Зоряна Черненко: Медреформа вже почалася, а те, що хочуть голосувати восени, українцям наразі не потрібно

Лілія Макашова, INSIDER

Прихильники медреформи від в. о. очільниці МОЗу Уляни Супрун проводжали Парламент на канікули з відчуттям незадоволення: голосуваня за два законопроекти медреформи відклали до осені.

Проте деякі експерти наголошують, що голосувати за ті закони зовсім не обов’язково. Насправді реформа стартувала раніше, а прийняття відкладених проектів має більше корупційних ризиків, ніж імовірної користі для суспільства.

Одна з таких – Зоряна Черненко. Вона вивчала страхову медицину й можливість її втілення в Україні протягом усієї її незалежності. З нинішньою медичною реформою в Україні вона також знайома. Черненко працювала головним експертом з медреформи “Реанімаційного пакету реформ” і головою Комісії з питань реформування Громадської ради при Міністерстві охорони здоров’я.

У розмові з INSIDER Черненко розповіла, чим зараз повинно займатися міністерство, чому існує ризик колапсу всієї системи охорони здоров’я і що таке обіцянки страхової медицини в Україні.

Про закон “6 квітня”

Медична реформа не відклалась до осені, вона відбулася 6 квітня 2017 року. Був прийнятий закон, яким повністю змінена система фінансування охорони здоров'я в Україні. Тепер передбачено, що гроші ходять за пацієнтом. Гроші вже не розпорошуватимуться на утримання закладів, а безпосередньо виділяються на допомогу людям.

Цим законом визначено, що протягом півроку, до початку листопада, має бути розроблено договір між лікарнями й державою, порядок укладення такого договору, вартість послуги (формула) тощо.

Розмови, що нібито реформу відтермінували – це та річ, якою дурять людей. Те, що може бути проголосовано восени, не має жодного стосунку до того, що потрібно нашим громадянам. А їм потрібне реальне втілення принципу "гроші, які ходять за пацієнтом”.

Згідно з прийнятим законом з 1 січня 2018 року гроші підуть лише в ті лікарні, де є підписаний договір. Станом на сьогодні більшість документів для цих договорів МОЗом навіть не розробляються, до них просто не приступили.

Проте навіть якщо ми спроможемося в листопаді чи грудні розробити порядки щодо підписання договорів, якщо МОЗ нарешті вирішить це зробити, то їх ми зможемо укласти лише з некомерційними комунальними підприємствами. А для цього потрібно провести серйозну роботу з реорганізації бюджетних установ, якими сьогодні є більшість лікарень в Україні. Це серйозний шмат роботи, на який на сьогодні ніхто не звертає суттєвої уваги. Влада не акцентує увагу на необхідності готувати заклади для можливості укладення таких договорів.

Про відкладений закон

Законопроект, який зробив весь шум і гам, загалом дублює закон 6 квітня 2017 року. Нова деталь – створення величезного фонду з недеталізованими нормами бюджетного контролю.

Згідно з проектами, які пройшли перше читання, фонд накопичуватиме всі кошти всіх рівнів медичної субвенціїї. При цьому створюється величезний фонд з 80-мільярдним бюджетом, і в законі надто поверхово визначено статус цієї структури, як вона працює і як вона контролюється. Залишається на відкуп Уряду придумувати правила гри для своєї ж структури.

Тобто в такому разі ми створюємо не систему стримувань і противаг, які власне і є золотим правилом для збереження балансу та справедливості для громадян, а віддаємо в одні руки й усі гроші, і можливість визначати правила, як їх витрачати.

Це є більш корупційно ризикова історія, ніж вигідна. На сьогодні перехід на договори, відпрацювання формул вартості є найбільш важливим етапом. Зараз на цей етап необхідно докласти максимум зусиль, щоб якісно реалізувати медичну реформу. Варто зрозуміти, скільки може потягнути, профінансувати держава, бо все, що буде поза договорами, буде платним для громадян. Паралельну структуру у вигляді фонду з величезними корупційними ризиками створювати на даному етапі реформи немає потреби. Зараз потрібно зусилля витрачати не на істерики в Парламенті, а на обрахунок гарантованого пакету медичної допомоги.

Про гарантоване “майже лікування”

Дискусія щодо того, що має бути в гарантованому пакеті, уже тягнеться понад 20 років. Закон, який уже прийнятий, не говорить про якусь доплату від пацієнтів. А законопроект, який зараз лобіюють, суперечить Конституції. Якщо щось гарантовано, то це не може мати умовного характеру. Якщо ти маєш гроші, ти медичну допомогу отримаєш, а якщо ти грошей не маєш, ти її не отримаєш. Тоді це не є гарантією.

Доплата може бути як соціальна підтримка понад гарантований пакет. Ми 20 років, після прийняття Конституції, різними способами намагалися порахувати, визначити, що ж таке цей гарантований пакет. І це досить таки складний процес.

Якщо ми говоримо, що лише екстрена, паліативна й первинна є гарантією держави (як пропонується в законопроекті МОЗу – ред.), а всі інші послуги на спеціальних програмах з доплатами, тоді ми так і маємо говорити, що лише ці три є гарантованими. Проте тоді ми маємо подумати, чи є це лікуванням у розумінні наших громадян?

