лікарем або фармацевтом;
• регулярно перевіряти рівень цукру в крові, особливо перші два тижні після внесення змін до схеми лікування;
• якщо рівень цукру крові став нестабільним, негайно зверніться до лікаря для узгодження дози гіпоглікемічного засобу.  

Резюме

Отже, деякі ліки, що використовують для терапії різних патологій у поєднанні з гіпоглікемічними засобами, дійсно можуть бути потенційно небезпечними для пацієнтів з діабетом. Але, якщо знати про ці небезпеки, їх можна уникнути шляхом корекції фармакотерапії або коригуванням дози та режиму приймання лікарських засобів. Обізнаність лікаря, фармацевта та самого пацієнта з цих питань – найкращий гарант безпечності фармакотерапії.