Стригучий лишай та інші дерматофітії: важливо вчасно виявити та правильно лікувати

Про це ThePharmaMedia розпитав у доктора медичних наук, професора кафедри сімейної медицини ГУ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України» Наталію РЕЗНИЧЕНКО.

«Лишай» — історична назва, що склалася, яка поєднувала всілякі висипання на шкірі інфекційного і неінфекційного генезу. Наприклад, сьогодні ми знаємо, що псоріаз є неінфекційним генетично обумовленим захворюванням шкіри, але раніше його теж відносили до цієї групи і називали «лускатим лишаєм» через характерну висипку у вигляді рожево-червоних вузликів, бляшок та сріблясто-білих лусочок.

Так чи інакше, незважаючи на те, що в сучасній медичній практиці сьогодні використовуються інші, більш точні назви для цих захворювань, люди часто використовують історичну назву «лишай».

Крім того, ніхто не скасовував терміни рожевий лишай (або рожевий лишай Жибера), оперізуючий лишай (він же — герпес, що оперізує).

Мікози волосистої частини голови. «Хороші» та «погані» гриби

До дерматофітних інфекцій волосистої частини голови відноситься і так званий «стригучий лишай», та інші грибкові захворювання/мікози волосистої частини голови.

Насамперед цими інфекціями заражаються діти. Це повʼязано з тим, що до досягнення підліткового віку, шкіра голови під волоссям ще не заселена грибами. Але все змінюється разом із гормональними змінами: починається активна діяльність сальних залоз, що сприяє заселенню волосистої частини голови грибами роду Маласезія (Malassezia).

Гриби Маласезія – це частина нормальної мікрофлори шкіри голови. Коли їх кількість досягає потрібної кількості, вони успішно можуть протистояти різним патогенам, не дозволяючи заселяти шкіру голови.

До 20-30 років людини грибів роду Маласезія на шкірі волосистої частини голови стає досить багато, щоб перешкоджати виникненню осередку інфекції та розвитку захворювання.

Таким чином, навіть у разі попадання патогенного гриба на шкіру (з вовни тварини або шкіри іншої людини), у нього просто не буде шансів закріпитися там, щоб розмножуватися і паразитувати, оскільки організм дорослої здорової людини здатний захистити себе від інфекції.

Але коли організм ослаблений іншими захворюваннями, слабшають і його захисні механізми, тоді патогенній флорі вдається проникнути і прорости всередині епідермісу, вражаючи нові його ділянки.

Безумовно, існують і фактори, що схильні до виникнення мікозу шкіри волосистої частини голови.

Хто сприйнятливіший до мікотичної інфекції?

Насамперед – це люди з імунодефіцитними станами, у тому числі ВІЛ-інфіковані пацієнти.

Крім того, у зоні підвищеного ризику люди, які за родом своєї діяльності (професійною чи в побуті) мають частий чи постійний контакт із патогенними грибами. Наприклад, зоотехніки, доярки, працівники притулків для тварин та інші фахівці, які найчастіше стикаються із зараженими тваринами.

Більшого ризику, до речі, схильні і люди, які часто відвідують салони краси та перукарні, оскільки інструменти для стрижки, гребінця та інше не завжди продезінфіковані належним чином.

Але частіше заражаються все-таки діти. Зважаючи на відсутність відповідної мікрофлори, що не сформувався поки що імунітету, діти більш схильні до зараження мікотичною інфекцією не тільки волосистої частини голови, а й шкіри на будь-якій іншій частині тіла.

Симптоми мікозу волосистої частини голови

Зазвичай люди заражаються від тварин (коти, собаки, велика рогата худоба тощо). Найчастіше з цим захворюванням стикаються діти, заражаючи інших дітей у дитячих колективах.

Перший симптом – виникнення на волосистій частині голови червоної плями, що лущиться.

Потім зʼявляється підвищена ламкість волосся (волосся, як правило, ламається біля основи, тому раніше це захворювання і називали «стригаючим лишаєм»).

Таким чином, клінічно лишай/мікоз волосистої частини голови визначають за 3 ознаками:

• Наявність запаленої плями рожевого чи червоного кольору;
• Наявність лущення шкіри;
• Наявність обламаного волосся.

Діагностика мікозів

Мікоз волосистої частини голови, безумовно, не клінічний діагноз, крім збору анамнезу та огляду пацієнта, діагноз має бути підтверджений лабораторно шляхом:

• проведення мікроскопічного дослідження зіскрібків шкіри голови та
• культурального дослідження (посіву) визначення виду збудника.

Направити на таке дослідження може лікар будь-якої спеціалізації, який виявив цю проблему, але зробити це необхідно негайно (!), оскільки помилка в діагнозі може призвести до неправильного лікування, і зрештою – поширення інфекції.

Крім того, чим раніше буде встановлено захворювання, тим нижчі ризики розвитку ускладнень і вищі шанси повного відновлення волосяного покриву.

Диференціювати мікоз волосистої частини голови потрібно з гніздової (вогнищевою) алопецією. Наразі це актуальний діагноз, оскільки така патологія найчастіше розвивається на тлі сильного стресу. В Україні зараз, на жаль, такого стресу схильні ми всі, в тому числі, і діти.

Відрізнити алопецію від мікозу голови можна за такими ознаками:

• при гніздової (вогнищевої) алопеції випадання волосся завжди відбувається на тлі незміненої шкіри. На голові у таких дітей або дорослих зʼявляються круглі або овальні ділянки без волосся, які з часом можуть зливатися один з одним, але шкіра в цих місцях не буде запалена, а значить не змінить колір і не лущитиметься;
• при мікозі волосистої частини голови завжди буде запалення: зміна кольору шкіри, пляма з обламаним волоссям, що лущиться (при алопеції волосся відсутні повністю).