На первинці ми переважно маємо профілактику чи нескладні випадки (наприклад, нежить). Це базові питання, лікування на цьому рівні серйозного не відбувається. На паліативці лікування не відбувається. Це максимум підтримка гідного завершення життя. При наданні екстреної допомоги виконується стабілізація стану, виведення з критичного, але це також не є лікуванням у розумінні наших громадян. Це означає, що нам пропонують включити в гарантований пакет все, що є навколо лікування, але не є лікуванням на думку наших громадян. А власне на планове лікування на вторинній ланці наші громадяни й витрачають найбільше власних коштів. Це те, що хочуть наші люди отримати в гарантованому пакеті? Навряд.

Про два табори медреформи

У першому випадку (пропозиція МОЗу – ред.) ми говоримо, що держава може виділити лише гарантований пакет. Те, що вона надає згідно з Конституцією безоплатно, вона не може робити частково. Тоді це вже не є гарантованим пакетом.

Я чула: “Ну що, людина не знайде 2 тисячі гривень доплатити за свою операцію?”. Таке риторичне питання чули громадяни від МОЗу, яке свідчить про те, що в міністерстві навіть не розуміють рівня економічного стану населення. Більшість українських громадян зараз не знають, чи зможуть заплатити за опалення наступної зими. Повірте, зараз є дуже багато людей, які отримують у лікарнях допомогу безоплатно, і не треба говорити, що всі 100% платять за свої операції повну вартість. Це означає, що запровадження співоплати для багатьох людей зробить взагалі неможливим отриманння медичної допомоги.

Повинна бути створена черга, нехай ми будемо мати можливість робити дуже мало операцій у рік з бюджету, якщо людина може потерпіти (інакше їй допоможуть по екстреній допомозі), то вона може дочекатися своєї черги. Це буде чесно, що держава принаймні дає можливість рано чи пізно пролікуватися за державний кошт. Коли держава каже: ні, ми даємо вам або екстренну, або до лікаря сімейного, це не є турбота держави, це не є соціальна держава.

Власне, складність вирахувати й подати порядок гарантованого пакету в цьому й полягала: як це правильно визначити, щоб дати можливість, навіть якщо ми маємо обмежені фінансові ресурси.

З іншого боку, людей багато років закидували обіцянками медичного страхування (про страхову медицину зараз говорить нардеп Ольга Богомолець – ред.). Страхування як історичний фінансовий інститут має в собі кілька ключових елементів. Сплата цільових внесків на страхування, акумуляція цих внесків у спеціальному фонді й виплата в передбачених випадках страхових ризиків – це є страхування. Коли в нас є просто загальні платежі державі у вигляді податків загального порядку й держава в різний спосіб розподіляє то на освіту, то на соціалку, то на субсидії, то на медицину, назвати це страхуванням не можна.

Ті, хто кажуть, що хочуть страхову медицину, хочуть, щоб був контроль якості. А контроль якості вже можливий завдяки закону 6 квітня. Якщо ми маємо договір, якщо ми по договору маємо опис послуг, які мають вартість, ми вже з січня 2018 року зможемо в теперішніх наших лікарнях контролювати якість. Послуга вже отримує свій опис, свою вартість і свою суть.

Раніше ж такого контролю не було, а лише загальне поняття “медична допомога”: “Вам допомогли? Ну і добре”. Тому реформа почалася. Інша справа – чому й кому це вигідно заговорювати й замовчувати це все, кому вигідно не робити ту роботу, яка визначена законом.

Про правильне витрачання

Нас зараз більше цікавить, щоб ми витрачали правильно кошти. Витрачання коштів не має зв'язку зі страховою системою.

Це питання, як було з пенсійним фондом. Чи ефективно витрачалися його кошти? Коли для одних пенсія була 40 тисяч гривень, а для інших – 800 гривень. Тобто та сама історія. Невідкладним є питання ефективного витрачання, а не збору коштів. На жаль, маємо в публічній дискусії багато розмов про створення масштабних структур (Черненко говорить про ідеї медреформи Супрун і Богомолець – ред.), однак у них мало пропозицій для якомога швидшого покращення медичної допомоги для населення. Бачимо турботу про якісь глобальні питання, які вже завтра не змінять нічого в медицині, а також не відомо, чи взагалі будуть втілені в життя.

Законопроектів про медичне страхування в Україні було більше 20. Постійно була про це розмова, але щоразу йшла дискусія про те, як ми цей фонд створимо і як він буде збирати гроші. Мало уваги приділялося правильному використанню коштів. Зараз ми маємо закон 6 квітня. Це потребує широкого обговорення з експертами й фінансистами, які будуть багато працювати й розраховувати фінансові спроможності держави. За один тиждень цього зробити не можна буде з багатьох причин. Якщо ви згадаєте історію з програмою "Доступні ліки", то в листопаді 2016 року її прийняли, а за два тижні до запуску програми (1 квітня 2017 року) повністю змінили всю нормативну базу. І навіть після запуску 1 квітня вносили значну кількість змін та нових порядків. Проте одна справа, коли ці ліки люди не отримували, а тепер змогли отримати. Інша справа, якщо з 1 січня в жодну лікарню не прийде ні копійка грошей.