Під виглядом медреформи Уряд пропонує віддати 80 млрд грн у монопольні руки нового «монстра» – Національної служби здоров'я

Про це Ірина Костанкевич розповіла інформаційному агентству УНІАН. Далі наводимо пряму мову.

Наша медицина давно нагадує валізу без ручки. Безкоштовні послуги лікарів де-факто – платні, оскільки держава неспроможна фінансувати медичну галузь на належному рівні. Так, у 2017-му на медицину в Україні виділили приблизно 3,5% ВВП, тоді як у сусідній Білорусі видатки на цю галузь становлять 6%, у Польщі – майже 7%, а у США – понад 17% валового внутрішнього продуту. Як наслідок – українці живуть на 11 років менше, ніж європейці. А згідно зі звітом Всесвітньої організації охорони здоров'я, у 2015 році за цим показником Україна посідала 104-те місце серед 183 країн. Порятунок українських пацієнтів здебільшого в їхніх же руках. Хочеш жити – плати: за перев’язувальний матеріал у травмпункті, за протез атовцю, за операцію дитини за кордоном. Загалом неофіційно за гроші надається чи не половина медичних послуг. Очевидно, що тягнути далі такий «багаж» сенсу немає. Зміни в системі охорони здоров’я перезріли. Але чи може їх забезпечити законопроект, який уряд пропонує ухвалити депутатам під виглядом реформи?

Реформаторства в документі «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» катма. Радше навпаки – це спроба законсервувати те, чого й так удосталь у нашій державі, – ручний розподіл коштів та повне ігнорування проблем найбідніших українців. До реформи медичної галузі уряд підійшов «з кінця». Замість того щоб запропонувати депутатам базовий законопроект, а суспільству – комплексне бачення змін та відповісти на головне питання – як зробити лікування якісним і доступним, чиновники розпочали з фінансів.

Йдеться про майже 80 млрд грн, розпоряджатися якими після ухвалення законопроекту буде Національна служба здоров’я (НСЗ). Саме вона визначатиме, яка медична установа скільки отримає. Головний принцип начебто окреслено – «гроші ходять за пацієнтом». Тобто лікарня, до якої звертаються люди, матиме фінансування. Заклади, де ліжка порожні, грошей від держави не бачитимуть. У це можна було б повірити, якби йшлося про країну з нульовою толерантністю до корупції. Але ж ми говоримо про Україну, де за «відкати» можна отримати ласий шматок державного пирога, на який, за законом, не маєш жодного права. Якщо до складу Служби увійдуть чиновники від медицини старої гвардії, на рахунку яких, зокрема, схеми із закупівлею вакцин, то «реформа» просто приречена на успіх… Та й наглядовий орган, який обіцяють створити для контролю прозорості виділення коштів, буде ефективним лише в тому разі, якщо до нього включать не «громадських активістів» без повноважень і можливості впливати на ухвалення рішень, а фахівців, здатних провести фінансовий аудит. До роботи НСЗ є й інші питання. Наприклад, як швидко медустанови отримуватимуть компенсацію за послуги, що входять до гарантованого державою пакету чи пакету співоплати (фінансується частково з бюджету, частково – пацієнтом)? Хто і як оцінюватиме якість і відповідність лікування міжнародним стандартам, що їх збираються запровадити, і чи не стане ця оцінка приводом «зекономити» бюджетні кошти й не платити за буцімто неякісне обслуговування пацієнтів? Належне і вчасне фінансування «пореформеної» медицини справді може стати проблемою, адже вже сьогодні в регіонах накопичилися багатомільйонні борги перед лікувальними установами.

Не дивно, що медики розгублені в очікуванні таких непевних нововведень. Підсолодити пігулку їм мало б обіцяне підвищення зарплат – з розрахунку майже 200 грн за пацієнта на рік. Такі виплати обіцяють сімейним лікарям. Але щоб отримати ці гроші, кожен медик повинен вести близько 2 тис. хворих. Це стосується й педіатрів, за кожним із яких нині закріплено майже втричі менше – до 800 дітей.

Очевидно, що з таким навантаженням впораються не всі, особливо якщо йдеться про сільську місцевість, де, щоб виконати норму, медикам доведеться об’їжджати по бездоріжжю декілька сіл. Та й поліклініки в нас не надто пристосовані до того, щоб приймати таку кількість пацієнтів. А ще медики зізнаються, що не всі мають достатньо знань, щоб стати універсальним сімейним лікарем і правильно визначити, допомоги якого фахівця потребує пацієнт надалі. Щоб фахово виконувати свою роботу, таким лікарям потрібне додаткове навчання, перекваліфікація. Але за які кошти це робити – відповіді немає. Тому наслідком благих намірів уряду може стати абсолютний хаос, якщо не колапс уже на первинному рівні медичної допомоги.

Загалом складається враження, що автори цього законопроекту готували його з урахуванням реалій якоїсь іншої країни, де медицина фінансується щедро, а рівень достатку громадян дозволяє їм сплачувати за лікування більш складних хвороб. Бо як же інакше пояснити наміри запровадити механізм співфінансування спеціалізованих та високоспеціалізованих медичних втручань. Фактично це скасування інституту безкоштовної медицини, адже пацієнт буде змушений платити за діагностичне обстеження, операції та подальшу реабілітацію. При цьому урядовці посилаються на досвід європейських країн, нібито забувши, що в Україні, за даними ООН, 60% населення проживає за межею бідності, а середня пенсія становить 1312 грн, і більшу її частину з’їдають комунальні послуги.

Очевидно, що держава має взяти на себе фінансування спеціалізованої медичної допомоги тим категоріям громадян, чиї доходи не дозволяють сплачувати за неї. Тому група народних депутатів з «Українського об’єднання патріотів – УКРОП» запропонувала поправки до законопроекту №6327. Їхня суть у тому, що гарантований пакет послуг, ліків і тариф співоплати для інвалідів, безпосередніх учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і потерпілих внаслідок катастрофи, дітей до 18 років, людей похилого віку (пенсіонерів і тих, кому до досягнення пенсійного віку залишилося не більш як півтора року), а також ветеранів праці має фінансуватися з держбюджету. Без цього медична реформа не матиме людського обличчя, а фінансово-медичний законопроект у разі ухвалення в другому читанні має ветувати президент. Крім того, слід визначити базові напрями реформи, чітко вирішити питання медичного страхування (його автоматично забезпечує держава чи страхові компанії?). Тільки тоді можна буде говорити про комплексні та якісні зрушення в медичній галузі. Поки ж усе має вигляд централізованого розподілу бюджетних мільярдів навпомацки – без урахування того, що потрібно, аби українці були здоровими.