50 років тому більшість американських лікарів працювали терапевтами широкого профілю. Сьогодні, коли хтось ділиться з одногрупниками мрією стати сімейним лікарем, натрапляє на здивовані погляди.
Одні називають такі інтенції «сміливими», інші — «божевільними»: обирати первинну медичну допомогу в сучасній системі охорони здоровʼя США не надто логічно, оскільки більшість того, що колись приваблювало студентів в сімейній медицині, вже не існує.
«Епоха довіреного лікаря, який знав твоє імʼя, родину та історію хвороби, поступилася місцем безликим мережам спеціалістів, що працюють у дистанційованих корпоративних медичних системах. Іноді цей зсув до спеціалізації виглядає як прогрес, але американці мають рекордні показники захворювань, яких можна було б запобігти: ожиріння, діабету, серцево-судинних патологій», — нарікає один із авторів мережі Doximity, який вирішив обрати сімейну медицину.
З ого слів, дефіцит таких кадрів не потребує пояснень: досвідчені лікарі виходять на пенсію раніше або взагалі залишають медицину «в безпрецедентних кількостях», і дедалі менше студентів-медиків обирають первинну ланку. Попри визнання цієї проблеми, лише незначна частка студентів фактично потрапляє на програми з сімейної медицини.
Випускаючись з вишів із величезними боргами, що часто наближаються до півмільйона доларів, студенти при виборі спеціальності насамперед думають про повернення інвестицій. І якби зарплата цих фахівців була вищою, більше людей обрали б сімейну медицину. Навіть із програмами погашення кредитів студенти швидко підраховують різницю в сім-вісім знаків у довічному заробітку між деякими спеціалістами та «сімейниками».
Окрім компенсації, студенти висловлюють занепокоєння щодо навантаження, описуючи щільний потік прийомів та непосильний тягар документації.
Хоча сімейну практику поважають, в США її часто сприймають як низ ієрархії. Брак престижу важко переноситься людьми, які жертвують так багато заради медицини. Деякі зі студентів навіть переживають, що цю роботу замінять фельдшери та медсестри з розширеною практикою.
«На жаль, амбітні зазвичай не йдуть у сімейну медицину», — констатує автор публікації.
На його думку, система охорони здоровʼя мусить «перепріоритизувати» первинну допомогу та фінансувати її як «каркас охорони здоровʼя».