Характерною для мікроспорії ознакою є те, що волосся, як правило, обламується, залишаючи 5-7 мм над поверхнею голови. При трихофітії волосся обламується нижче, залишаючи 1 – 2 мм над поверхнею шкіри голови.

Лікування мікозів

У звʼязку з військовим станом, доступ до медичного закладу може бути утруднений, але не варто займатися самолікуванням. Якщо неможливо відвідати лікаря, можна зробити якісну фотографію вогнищ і переслати її лікареві.

Справа в тому, що у дітей на тлі стресу може виникати гніздова алопеція, яку батьки помилково приймають за мікоз і починають лікування: змащують неінфекційні осередки йодом, зеленкою, фукорцином тощо. В результаті на шкірі виникає запалення через контакт з подразнюючими речовинами. Після цього диференціювати захворювання за фото стає неможливим.

Отже, захворювання залишиться не діагностованим, що загрожує, по-перше, його поширенням усередині колективу. По-друге, при неправильному лікуванні інфекція захоплюватиме великі площі аж до всієї волосистої частини голови.

Але найскладнішим ускладненням є формування глибоких форм мікозу, за яких страждають різні органи та системи організму.

Крім того, запущений процес загрожує виникненням величезних абсцедуючих елементів (по суті, великих гнійників) з формуванням рубцевої алопеції. В області рубця волосся може ніколи не вирости. Тому чим раніше буде розпочато адекватне лікування, тим більше шансів уникнути ускладнень.

Топічна та системна терапія: роль фармацевта

Фармацевт, безумовно, може порекомендувати безрецептурні препарати, але дуже важливою і першою його рекомендацією буде направлення людини на прийом до лікаря. Це важливо не тільки для підтвердження діагнозу, але і підбору правильного лікування, адже приблизно 70% випадків одним тільки зовнішнім лікуванням з мікозом не впоратися: мікоз не поширюватиметься, але і не буде вилікуваний. Надалі це загрожує появою нових вогнищ та поширенням мікотичної інфекції на всю волосисту частину голови.

Крім того, лікар допоможе пацієнтові налаштуватися на досить складне та тривале лікування, що триватиме протягом 2-3 місяців.

Мікоз волосистої частини голови, на відміну від мікозів іншої локалізації (наприклад, грибкових уражень гладкої шкіри) лікується тривало, і не варто очікувати на результат через кілька днів і навіть тижнів після початку лікування.

Топічна терапія мікозів

Отже, коли мікоз волосистої частини голови підтверджено лабораторно, первинне лікування призначається на 1 місяць.

Після закінчення першого етапу лікування проводиться лабораторний контроль. Якщо у зразках лусочок та/або волосся не виявляється частинок грибів та їх суперечка, лікування можна вважати успішним та завершеним. Але щоб переконатися у позитивному результаті терапії, таких контрольних досліджень/зіскобів потрібно зробити три.

Як практикуючий дерматовенеролог хочу наголосити, що в більшості випадків лікування все-таки розтягується на 2-3 місяці. Про це потрібно попереджати пацієнтів заздалегідь, щоб бути впевненим, що людина виконуватиме усі приписи лікаря.

Лікування мікозу волосистої частини голови складається з системної та зовнішньої терапії, для якої використовують:

• протигрибкові кремами та мазі, що містять тербінафін або сертаканазол. Наносяться ці кошти двічі на день: вранці та ввечері.

Важливо зауважити, що протигрибкові шампуні при цій патології не застосовують через відсутність ефекту, оскільки до складу більшості з них входить кетоконазол, до якого не чутливі гриби збудники захворювання;

• 2,5% розчин йоду. Оскільки в аптеках продається лише 5% розчин, який не можна використовувати для дітей, він надто агресивний для дитячої шкіри і може спричинити опік. Для отримання 2,5% розчину йоду 5% йод розводять будь-яким розчином, що містить спирт (медичний спирт або просто горілка) в пропорції один до одного.

Наноситься йодний розчин на уражену ділянку шкіри один раз на день, перерва між нанесенням йоду та ін препаратами повинна становити не менше 2 годин.

Системна терапія мікозів

У більшості випадків топічне лікування проводиться паралельно із застосуванням системного атимікотичного лікування – перорального прийому таблетованих препаратів.

В даному випадку препаратом вибору є препарат гризеофульвін, а за наявності протипоказань – тербінафін.

Звичайно, його ефективність дещо нижча, ніж у гризеофульвіну.

Системна терапія спочатку призначається на один місяць, а потім, після огляду у лікаря та лабораторного контролю, приймається рішення про припинення/продовження лікування.

Препарати для лікування мікозу повинен призначити лікар, який потім контролюватиме його ефективність та безпеку. У ході лікування, наприклад, важливо контролювати печінкові проби, оскільки протигрибкові препарати є гепатотоксичними.

Профілактика рецидивів

Грибкові захворювання часто рецидивують, тому після лікування, важливо дотримуватися всіх рекомендацій лікаря:

• стежити за цілісністю шкірних покривів;
• не слід гладити безпритульних тварин. На жаль, дивлячись на тварину, ми не можемо вгадати є у неї мікоз чи ні. Звичайна локалізація мікозу у котів і собак — вуха, але насторожити повинні і вогнища шерсті, що випала, струпи тощо. У будь-якому разі тактильний контакт дітей з безпритульними тваринами краще виключити;
• якщо контакту уникнути не вдалося, необхідно ретельно вимити руки та змінити одяг. У цьому випадку захворювання можна уникнути;
• у дитячому колективі необхідно акцентувати увагу на ознаках мікозу в інших дітей;
• основна профілактика – дотримання правил особистої гігієни (індивідуальні гребінець, рушник, головні убори; миття рук).